Розгляд бюджету, як День Бабака

Розгляд бюджету, як День Бабака

Аналітика
1737
Ukrinform
Європейці регулярно влаштовують генеральне прибирання, коли їхні мінфіни заглядають у кожен закуток бюджетів країн

Наступного тижня Верховна Рада повернеться до розгляду головного фінансового документа країни, тобто, бюджету на 2017-й рік. І знову постануть ті самі питання - як задовольнити всіх, коли ніхто не хоче поступатися тим, що мав, натомість багато хто прагне мати більше, ніж раніше.

А резерви є. Просто потрібна політична воля, аби скоротити те, що піддається скороченню.

Хтось із читачів Укрінформу пам'ятає, скільки політичних списів свого часу було зламано довкола відшкодування втрачених заощаджень, що зберігалися в радянському Сбєрбанку? Тема непомітно зійшла на пси - через безліч чинників.

А чи помітили ви, як держава переформатувала допомогу при народженні першої, другої, третьої та 3+ дитини, яка була одним із десяти кроків одного з президентів назустріч нам, людям, а в результаті виявилася непосильними тягарем для бюджету? Особливо після того, як у черговому популістичному запалі обсяг цієї допомоги прив'язали до мінімальної зарплати.

А Чорнобильський фонд із його 12 відсотками нарахувань на фонд заробітньої плати, про який пам'ятають хіба що фіскальні аксакали та пошукачі наукових ступеней у науково-дослідному інституті при Мінфіні? А зниклий у небуття Державний інноваційний фонд, який інноваційно роздавав мільйони нью-васюківським проектам?

Деякі з цих видатків вивітрилися самі собою, тому що з плином часу відпала сама потреба у їх фінансуванні. Деякі здалися чи ущільнилися з галасливими політичними боями. І все ж, попри ті чи інші зміни, бюджет сам по собі залишається доволі закостенілою конструкцією, яка перестрибує з одного фіскального року в інший з мінімалістичними косметичними модифікаціями.

Бюджетний День Бабака, коли основний фінансовий документ не зазнає відчутних структурних змін, влаштовує всіх - лоббістів, народних депутатів з їхнім персональним рядком у бюджетній класифікації видатків, розпорядників бюджетних коштів усіх рівнів, які бояться втратити те, що є.  Будь-які спроби змінити застиглий статус-кво наражаються на контратаки, демонстрації біля Верховної Ради, перекриття магістралей і цькування тих посадових осіб, хто наважився це зробити. А оскільки набирати зайву вагу завжди комфортніше, аніж її позбуватися, стрілки на бюджетних вагах, що фіксують перерозподіл національного ВВП через скарбницю, повзуть догори - 30 відсотків, 35 і ось вже 43.3 відсотка, як нині в Україні. Якщо ти не в такій економічній формі, як Франція чи Скандинавія (у них схожі показники), то це загрожує щонайменше задишкою.

Бо ті ж самі французи, скандинави, британці чи новозеландці ледь не щороку влаштовують генеральне прибирання, коли тамтешні мінфіни заглядають у кожен закуток своїх бюджетів, витягують на світ всі до одної бюджетні програми та аналізують їх за трьома універсальними критеріями (вони здобули в експертному середовищі назву "канадських", оскільки почали їх системно застосовувати саме в Оттаві):

1). Чи продовжують ці видатки становити суспільний інтерес?

2). Якщо так, то чи не ефективніше покласти цю функцію на приватний сектор?

3). Якщо таки не оминути фінансування за кошт платників податків, то чи з максимальною ефективністю використовуються ці кошти?    

Ця інституціоналізована процедура набула у західних фіскальних системах назви spending review, або ж перегляду видатків, і стала невід`ємною частиною бюджетного процесу. Ось останній на часі документ від британської скарбниці - "Держава, що живе відповідно до своїх статків".

В Україні, де найбільшим досягненням бюджетного процесу є вчасне, до 15 вересня, подання проекту бюджету до парламенту, spending review залишається здебільшого предметом технічної допомоги західних партнерів та декларацій. Мінфін, схоже, остерігається комплексно розпочинати цей процес, оскільки може наразитися на опір тих, чиї інтереси зацементовано в бюджеті. Натомість Мінфін витрачає свій обмежений політичний капітал на поодинокі ініціативи, які є доброякісними з точки зору перегляду бюджетних видатків, однак заледве змінюють нудний бюджетний ландшафт. Найяскравіша цятка на цьому ландшафті цьогоріч - це зміна алгоритму нарахування стипендій, що набуде чинності після підписання Президентом законопроекту 5130. Ну і ще - відчеплення Червоного Хреста від Мінохорони здоров`я із ініціативи останнього.

Тож на тлі мінфінівського зволікання, як це традиційно відбувається в Україні, за справу вирішило взятися громадянське суспільство. На конференції в Києві, що відбулася за фінансового сприяння уряду Німеччини, Центр економічної стратегії й Інститут економічних досліджень та політичних консультацій здійснили першу спробу spending review по-українськи - на прикладі галузі охорони здоров'я та освіти.

Аналітична лупа, незаангажовано наведена дослідниками-економістами на ці дві ключові суспільні функції, навіть у межах семінару висвітлила десятки успадкованих вторинних завдань, на які мало хто звертає увагу, і які сприймаються як данність. Економісти виконали роль "свіжої голови" у редакції перед здачею номеру в друк, пройшовшись чітким незамиленим поглядом по сотнях сторінок бюджетних звітів.

Постало безліч питань "з якого дива", "чому" і "навіщо".

Панове, а навіщо там десятки різних премій, що фінансуються за рахунок бюджету? Яку функцію продовжують вони виконувати - підтримки штанів, визнання чи утримання утечі мізків за кордон? Хто вчитується в ті рядки надрукованих дрібним шрифтом лауреатів, хто перевіряє їх рівень цитованості у західних наукових журналах, і чи не помітили ми, яким анархізмом стало саме поняття "лауреат державної премії"?

Чому міністерство освіти та науки опікується підвищенням кваліфікації фармацевтів, харчовиків та працівників сільського господарства - чи це його функції? Чому в критерії ефективності діяльності МОНу, як і решти всіх міністерств та відомств, входить кількість відповідей на листи, що до них надходять? Не результативність вжитих заходів (хоча ці три слова лунають, як архісовковий бюрократизм), а саме кількість беззмістовних відписок, які міністерства змушені щодня продукувати?

Чи зможе суспільство позбавитися своєї хуторянської псевдопасторальної міфотворчості й визнати, що сільська малокомплектна школа не здатна забезпечити належного рівня освіти і, до того ж, коштує значно дорожче, аніж середньостатистичний навчальний заклад?

Чи ми й надалі миритимемося із багатомільярдним тягарем академій, які створили собі зону максимального комфорту під бюджетним сонцем, і на будь-які спроби розібратися, що ж відбувається з їхнім майном, та яка ж додана вартість національному продукту від їх існування, відповідають зойками про атаки на прикладну науку.

Та й Мінфін і Мінекономіки теж могли би почати з себе - чи аналізували, наскільки виправданим є існування за звичкою причеплених до них науково-дослідних інститутів?

Адже генеральне прибирання інколи варто починати - для прикладу - з кімнати, в якій живеш сам.

Теоретично всі це розуміють. Але, схоже, 22 грудня, коли в Раді повернуться до розгляду бюджету, на нас знову чекатиме черговий День Бабака.

Назарій Волчанецький. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>