Економіка майбутнього для України: або конкурентна, або банкрут

Економіка майбутнього для України: або конкурентна, або банкрут

Аналітика
7127
Ukrinform
Десять кроків до динамічної економіки України, які уряд мав би врахувати у середньостроковому плані пріоритетних дій

Напередодні нового, 2017-го року, уряд запропонував для широкого обговорення проект середньострокового плану пріоритетних дій до 2020-го року. При цьому глава уряду Володимир Гройсман акцентував увагу на тому, що уряд прагне реального, відвертого обговорення, а не робить це «заради галочки». На його думку, таке обговорення має акумулювати справді конструктивні ідеї й пропозиції та врахувати їх у майбутній програмі, що ляже в основу діяльності уряду та інших гілок влади. Стаття економіста Бориса Кушнірука далека від компліментарності на адресу урядовців, але вона доводить, що дискусія має шанс стати продуктивною для країни.

У проекті, який налічує 355 сторінок, є багато правильних пропозицій та ідей, що, поза сумнівами, сприятимуть економічному розвитку України. Немає сенсу з ними дискутувати чи висловлювати ні до чого не зобов'язуюче «схвалення». Тому дозволю собі бути, можливо, не зовсім політкоректним: не буду перераховувати позитиви, а відразу cфокусую увагу лише на тому, чого в проекті немає або воно викликає принципові заперечення.

Спочатку зауваження загального характеру.

В першу чергу, кидається в око відсутність на початку документа огляду причин глобальної економічної кризи та катастрофічного стану української економіки. Після цього мав би бути зроблений стислий, але жорсткий SWOT-аналіз ситуації в Україні. Без чіткого, професійного усвідомлення причин глобальної економічної кризи, а також наших переваг та слабкостей, можливостей та загроз, важко формувати стратегію розвитку країни та визначати, що потрібно робити, де середньостроковий план дій уряду повинен бути складовою такої стратегії. 

При цьому хотів особливо наголосити, що сукупність навіть найправильніших кроків з боку уряду та інших державних інституцій не гарантує позитиву, якщо відсутнє розуміння, куди і чому маємо прийти. Якщо цього не можуть пояснити простою мовою урядовці, то розраховувати на довіру до своїх дій з боку громадян вони навряд чи можуть.

Тепер до суті справи.

1. Глобалізація світової економіки - це не тільки кроки з формування вільної системи світової торгівлі. Це процес стрімкого розвитку продуктивних сил, що вимагає нового типу виробничих відносин не в окремій країні, а в масштабах всієї планети. Боротися з цим за допомогою протекціонізму - справа марна, більше того, шкідлива. Надто вже глибокою є кооперація, спеціалізація, переплетіння фінансових інтересів та товарних потоків. Спроби адміністративними методами обмежити доступ іноземних товарів на внутрішній ринок або створити неринкові переваги для власних товаровиробників неминуче провокуватимуть подібну ж реакцію з боку урядів інших країн. Крім того, за таких обставин уряд скоріше за все не матиме можливостей та мотивації впроваджувати ті заходи, які би дозволяли забезпечити конкурентність продукції вітчизняних виробників на зовнішніх ринках.

Ліберальна модель світової торгівлі визначається тим рівнем проникнення технологій та фінансових інструментів, який ми маємо на сьогодні. Але створюючи великі можливості, ліберальна модель економіки вже не в окремій країні, а на глобальному рівні формує і свої надзвичайно жорсткі правила гри - або конкурентні, або вимушене банкрутування. Тільки це вже банкрутство не окремого підприємства, а цілих країн, які повільно, але невпинно деградують, їх залишають громадяни, роз'їжджаючи по світу в пошуках кращої долі.

2. Отже, якщо ми хочемо, щоб Україна вижила, як самостійна держава,  маємо зробити все, щоб економіка нашої країни була конкурентною, як з точки зору витрат на виробництво продукції, так і з точки зору інвестиційної привабливості.   

При цьому варто бути реалістичним, усвідомлюючи, що на сьогодні володіємо дуже обмеженим переліком переваг, які можуть, за правильного використання, допомогти забезпеченню конкурентності української економіки.

Ми не можемо і не будемо, як, наприклад, китайці, працювати по 14 годин на добу, з 8-10 вихідними на рік, що є нормою для більшості з них.

Ми не готові повністю відмовитись від системи соціального страхування, в тому числі пенсійного, що об'єктивно здорожчує продукцію вітчизняних товаровиробників. 

Ми не маємо сучасного рівня технологічної та управлінської культури масового виробництва.

Тому нам необхідно використати інші методи забезпечення конкурентності нашої економіки. В першу чергу це стосується зниження протягом 5-7 років фіскального відсотка ВВП (зниження загального обсягу податків та квазіподатків з відповідним скороченням бюджетних та квазібюджетних видатків) з сьогоднішніх 42% до хоча би 33-34%. Плани уряду щодо трансформації податку на прибуток на користь податку на розподілений прибуток є правильними, але недостатніми в цьому напрямку. 

3. Очевидно, що без кардинальної реформи вкрай корумпованої та неефективної системи соціального страхування, не обійтись. Хоча, як показує сумна реальність, можновладців, які бажають зберегти цю корумповану систему, більш ніж достатньо. 

Потрібно чесно визнати, що солідарна пенсійна система в існуючому вигляді є лише обманом власних громадян. Вона і зараз безнадійно збиткова, а в майбутньому, з погіршенням співвідношення осіб працездатного та похилого віку, буде неспроможна гарантувати пенсію навіть на рівні прожиткового мінімуму. Питання зараз не у необхідності поступового підвищення пенсійного віку. Це не реформа. В умовах великого безробіття та відсутності сталого економічного зростання це робити безглуздо. На цьому етапі доцільніше провести поступове підвищення кількості років сплати внесків до Пенсійного фонду України для отримання пенсії за віком.  Хоча згодом без поступового підвищення віку виходу на пенсію не обійтись.

Мова вже сьогодні має йти про поступове (протягом 5-7 років) зниження ставки внесків до солідарної пенсійної системи до рівня 10% від зарплати (але з сум не більше розміру трьох середніх зарплат по країні, на сьогодні це десь 17 тис. грн). Причому для представників малого бізнесу та самозайнятих осіб цю 10-відсоткову ставку є сенс встановити вже зараз. Одночасно має бути законодавчо визначено, що усі особи, які за десять років матимуть необхідний період внесків до Пенсійного фонду та досягнуть пенсійного віку, зможуть отримувати лише однаковий рівень мінімальної пенсії.

Навіть за таких умов солідарна пенсійна система не буде збалансованою, але розмір дефіциту в абсолютних показниках не матиме критичного рівня для покриття за рахунок державного бюджету. Очевидно, що мала за розміром, проста, зрозуміла та чесна солідарна пенсійна система буде більш збалансованою та матиме значно більше шансів для довіри з боку суспільства.  Все, що стосується особистих накопичень в недержавних пенсійних фондах, компаніях страхування життя, на спецрахунках в комерційних банках, має бути питанням особистого вибору громадян та податкових стимулів для них. Виплата додаткових пенсій особам, котрі працюють в складних умовах праці та на шкідливих виробництвах, повинна здійснюватися виключно за рахунок додаткових внесків роботодавців на персональні рахунки найманих осіб в системі недержавного пенсійного страхування. Намагання деяких урядовців залишити цю систему додаткових внесків та додаткових виплат пенсій в системі Пенсійного фонду вказує на бажання зберегти ту саму непрозору, корумповану солідарну систему пенсійного забезпечення, яку ми маємо зараз.      

Якщо одночасно з реформою солідарної пенсійної системи буде здійснено перехід до недержавної системи соціального страхування тимчасової непрацездатності та нещасних випадків на виробництві, то з урахуванням переходу до оподаткування розподіленого прибутку, ми можемо реально розраховувати на поступове зниження фіскального відсотка ВВП до рівня 34-35%. 

4. Важливим фактором підвищення ефективності вітчизняної економіки має бути активна дерегуляція. На жаль, попри те, що в проекті середньострокового Плану начебто передбачені деякі кроки щодо цього, але в них немає тієї чіткої логіки, яка виписана в презентації «Як виправити 12 вад регулювання по-українськи?» Офісу ефективного регулювання при Міністерстві економіки.

Не бачу сенсу повторювати тези цього документа. Якщо урядовими експертами готуються справді якісні документи, то політична воля має полягати в тому, щоби їх норми в повному обсязі прямо імплементувалися в План дій уряду. 

5. Попри поширену, але помилкову думку, стале зростання економіки відбувається не в результаті реформ. Реформи повинні лише створити сприятливе середовище для підприємництва та сталого розвитку економіки.

Довгострокове, стале зростання економіки забезпечується політикою державних інституцій (уряду, парламенту, Нацбанку), спрямованою на збільшення частки переробної продукції в складі ВВП.

Сировинна структура української економіки є головним фактором, що створює надзвичайну залежність від зовнішніх впливів. Слід визнати, що саме від цін на сировину на світових ринках протягом останніх двадцяти років залежить стан української економіки та державних фінансів, рівень зарплат та добробут мільйонів українських громадян. 

Сировинна олігархічна модель економіки базується на низькому рівні зарплат, яка дозволяє забезпечити прибутковість експорту сировини та збереження прибутків в офшорних зонах. Вітчизняні сировинні олігархи об'єктивно не зацікавлені в збільшені зарплат та доходів населення та в розвитку внутрішнього ринку, бо в цьому випадку прибутковість їх бізнесу, з переважно застарілими, немодернізованими підприємствами, знижуватиметься, якщо вони взагалі не перетворюються в збиткові.  

Подолати українських сировинний олігархат можна лише шляхом цілеспрямованого формування іншої економічної моделі розвитку економіки, яка базується на значно більшій частці продукції переробної промисловості в складі ВВП. В переробній промисловості загальний рівень зарплат вищий. А це формує більші можливості для зростання прибутковості виробництва готової продукції для внутрішнього ринку.

До речі, як приклад. Не всі розуміють природу більшого рівня зарплат та доходів населення Бєларусі у порівнянні з Україною. Дехто щиро вважає, що в основі цього нижчі ціни на газ та нафту, які надходять у Бєларусь з Росії. Це лише частково відповідає дійсності. Насправді, головна причина - вдвічі більша частка переробки в складі ВВП у Бєларусі в порівнянні з Україною. І це при тому, що внаслідок економічної кризи частка переробки в ВВП Беларусі скоротилась з 32 відсотків у 2011 році до 21 відсотка за підсумками 2014 року. В той час як в Україні за підсумками 2015 році вона складала лише 11 відсотків.

Отже, саме сприянню збільшенню конкурентності продукції переробної промисловості має бути підпорядкована вся податкова, митна, бюджетна, регулятивна та грошово-кредитна політика.

Перефразовуючи один вислів дев'яностих років, можна сказати, що кожен високопосадовець в країні, кожен народний депутат щоденно має просинатись з думкою про те, що йому потрібно зробити, щоби збільшити частку переробки в українській економіці. 

Саме цьому імперативу має бути підпорядкована загальна логіка Плану дій уряду. На жаль, навіть на понятійному рівні в проекті Плану це не визначено.   

Причому, підтримка переробної промисловості - це не сприяння збільшенню виробництва чавуну та сталі, а також не заборона вивезення лісу-кругляка. Чавун та сталь, чи розпилений ліс-кругляк - це, по суті, та ж сама сировинна продукція. За допомогою дешевої сировини не вдасться забезпечити конкурентність переробної промисловості. Навпаки, весь світовий досвід засвідчує, що наявність дешевої сировини не спонукає до створення справді стимулюючих умов для високопродуктивної економіки. В кращому випадку дозволяє збільшити прибутки при експорті напівфабрикатів.    

6. В проекті Плану дій взагалі відсутній розділ, присвячений грошово-кредитній політиці та розвитку банківського сектору. Це виглядає особливо дивно, бо на сьогодні, після націоналізації Приватбанку, під контролем держави опинилась половина активів банківської системи України.  І відповідальність за ефективну діяльність державних банків лежить саме на уряді. 

На цю тему мені вже довелось докладно висловитись у статті «Чи має уряд стратегію економічного розвитку країни?», тут же відзначу дві важливі тези.

Не міцна національна валюта формує сильну економіку, а навпаки, сильна економіка має забезпечити стабільну національну валюту. Ідея забезпечення інфляційної стабільності національної валюти, не підкріплена ефективною, диверсифікованою економікою, є не тільки практично неможливою, вона відверто шкідлива в своїй основі.

Політика «дорогих» грошей, яку реалізовував протягом багатьох років Нацбанк, лише погіршувала структуру економіки, призводила до її примітивізації, тяжіння до експорту сировини та імпорту готової продукції, до використання іноземної валюти в якості заощаджень та кредитування, з усіма негативними наслідками для стабільності економіки та національної валюти, здорожувала кінцеву продукцію вітчизняних товаровиробників, тим самим роблячи її менш конкурентною.

Отже, економічна політика держави, в тому числі грошово-кредитна політика Нацбанку, має базуватись на підвищенні конкурентоспроможності національної економіки, збільшенні частки переробної та наукоємної продукції у ВВП країни. Саме це є основою для довгострокової стабільності гривні. 

Банки є установами, що мають обслуговувати потреби економіки. Якщо економіки слабка, а її структура деформована внаслідок корупції, зарегульованості, монополізму, незахищеності прав власності та кредиторів, свавілля з боку суддів та правоохоронних органів, непрогнозованості та неефективності податкової та бюджетної політики, непрофесійної грошово-кредитної та курсової політики, тоді не варто розраховувати, що банки виглядатимуть острівком фінансової стабільності та забезпечуватимуть ефективне кредитування.

Отже, всі необхідні кроки з формування сприятливої фіскальної, регулятивної та грошово-кредитної політики є надзвичайно важливими для забезпечення стратегічної стабільності банківської системи, спрямованості кредитування на потреби розвитку національної економіки.

7. У сучасному світі, з динамічним розвитком технологічних змін, надзвичайно зростає роль освіти та науки в розвитку країни.

На жаль, у проекті Плану дій уряду питанню зарплат освітян та впровадженню англійської, практично, як другої державної, місця не знайшлось.   

Шкільні вчителі повинні навчити дітей бути відкритими світу, вміти перенавчатись, вільно володіти щонайменше однією іноземною - англійською - мовою. Але на сьогодні вчителі, з жебрацьким рівнем зарплат, ніякої іншої психології, окрім психології жебраків дітям дати не можуть. Переважна більшість з них не має фінансових можливостей відвідати хоча би декілька інших країн, не володіє іноземними мовами.  Освічена молодь, з вільною англійською, при існуючому рівні зарплат вчителів, йти працювати в школу не бажає.

Отже питання стає руба. Якщо держава не зможе поступово, протягом наступних 3-4 років, забезпечити достойний рівень зарплат для вчителів, щонайменше на рівні двох середніх по країні, ми втратимо можливості для динамічного розвитку країни щонайменше на наступні 15-20 років. 

Крім того, має бути розроблена загальнодержавна програма максимально широкого впровадження, протягом наступних 5-7 років, вивчення та використання  англійської, починаючи з дошкільних закладів, а потім в школах - з першого класу та у вишах.

Якщо дитина після завершення школи вийшла без знань англійської хоча би на базовому рівні читання та спілкування, значить суспільство виштовхує його в доросле життя неготовим бути конкурентним в країні та світі.     

Потрібно максимально широко готувати самим та закуповувати фільми, шоу, програми з англійською мовою з подальшим використанням українських та англійських субтитрів. Це повинно бути забезпечено бюджетними та податковими преференціями.

По суті, має бути програма впровадження англійської на рівні, близькому за статусом до державної.

Що стосується науки, то має бути чітке усвідомлення, що без масового переробного виробництва наука немає можливості розвиватись. Якщо його немає, то надаючи вищу освіту нашим громадянам, ми лише фінансуємо інші країни, куди від'їжджають наші дипломовані спеціалісти.

Саме політика уряду визначає, які галузі отримують сприяння, та де можуть бути використані розробки науковців. Чим примітивніше економіка, тим гірший стан науки в країні.

В рамках Плану дій уряду також мають знайти своє відображення напрямки технологічного розвитку, які дозволятимуть подолати науково-технічну відсталість української економіки. В першу чергу необхідно оцінити вітчизняні технічні та наукові можливості для активного розвитку тих виробництв та послуг, які пов'язані з відновлювальними джерелами енергії, використанням графену, виробництвом транспортних засобів без використання двигуна внутрішнього згорання, забезпеченням лікуванням хронічних та спадкових захворювань з використанням банків пуповинної крові, стовбурових клітин тощо.       

8. Протягом усіх років незалежності державна політика не спонукала до формування у громадян почуття господаря. Їх цілеспрямовано привчали до відчуття залежності від держави та чиновника, що їм нічого не належить та від них нічого залежить. Саме це дозволяло можновладцям розграбовувати все, починаючи від горищ та підвалів у багатоквартирних будинках, які мали належати всім власникам квартир в них, до земель в населених пунктах, надр, тощо. Саме ця логіка збереження залежності від держави та чиновників пояснює, чому громадянам всі ці роки забороняють вільно розпоряджатись власними сільськогосподарськими наділами.

На жаль, в проекті Плану дій уряду завдання формування в громадянах відчуття господаря відсутнє як таке. Але без цього неможливо, ані займатись впровадженням заходів з енергозбереження в багатоквартирних будинках, ані формувати справедливу модель використання наявних ресурсів в інтересах всіх громадян, ані формувати широкий прошарок ефективних фермерських господарств. Останні зможуть бути ефективними та конкурентними, лише якщо вирощуватимуть високомаржинальні сільгосппродукти (продукція садівництва та екологічно чиста продукція) та займатимуться їх переробкою. А для цього необхідні довгострокові інвестиції та наявність власної сільгоспземлі. Дурних немає. В чужу землю ніхто великі гроші не вкладатиме.

Виходячи з цього, План дій уряду має передбачати: по-перше, обов'язковість якомога скоріше  формування в усіх будинках ОСББ; по-друге, вимогу щодо продажу та оренди державного та комунального майна виключно на відкритих торгах; по-третє, заборону безоплатної, позаконкурсної передачі землі, квартир тощо. Якщо держава хоче когось відзначити чи допомогти, то це має робитись виключно в грошовій формі; по-четверте, припинення мораторію на вільний обіг сільгоспземлі, з одночасним дозволом її купувати лише фізичним особам - громадянам України та встановленням обмежень щодо обсягу землі, які можуть знаходитись у володінні однієї особи. При цьому зняття мораторію на купівлю-продажу с/г земель має передбачати створення Державного земельного банку, який надаватиме довгострокові іпотечні кредити під 2-3 відсотки річних на придбання с/г земель, тим хто її оброблятиме. 

9. Ще одним слабко розкритим питанням проекту Плану дій уряду є роль державних підприємств. Має бути чітко означено, що і чому ми залишаємо в державній власності,  яка система корпоративного управління має бути на них, та в які строки це має бути зроблено. Всі інші підприємства повинні бути продані на відкритих торгах у стислі строки. Максимум протягом 2017-2018 років. Якщо потрібно для тих чи інших галузей запровадити особливу схему приватизації, то рішення щодо цього має бути ухвалено відповідними законами до кінця 2017 року. При цьому державні підприємства аграрного сектору мають бути приватизовані вже в 2017 році. Це стосується також такого криміналізованого монстру, яким є Укрспирт. Тільки повна, прозора приватизація підприємств цього концерну за алгоритмом, запропонованим  міністерством аграрної політики та продовольства, може декриміналізувати сферу виробництва та обігу спирту в країні. 

10. Надзвичайно складним питанням розвитку країни, яке потребує окремого наукового обговорення та стратегічного планування є розбудова  адміністративно-територіального устрою з урахуванням необхідності формувати в межах областей декількох центрів економічного розвитку.

Характерна для слаборозвинутих держав, в тому числі України, концентрація ділової активності лише довкола обласних центрів призводить до деградації значної частини віддалених від обласних центрів територій. Відомо, що чим ближче сільське населення живе до активних ділових центрів, тим вищим є рівень ефективності діяльності сільгосппідприємств і самозайнятих осіб та відповідно вище рівень добробуту.

На жаль, навіть на постановочному рівні це питання не обговорюється в уряді та у науковому середовищі.

Борис Кушнірук, економіст. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>