Малий бізнес України та Росії: країна для людей чи країна для гопників

Малий бізнес України та Росії: країна для людей чи країна для гопників

1407
Ukrinform
Москва позбавляється від середнього та малого людського сміття

Тиждень тому влада російської столиці вчергове показала всьому світу і, в першу чергу, громадянам, що Росія – країна без законів. Є коло паханів, які поставили командувати хатою свого кореша, у підпорядкуванні в якого всі авторитетні шістки, які влаштовують розбірки з усіма, хто «не в хаті», аби догодити блатним хлопцям. Це було не знесення самовільно збудованих наметів і магазинів у Москві, це було усунення конкурентів на догоду «кришованим». Тільки 20 років тому цим займалися лисі братки у спортивних костюмах, а тепер цим займаються вони ж, тільки у костюмах за кілька тисяч доларів і в костюмах поліції. На фоні «російської бізнес цивілізованості» у Москві, роботу малого і середнього бізнесу в Україні, приміром, в Одесі можна порівнювати з роботою підприємців подібного калібру в розвинених країнах Європи.

НОВА ЗАЧИСТКА МОСКВИ

«Ніч довгих ковшів», як її охрестили у мережі, яка забрала в історію близько сотні московських будівель із сотнями бізнесів підприємців, вже зійшла з медіа-порядку дня Росії. Проїхали.

Має російський медіа-простір таку особливість – пише тільки про те, що в тренді саме у цей час. А останній місяць російські медіа й соцмережі, а також деякі політики і колополітики, які приєдналися до них, в надії на засвічування, відпрацьовували теми усім гуртом, ніби за чиєюсь командою. Це була історія з Кадировим, потім історія з фото Ходорковського, потім історія з Кадировим-Касьяновим, потім історія з Касьяновим-тортом, потім – історія зі знесенням підприємств малого і середнього бізнесу.

Причому медіа-сплески як і генеруються єдиної хвилею, так єдиною ж хвилею і розчиняються. «Ніч довгих ковшів» пішла в історію разом з кількістю переглядів повідомлень про них у російських новинах.

Цікаво, що політика відношення нинішньої російської держави до своїх громадян відбувається приблизно за такою схемою: «вдарили по голові, крик болю, підготовка до наступного удару». З обох боків.

І кожен новий удар – ніби вперше. Улюблена російська традиція – біг по граблях.

ПОБИТТЯ НЕМОВЛЯТ

«Зачистка» малого бізнесу в Москві – стара гра російської столичної влади. В неї починали грати ще при колишньому господарі мегаполісу – Юрії Лужкові. Тоді столицю держави "расейської" бульдозерами та екскаваторами з евакуаторами «визволяли» від малого бізнесу. Під знесення пішли всі вуличні намети.

Влада тоді вигадала гру «ми дбаємо про зовнішній вигляд міста», під яку випустили кілька постанов, завдяки яким всі вуличні намети і маленькі магазинчики опинилися поза законом. І лужковських не цікавило, що робиться це з порушенням закону. Хтось із підприємців подавав в суд, але незважаючи ні на триваючі процеси, ні на виграші у них, від лужковського ковша тоді, ще на початку 2000-х, ніхто не врятувався.

Причому у 2006 році, коли лужковська уряд прийняв постанову про знесення всіх торговельних наметів у Москві, підприємців ще кілька разів встигли подоїти. Спочатку їх змусили перенести всі намети за межі Садового кільця (центр міста), потім на відстань у 25 км від центру, а вже у фіналі – прибирати за межі міста взагалі.

А щоб вчергове продемонструвати, що бидлом своїх громадян вважають не тільки нинішні, а й попередні московські влади, Лужков минулого тижня, під скрегіт ковшів і дзвін вітрин знесених будівель «висловив нерозуміння у зв'язку з діями столичної влади, яка почала знесення торговельних наметів у місті; він заявив, що малий бізнес треба поважати і підтримувати, а такі дії залишили без заробітку сотні людей». І це заявила людина, яка 10 років тому вигадала і почала те, що власне зараз коментує.

Як і раніше, московську владу абсолютно не цікавило, що у підприємців на руках були всі документи про законність їхніх будівель, десятки виграних судів під час оборони від попередніх «ковшових атак». Ці папери у них просто ніхто не дивився.

ВІДБИРАННЯ БІЗНЕСУ ПО-МОСКОВСЬКИ, НОВА ХВИЛЯ

Коли 9 лютого у Москві відбувалася спецоперація з відбирання бізнесу у людей, прозвана «ліквідацією самобуду», підприємці до останнього сподівалися, що ось-ось - і зійде Путін або хоча б Медведєв, і захистить їх від недбайливих бояр. Для виклику їх величностей деякі навіть наліпили на вітрини магазинів «образи» - фотографії Путіна, сподіваючись, що на святе ківш не підніметься.

Росія – хоч і не має офіційної державної релігії, її роль вже давно відіграє православ'я. Причому зовсім не грецьке, і не те, яке було у царській імперії, а нове – неокремлівське.

І хоча в Росії практично кожен знає легенду про те, що для порятунку Москви Сталін відправив літак з іконою для обльоту столиці, і тільки тому німці Москву не взяли і взагалі потім всі померли, свої намети московські торговці захищали не іконами, а фотографіями Путіна. На їхню думку, це повинен був бути стовідсотковий захист.

Але не допомогло ні це, ні те, що люди відмовилися покидати будівлі, які ламалися екскаваторами на очах у поліції та оторопілої публіки. Незаконна постанова уряду Москви виявилася найважливішим документом у світі, перекривши за значущістю не тільки Конституцію РФ, кримінальний та адміністративний кодекси, а й важливість людського життя взагалі.

Слово «пахана» Собяніна, поставленого кремлівськими дивитися за «московської хатою», - це майже релігія. Релігія сучасної Росії, де відсутність законів компенсується патріотизмом.

Москва – попереду "Расеї" всієї, і є першим випробувальним полігоном «реформ» з перетворення країни на робочий барак з обслуговування господарів бензоколонки.

Коли у 2006 році російську столицю «зачищали» від малого та середнього бізнесу, «успішний досвід» згодом був поширений на всю Росію. Намети, що «псують зовнішній вигляд» міст, були знищені, а на їхнє місце прийшли торговельні павільйони, що «не псують зовнішній вигляд». Не псували зовнішній вигляд вони рівно 10 років. Тепер стали псувати. Вся торгівля у Москві зараз витискається у мегамаркети. Скільки простоять вони до того, поки не перетворяться на такі собі «надмегашопміста» - покаже час, якщо до того часу буде взагалі кому і для кого їх перетворювати.

Як і в будь-якій поважаючій себе зоні, блатне життя російського паханату має суворе армійське підпорядкування. Спочатку – центр, потім інші камери.

Враховуючи, що 10 років тому зачистку кіосків по всій Росії стали проводити приблизно через півроку після «очищення Москви» (щоб стих галас і останні підприємці, які покладалися на суд, вже вгамувалися), російським підприємцям, які мають у своєму розпорядженні торговельні комплекси розмірами менше «мегамоллу» та офісною поверховістю менше 10, у найближчі півроку можна порадити позбавлятися від свого бізнесу. Хоча зробити це, звичайно ж, буде не просто. Кому він тепер потрібен? Кому у Москві взагалі потрібні люди, які не можуть раз на тиждень на своєму джипі з'їздити у мегамолл і закупитися на 500-1000 доларів на тиждень? Нікому.

ПАМ'ЯТНИК НАСЛІДКАМ

«Зачистки» Москви і російських міст від дрібних підприємців відбуваються за принципом: дозволили працювати намету - знесли намет - дозволили працювати павільйону - знесли павільйон - дозволили працювати невеликій будівлі - знесли невелику будівлю і далі по висхідній.

У 2008 році, коли «наметова війна» лужковських підійшла до кінця, про те, як рухатися далі, столична влада вже думала. Працюючи у «Московському кореспонденті» (тому самому, який написав про весілля Путіна і Кабаєвої), я приїхав на Таганську площу, де будівельники ламали величезну будівлю, маючи на руках постанову уряду Москви про те, що будівля поставлена незаконно.

Прямо під 5-поверховою будівлею, яку трощила будівельна техніка, сиділи люди на залишках речей, які встигли витягнути зі своїх офісів. Найважче було дивитися на молодь, яка сиділа на речах благодійного дитячого фонду допомоги інвалідам та дітям з рідкісними захворюваннями.

За їхніми словами, міліціонери приїхали ще вранці, вивели з будівлі, оголосили, що її буде знесено, дали годину на винос речей і забрали у райвідділ керівників фірм, які орендували приміщення у цьому будинку.

Обійшовши оточення, я заліз усередину. Природно, у плутанині, за годину люди змогли винести тільки найважливіше і найцінніше. Двері в офіси були відкриті, у кабінетах стояли меблі, стільці, на стінах і на стелях залишилася вся обробка, якісь картини, світильники, офісні дротяні телефони, тільки декоративних металевих дверей у будівлі було на кілька мільйонів. Все це безжально ламалося технікою, перетворюючись на купу будівельного сміття.

Я не міг зрозуміти, до чого таке варварство, хай і заради встановлення законності. Ніби публічне катування. Пізніше я зрозумів, у чому справа, коли все ж зміг зв'язатися з господинею будинку, яка вирішила тоді покинути Росію.

Звичайно ж, для орендарів, яким вона здавала приміщення, крайньою зробили її. Так мені пояснювали у прокуратурі, мовляв, дамочку попереджали, що зноситииемо будівлю – вона не попередила орендарів.

Насправді ж, раніше до орендодавця підкотили хлопці з мерії Москви і сказали, що надто жирно у центрі Таганки мати таку будівлю, та ще й не ділитися. Запропонували «варіанти», інакше будівлю буде визнано «самобудом».

Жінка пред'явила їм всі папери на власність. Їй запропонували віднести всі ці постанови і судові рішення в туалет. Дали час. До останнього господиня будівлі сподівалася, що це блеф. Поки до її будинку не під'їхала будівельна техніка з міліцією.

Через кілька років, з 2012 року я жив на Таганці. І кожен день проходив повз цього будинку. Його показово знівечили, але так і не знесли. З 2008 року його заховано за маскувальною сіткою та рекламою. Так і стоїть, виконуючи свою іншу, посмертну роль – демонструє «непокірним» підприємцям, що може бути з їхнім бізнесом, якщо не домовлятися з наглядачами зі «столичної камери».

РОЗВЕДЕННЯ ЛОХІВ ЗА ВІДКАТ

Можливо підприємці, будівлі яких були знесені минулого тижня в Москві, задумаються, чи дійсно вони живуть у державі, або все ж таки в зоні, влада в якій від тюремників перейшла до урків?

Живучи у країні, яка веде себе як гопник, що вийшов із зони, по відношенню не тільки до сусідніх країн, а й до всього світу, навряд чи варто сподіватися на джентельменське ставлення всередині неї з боку тих же гопників.

Живучи на Таганці, доведений до відчаю, якось написав матеріал «Цвях» про те, що в центрі російської столиці ви не можете купити нічого, що не було б пов'язано з банками, туристичними агентствами, салонами краси, ну можливо, ще з Бентлі та Роллс-Ройсами.

Мені потрібен був звічайний цвях для господарських потреб. Аби його купити, мені необхідно було їхати кілька десятків кілометрів з Таганки в Леруа-Мерлен за МКАД (за межі міста). Тобто, я просто хочу вбити в стіну цвях і люблю і вмію це робити, я маю телефонувати "професіоналам" в якесь «агентство квартирних послуг».

Тому що Москва, особливо в межах Бульварного кільця - місто не для людей. Точніше, для певного кола людей. Для тих, хто близький до «міських смотрящих».

Знищення малого і середнього бізнесу як в Росії, так і в Москві, зокрема, йде під красивими слоганами про турботу про нього.

За пару тижнів до «ночі довгих ковшів» Володимир Путін взяв участь у Всеросійському підприємницькому форумі «Малий бізнес – національна ідея», де на порядку денному стояли питання «підтримки малого та середнього бізнесу, стимулювання зростання підприємницької активності».

Російська влада має близько сотні різних «фондів», через які вони ці самі малі і середні бізнеси «стимулюють».

Один з них – Фонд сприяння кредитуванню малого бізнесу Москви, пов'язаний з кількома підприємцями, будівлі яких трощили минулого тижня у російській столиці.

Фонд був затверджений урядом Москви у 2006 році, саме тоді, коли у столиці зносили всі вуличні торговельні намети. Сенс фонду полягає в тому, що вони кредитують малий і середній бізнес Москви на відкриття і ведення справ.

В реальності Фонд, за свідченнями деяких підприємців, грає роль «общака». Бізнесмен, який хоче побудувати магазин у столиці, отримує згоду на це лише за умови, що буде брати кредит на бізнес саме в цьому фонді. Причому, незалежно - чи потрібен йому кредит взагалі. А при кредитуванні підприємець повинен зробити «відкат» у розмірі 16-25% від суми кредитування. І це не кажучи про відсотки за користування кредитом.

На своєму сайті фонд уряду Москви зі збирання грошей з підприємців хвалиться тим, що їхній гарантійний капітал вже становить 8,6 млрд рублів, вони навидавалі кредитів на суму понад 36 мільярдів рублів.

Серед клієнтів фонду є й ті, чий бізнес знищували постановою уряду Москви (засновником фонду) минулого тижня. На жаргоні нинішньої російської влади це називається «кинули лохів».

У «лохах» зараз вся Росія. Яку «кидають» і «віджимають» не тільки у сфері бізнесу, а й у всьому іншому. А коли спазми порожнього шлунка росіян починають стукати в голову зі словами: «А що, власне, відбувається? Де стабільність процвітання великої Росії?», мозок середньостатистичного росіянина видає вже отриману за допомогою російського зомбобачення відповідь: «США, Європа та бандерівці хочуть так поставити нас на коліна».

Не дарма ж найціннішим в Росії предметом став телевізор. Днями представник Центробанку РФ звернувся до населення, щоб воно перестало скуповувати в умовах кризи телевізори. Адже ще недавно люди у кризу скуповували макарони, сіль і сірники. Втім, можливо росіяни скуповують такі необхідні їм телевізори саме тому, що скоро купувати не тільки їх, а і все інше, не тільки не буде на що, а й просто не буде де.

ТРОХИ ДИКИЙ, АЛЕ РОЗВИВАЄТЬСЯ

Переїхавши в Україну, я намагався уявити, в які роки Росія та Україна сильно «розійшлися» у шляхах розвитку. Ціни на нафту дозволили Росії добре «піднятися», однак, якщо дурню дати мікроскоп, навряд чи він зможе зробити з його допомогою наукове відкриття. Цвях забити, правда, зможе. У кришки кількох трун. Наприклад, в труну малого і середнього бізнесу.

В України такого «газово-нафтового» мікроскопа, волею долі, не виявилося. Країна пішла іншим шляхом.

Звичайно, для того, щоб зробити якісь глобальні висновки про стан малого бізнесу в Україні, комфортність його існування тут, треба пожити у країні довше. Все нижческазане буде лише штрихами, які не претендують на істину. Але в Одесі, приміром, я цілком можу насолоджуватися наявністю хоч і трохи дикуватого часом («спасибі» совковому минулому від Януковича), але все ж наявного малого бізнесу.

Умовно кажучи, щоб купити цвях, мені достатньо вийти з дому й трохи пройтися, вибираючи у кількох магазинах і наметах саме такий цвях, який мені сподобається. Я вже не кажу про «Привіз», де можна знайти все, від виду якого чиновники російської столиці просто впали б у безстрокову кому.

Недавно на сумно відомому Куликовому полі в Одесі знесли всі торговельні кіоски. Пам'ятаючи їх ще з початку 90-х, попрощався, думаючи, що повіяло чимось московським. Площа потрапила під реконструкцію – асфальт змінювала плитка, з'явилися нові газони, зупинки тощо. Але, через деякий час, на місці старих різнокаліберних кіосків з'явилася довга красива галерея з кількома відсіками. Саме у ці відсіки у тому ж порядку, як і було, переїхали власники старих кіосків. У Москві після знесення наметів зазвичай стоять торговельні центри. Щоб потім знести і їх.

Звичайно, з малим бізнесом не все так пухнасто і благополучно. Є внутрішня підприємницька конкуренція, є пропозиція, але рідко коли є контроль за якістю і юридична захищеність покупця.

Покупка будь-чого на ринку або в наметі на вулиці найчастіше нагадує ток-шоу на удачу. Тут лише два варіанти – або все добре, або погано. Довіра - це добре, але краще, коли вона підкріплене законодавчо.

Але ця «дикуватість» природна для країни, яка різко повернула у бік цивілізованості зі шляху консервативного совка.

Адже цивілізованість не в тому, щоб у місті були салони Бентлі, а в тому, щоб турист і будь-яка людина могла купити все, що душа забажає тоді, коли вона цього забажає і за тією ціною, за якою забажає.

Я жив у різних країнах Європи, і чим вона була більш цивілізованою, тим краще там був розвинений малий бізнес. Коли я жив у Фінляндії, наприклад, запитував у фінів, а чому у них перед президентським палацом і будівлею Міноборони на площі – величезний ринок? Мені відповіли, що це дуже зручно - їздити на ринок у центр міста. Ось так просто. Я уявив собі, як на Красній площі, всередині самого Кремля, торгують свіжою рибою і пивом. Фіни ж добили мене розповіддю, що їх президента країни часто бачать на цьому ринку – вона (Тар'я Халонен - президент Фінляндії з 2000 по 2012 роки, - ред.) в обідню перерву сюди приходить за продуктами. Без охорони, але з помічницею...

Розбіжність Росії і України проявилася у багатьох сферах. Віриться, що й у відношенні держав до своїх малих підприємців. Кремлівська політика призвела до того, що країна стала пристосована до життя виключно «своїх», які мають рахунки в Газпромбанку, ставши для інших лише робочим піонерським табором, де гнилота перлової каші компенсується гімнами. Україна ж змогла зберегти, всупереч тому, що чиновники Януковича старанно намагалися копіювати Росію, свій малий бізнес. І зараз, коли країна рухається європейським шляхом, «малим бізнесменам», на відміну від їхніх російських колег, не треба думати про те, як позбавитися від бізнесу за будь-яку ціну. У них проблеми приємніші: прикидати, з ким із європейських партнерів краще будувати відносини.

Дмитро Флорін, російський журналіст, Валентина Сямро.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-