Вітер витісняє газ. Довгий шлях України до альтернативної енергетики
У Росії - справи кепські. І не тільки внаслідок доріг, президента Путіна та ціни за барель, яка продовжує тріумфальне падіння за компанію із російським бюджетом та курсом рубля. Таке взаємне пов'язання нафтових цін та реальної економіки засвідчує лише одну беззаперечну істину - час «сировинних» економік безнадійно минає, якщо вже остаточно не відійшов в історію.
І це стосується не лише Росії, але будь-якої країни, яка замість диверсифікації власної економічної системи бездумно розтринькує природні родовища або банально імітує реформи. Така поведінка - найкоротший шлях до програшу у глобальних перегонах, за правилами яких країни у першу чергу шукають шляхи до енергетичної самодостатності.
Україна, яка зробила рішучі кроки, щоб позбавитися російської енергетичної «голки» та залежності від неї, у всіх інших питаннях щодо власної ефективності, у кращому випадку, залишається лише на «низькому старті». Тобто, країна навіть не починала рух, а це означає, що час працює вже проти країни. Проти нашої країни.
Зниження цін на нафту кристалізувало незворотні процеси в глобальній енергетиці - світ невпинно переходить від традиційних до відновлювальних джерел енергії. Нафта і газ поступаються місцем більш екологічно чистій енергії сонця і вітру. Під час кліматичного саміту ООН у Парижі у грудні 2015 року така трансформація отримала основу у вигляді документу, згідно з яким країни світу зобов'язуються скоротити викиди СО2 в атмосферу.
На жаль, Україна поки що випала з глобального тренду розвитку енергетичної сфери. Наш Національний план дій з відновлювальної енергетики передбачає, що до 2020 року Україна має виробляти 11% своїх енергетичних потреб з відновлювальних джерел енергії (ВДЕ). Однак на сьогодні, якщо не брати велику гідроенергетику, частка ВДЕ в нашому енергобалансі складає менше одного відсотка. Для того, щоб досягти поставленої амбітної мети, необхідні великі інвестиції і технології.
А їх, таких великих й вагомих, поки немає. Ось і постає перед країною у повний зріст споконвічне питання - хто винен і що робити?
Першим кроком могло б стати приєднання України до Міжнародного агентства з відновлювальних джерел енергії (IRENA). Кабінет Міністрів України 20 січня 2016 року, нарешті, ініціював приєднання України до статуту цього товариства, заснованого ще у 2009 році.
У перші роки членом організації можна було стати, просто підписавши її статут. Однак, оскільки Україна ніколи не шукали легких шляхів, то й тепер, втративши час, значно ускладнила собі життя.
Нині країна має подавати заявку і чекати. Якщо упродовж трьох місяців члени організації не висловили заперечення, то подання заявки на членство вважається затвердженим.
Росія, до речі, вже член цього агентства, і передбачити її настрої зараз нескладно. Потім відбувається ратифікація статуту відповідно до Конституції.
За шість років існування організації її членами стали 145 країн, а у процесі набуття членства наразі перебувають ще 30 держав. Серед великих країн, які не є членами IRENA, залишилися Канада, Бразилія і Венесуела. Ці держави можна зрозуміти, бо вони мають значні запаси нафти. А чого ж чекала Україна, яка навпаки - прагне позбутися енергетичної залежності і диверсифікувати свою енергетику?
Все просто і, водночас, сумно. За інформацією дуже поінформованих людей, свого часу процес блокувався Міністерством фінансів України через необхідність сплатити членські внески у сумі близько 20 тисяч доларів США на рік.
Тобто така мізерна в масштабах країни сума стала перешкодою на шляху до приєднання України до організації, членами якої вже є практично весь світ. Вірно кажуть - скупий платить двічі. Адже членство в IRENA - це питання не тільки іміджу України, а й її доступу до новітніх технологій. Входження в цю спільноту відкриває канали для технологічної та експертної підтримки нашої країни, надає Україні можливість брати участь у розробках передових глобальних технологій у сфері ВДЕ.
Протягом довгих років, з моменту заснування організації у 2009 році, Україна, фактично, добровільно відмовлялася від прогресу у сфері розробки та експлуатації ВДЕ, і таким чином наполегливо перебирала на себе роль аутсайдера у цій сфері.
Згідно зі статутом, агентство, будучи центром розвитку технологій використання відновлюваних джерел енергій, надає підтримку з усіх питань, що відносяться до ВДЕ, а також допомогу в отриманні переваг ефективного розвитку і передачі знань і технологій. Зокрема, IRENA систематизує досвід у галузі відновлюваних джерел енергії, забезпечує взаємодію з урядовими та неурядовими організаціями й спільнотами в цій сфері, сприяє обговоренню принципів міжнародної політики щодо відновлюваних джерел. Ця ж організація пропонує своїм членам інструменти для обміну знаннями та технологіями, для підготовки та навчання спеціалістів, надає інформацію про розробку і застосування національних і міжнародних технічних стандартів. IRENA надає також рекомендації щодо фінансування діяльності, пов'язаної з відновлюваними джерелами енергії. Таким чином, ця організація відкриває практичні шляхи до розвитку національних відновлюваних потужностей в державах-членах.
В рамках IRENA створено Центр інновацій і технологій, який аналізує різні сценарії і стратегії щодо розвитку ВДЕ, надає відповідні консультації для національних урядів країн-членів.
Водночас, варто пам'ятати, що IRENA безпосередньо не займається інвестуванням у галузь ВДЕ, оскільки не має відповідних функцій та органів.
З огляду на це, інвесторів варто шукати серед партнерів. Наприклад, в аравійських монархіях, відомих своїми величезними інвестиційними потенціалами і значною зацікавленістю альтернативними джерелами енергетики.
Символічно, що саме Об'єднані Арабські Емірати, зрозумівши глобальні енергетичні тенденції і бажаючи впливати на них, вибороли собі право розмістити в Абу-Дабі штаб-квартиру агентства. Більше того, Емірати змогли переконати у необхідності підтримати цю ініціативу й інших своїх аравійських сусудів, багатих на запаси нафти і газу. Вони першими побачили перспективи розвитку відновлювальних джерел енергії, ті перспективи, на які згодом відкрилися очі усього світу.
На глобальному рівні обсяги інвестицій у ВДЕ вже три роки поспіль перевищують обсяги інвестицій у традиційні енергоносії. Bloomberg оцінює, що глобальний обсяг інвестицій у сферу відновлювальної енергетики у минулому році зріс на 4% до 328,9 млрд доларів США.
Для прикладу, наприкінці 2015 року президент ОАЕ оголосив деталі стратегічного плану, який має підготувати країну до «післянафтової» ери. Із передбачених близько 80 млрд доларів США левова частка буде вкладена у проекти чистої енергетики (35 млрд дол.) і відновлювальні джерела енергії (20 млрд дол.). Аналогічні стратегії вартістю у мільярди доларів мають і інші країни. Зокрема, прогнозується, що Саудівська Аравія витратить до 2040 року 109 млрд доларів США на будівництво об'єктів відновлювальної енергетики. Аравійські монархії, до речі, вкладають величезні кошти в проекти відновлювальної енергетики і в країнах Європейського Союзу. Одним з ключових інвесторів у проект будівництва найбільшого у світі парку вітрових турбін London Array, вартістю 2,4 млрд доларів США, у Великій Британії є еміратська компанія „Масдар".
З'являються й нові джерела фінансування ВДЕ, зокрема «зелені облігації» (Green bonds), які за результатами 2014 року були профінансовані на близько 40 млрд доларів. Вже зараз експерти IRENA мають відповідні технології та ноу-хау, щоб подвоїти з 18 до 36% частку ВДЕ у глобальному енергобалансі до 2030 року.
Згідно з останньою доповіддю IRENA від 15 січня 2016 року, якщо до 2030 року частка ВДЕ у глобальному енергетичному балансі все ж таки сягне 36%, то це допоможе збільшити ВВП світу на 1,1%, що дорівнює 1,3 трлн доларів США. Водночас кількість робочих місць у відновлювальній енергетиці зросте з нинішніх 9,2 млн до 24 млн.
Головним гальмом для розвитку ВДЕ завжди залишалася їх висока вартість. Низька ціна традиційної електроенергії робить зелену енергетику неконкурентною. Серед головних перешкод - це державні субсидії на придбання палива для енерговиробництва, а аткож субсидії на підтримку самої електроенергії.
Нинішній етап низьких цін на нафту, ймовірно, є останнім бар'єром для поступу відновлювальної екологічної енергетики, за яким почнеться нова енергетична ера. На користь цього говорить той факт, що протягом останніх кількох років відновлювальні технології постійно дешевшали, і ця тенденція стосується усіх найбільш поширених напрямків цієї галузі, включаючи вітрову енергетику, фотовольтаїчні елементи (PV), концентровану сонячну енергію (CSP), енергію біомас тощо. Як приклад цінового вирівнювання в сфері енегогенерації можна навести падіння ціни на PV-модулі на основі кристалічного кремнію. Водночас, гідроенергетика та геотермальна енергетика, за наявності відповідних ресурсів, все ще залишаються найдешевшим методом отримання енергії.
При цьому, особлива економічна доцільність використовувати ВДЕ існує для електрифікації районів, які знаходяться поза зоною покриття основних електромереж. Економічно доцільно розглядати ВДЕ для забезпечення енергією окремих населених пунктів або будинків, адже відсутність необхідності транспортувати і розподіляти електроенергію зменшує її вартість.
Прикро, але Україна, схоже, випала з цієї глобальної тенденції. Таку нещасливу долю Україні варто було б зламати, приєднавшись до IRENA та до світових технологічних розробок у сфері ВДЕ. Робити це треба терміново, адже від самодостатності енергетичної галузі залежить самодостатність - політична, економічна, міжнародна - будь яка, - всієї країни. Це мета, яку Україна може досягти лише сама. Адже окрім бажання налагодити інвестиційну співпрацю з аравійськими монархіями, з провідними європейськими країнами або з США, обов'язковою для досягнення успіху є політична воля. Та воля, якої Україні досі бракує.
При тому, що саме політична воля є й залишатиметься для України єдино можливим щепленням від традиційної та споконвічної хвороби на «колективного Путіна» та на погані дороги.
Віталій Федянін, Київ.
