Нафтогаз проти Газпрому: безкомпромісно з нахабами

Трибунал при Арбітражному інституті Торгової палати Стокгольму (так званий Стокгольмський арбітраж) виніс окреме рішення у справі Нафтогаз України проти Газпром щодо контракту на постачання газу до України від 2009 року (авторства Путіна і Тимошенко). Воно є остаточним та обов’язковим для виконання сторонами. Трибунал повністю відхилив вимогу Газпрому щодо застосування принципу "бери або плати", задовольнив вимогу Нафтогазу про перегляд контрактної ціни з урахуванням ринкових умов, та скасував заборону на реекспорт газу, яка містилась в контракті. Комерційний глузд переміг політичну кабалу.

Таким чином, виписані навиворіт з точки зору комерційної логіки та правил Енергетичного Співтовариства «бізнесові» принципи газового монстра, який десятиліттями викачував гроші з економіки України, тримаючи її на політичному гачку, приведені до тями. Фактор економічного примусу знешкоджено. З економічним васалітетом через газові схеми покінчено. Нічого особистого, тільки бізнес…

Наскочила російська коса на український камінь

Газ як інструмент зовнішньополітичного впливу використовувався РФ у відносинах з Україною десятиріччями. Аж до цього часу, коли ми нарешті виступили проти нав’язаного російським Газпромом трактування контрактів на постачання та  транспортування газу. Стокгольмський арбітраж, ініційований Україною три роки тому, нарешті юридично зняв газову залежність від Газпрому, що була «забетонована» контрактом 2009 року. А фактично країна зняла її з себе вже майже 550 днів тому, купуючи газ на європейському ринку, за його ринковою, а не політично вмотивованою ціною.

Спочатку Газпром намагався притягти до суду Нафтогаз, потім Нафтогаз подав в суд на Газпром. Ми не погоджувалися з високою ціною російського газу ($450 за куб.м при ринковій ціні $220-240), низькою ставкою за транзит і невиконанням Росією транзиту в обумовлених обсягах. Вони - з тим, що Україна взагалі перестала купувати газ у визначених обсягах (50 млрд куб.м щороку), вимагаючи компенсації за газ, якого ми не купували. Об’єднані в одне провадження взаємні позови компаній склали більше $ 65 млрд грн. - Газпром вимагав з української держкомпанії $45,7 млрд, Нафтогаз - $ 17,9 млрд. Отак разом трибунал їх і розглядав.

Після трьох років вивчення справи, міжнародні арбітри прийшли до попереднього висновку – вимоги контракту є кабальними та несправедливими з точки зору ведення бізнесу.

По-перше, вони повністю відхилили вимогу Газпрому щодо застосування принципу "бери або плати". Це була основна претензія росіян: на неї припадало $42,8 млрд з урахуванням штрафів та відсотків. Контракт з Газпромом передбачав так звані мінімальні річні обсяги імпорту - 33,3 млрд кубометрів на рік. У разі недобору газу Нафтогаз все одно зобов'язаний був платити за повний обсяг. В іншому випадку нараховувалися спеціальні санкції. З точки зору "Газпрому" це пояснюється так - ми вкладаємо заради вас гроші у видобуток, тому ви повинні купити у нас газ. Хоча взагалі це дивне умова для ринку, зазвичай покупець не зобов'язаний купувати щось у продавця тільки тому, що продавець продає товар. До речі, чеський підрозділ німецької компанії RWE теж виграв у Газпрому подібну справу в арбітражі Відня щодо неправомірності застосування вимоги "бери або плати".

По-друге, арбітраж задовольнив вимогу Нафтогазу про перегляд контрактної ціни з урахуванням ринкових умов (в цій суперечці Україна вимагає повернення переплати, що накопичилася до жовтня 2015 року, коли ми припинили закуповувати газ з Росії). Цікаво, що контракт Путіна-Тимошенко надає можливість перегляду ціни товару в разі суттєвої зміни ринкових умов. За вісім років умови змінювалися неодноразово. Але за словами заступника міністра закордонних справ Олени Зеркаль (безпосередньо приймала участь в газових переговорах 2014-2016 р.р.), Газпром жодного разу, навіть за часів Януковича, безцеремонно не погоджувався на такий перегляд. Тепер змушений буде це зробити. Зокрема, арбітри вимагають, щоб ціна була прив'язана не до нафтопродуктового кошика, а до ціни газу на хабі (газової біржі) в Європі. При високій ціні на нафту це призводило до різкого зростання вартості газпромівського газу для України.

По-третє, трибуналом було повністю скасовано заборону на реекспорт газу, яка містилась в контракті 2009 року. Дійсно, на яких підставах і нормах права можна заборонити покупцю розпоряджатися товаром, який він придбав за власний кошт у власність?

Суперечку ж, що стосується оплати транзиту (Україна вимагає перегляду тарифу і доплати в $12,3 млрд), арбітраж розгляне пізніше.

Конструктив - це коли чим міряють, тим і відміряють

Російські ЗМІ одразу заявили, що прийняте резулятивне рішення означає, що більшу частину фінансових претензій компаній одна до одної арбітраж відхилив. Однак, знаючи пропагандистське спрямування російської преси, не будемо поспішати з висновками. Документ (до речі, чималенький – обсягом, кажуть, 790 сторінок) дійсно не містить розрахунку конкретних сум, а лише вимагає перегляду положень контракту. «До 31 травня він має винести рішення по суті, розтлумачити положення контракту та визначити подальшу формулу розрахунку сплати України за газ», - повідомила Олена Зеркаль.

З цього випливає, що ціна газу, за якою Нафтогаз купував у Газпрому до 2014 року, може буде переглянута заднім числом. Таким чином, Нафтогаз може розраховувати на виплати від Газпрому за обсяги, які були придбані до того часу. Втім, з публічних заяв вже очевидно, що багатомільярдних компенсацій Нафтогазу очікувати не варто.

Не зрозуміло, яким чином буде розраховуватися компенсація та як, власне, вона буде сплачуватися. Згідно арбітражної процедури сторони маючи резулятивне рішення тепер мають домовитися між собою, як його виконати. Якщо ж вони не досягнуть домовленості, арбітраж сам прийме рішення по конкретних сумах. Навіть, якщо в грошах виявиться «нічія», то перемога в принципах і підходах щодо подальших комерційних відносин очевидна.

Судячи з заяв голови правління Газпрому Олексія Міллера, рішення Стокгольмського арбітражу для російської сторони – не просто кістка в горлі, а повне фіаско (наводимо мовою оригіналу): «Позиция украинской стороны – это открытый шантаж. С самого начала никаких конструктивных шагов, никаких компромиссов и, похоже, просто желание обострить до предела наши взаимные отношения в газовой сфере».

Саме так, з агресорами, відвертими брехунами і нахабами – ніяких компромісів.

А вони як хотіли?..

Марина Нечипоренко, Київ