Степова ностальгія. Не так, щоб за Чеховим, але все ж...

Степова ностальгія. Не так, щоб за Чеховим, але все ж...

Аналітика
2836
Ukrinform
Там, на Донбасі, де тепер проходить фронт

УCЛІД ЗА ЧЕХОВИМ

«Между тем перед глазами ехавших расстилалась уже широкая, бесконечная равнина, перехваченная цепью холмов. Теснясь и выглядывая друг из-за друга, эти холмы сливаются в возвышенность, которая тянется вправо от дороги до самого горизонта и исчезает в лиловой дали; едешь-едешь и никак не разберешь, где она начинается и где кончается...»

У «великого українського поета» Чехова «Історія однієї поїздки» починається у загадковому повітовому місті N., Z-ої губернії - і можна до хрипоти сперечатися, який населений пункт ховається під цими чужоземними літерами.

А ось де починав зйомки фільму «Степ» за однойменною чеховською повістю великий український режисер, оскароносець, лауреат Сергій Бондарчук - відомо більш або менш точно. Це - заповідник «Хомутовський степ». Про що свідчить, окрім кінодовідників, неабияких розмірів меморіальна дошка з нержавійки, прикручена до одного з рябих валунів.

Валуни ці мальовничо розташувалися на «туристичній» околиці степу, тобто в смузі, де ще дозволяється ступати нозі зацікавленого обивателя. Кінському (але не коров'ячому!) копиту дозволено заходити набагато далі: тут проводиться експеримент на предмет того, чи не порушиться тутешній біоценоз, якщо дозволити десяткам чи більше непарнокопитних попастися. Як на мене, в успіху можна не сумніватися: за останні три тисячі років паслися численні табуни кіммерійців, скіфів, половців - аж до коней отамана Хомутова. А степ тільки квітнув, вириваючи захоплені «охи» й «ахи» з грудей величних українських літераторів...

...Проїхали зазначені кілометри - і вперлися в річку Грузький Єланчик. Через річку перекинуто неширокий місток, до того ж наполовину перегороджений, тому машину довелося залишати на стоянці. Приблизно у сотні метрів гордовито погойдувалася у невеликій заплаві четвірка лебедів. Поки діставав фотоапарат, поки готував його до роботи, лебеді перебудувалися в похідну колону та рушили до мосту. Як я запідозрив, вимагати у нових відвідувачів ласощі, які б відповідали їхній царській величі. А у нас і хліба навіть з собою не було. Зробивши кілька знімків з безпечної відстані, поспішно промчали в напрямку контори.

Ще на порозі почули правильну українську мову. Не перериваючи розмови по телефону, господар показав рукою на стілець: «Сідайте». На дверях кабінету, крім таблички «Директор», ніякої інформації не містилося. Втім, випитувати біографічні подробиці не довелося. Ледь почувши наші прізвища, директор представився сам...

І тут я змушений прикусити язика. Територія знаходиться сьогодні під московською окупацією, тому краще обійдемося без конкретних імен і адміністративно-господарських подробиць. А раптом людина з якоїсь причини забарилася і не встигла (не змогла) виїхати. Зазначу тільки його... скажімо так - нарікання з приводу одного з останніх указів президента Ющенка.

ДВА СЛОВА ПРО БАБ

У лютому 2010-го Віктор Андрійович заборонив українським заповідникам пускати на свої заповідні території туристичні групи і тим під корінь урізав можливості самофінансування і без того небагатих бюджетних установ. Тільки й залишалось, що чекати милості від вищих чинів та від багатих спонсорів. Правда, одна стежка для туристів тут все ж таки виділена - верхівками пагорбів, паралельно Єланчику. З обов'язковим підходом до пам'ятного валуна.

Так, додам від себе - спеціально для шанувальників всесоюзної Мері Поппінс Наталії Андрейченко. Дебютувала Наталія Едуардівна теж у Хомутовському степу - в ролі розкішного «пухкої» дівки, яка дрімала на возі зі снопами і яку розбудили дикі крики кучера Дениска. Актриса, хоч і не вимовила жодного слова у своєму єдиному епізоді, була відзначена критиками. Переважно чоловічої статі. Гм!..

У свідомості уродженця Донеччини Хомутовський степ асоціюється з дрофою, але директор стосовно цього не залишив надії:

- Дрохва. Фермер один люцерну посіяв і не обробляє; там вона пасеться. Ну, на території кілька разів бачили. Не гніздиться, нічого - вона просто прольотна. А раніше й прольотної 20 років не було. Вона ж курка здорова, 5-6 кілограмів. Помітна, на неї легко полювати. У неї просто зона міграції пролягає осторонь. Вона ж, як летить, не може вправо-вліво відхилятися. Рухається по своїй міграційній смузі, через Мелітополь......

Черговий дзвінок повернув директора до посадових обов'язків. Він здав нас на руки екскурсоводу, і ми вирушили в степ. Правда, ще на офісній території затрималися біля кліток із птахами. В одній сиділи голуби, в іншій - павичі, а посередині - рідкісної краси золотогруді фазани. Одні вони представляли тут споконвічну фауну Хомутовському степу. На мій смак, павичі і поряд з ними не стояли. Шкода, сітка на клітці дрібнопориста, не вдалося зробити повноцінний кадр.

Чим для мене корисною була екскурсія - Олена Вікторівна по іменах називала рослини, давно знайомі мені з минулих подорожей. Раніше вони існували для мене у двох варіантах. Окремо - назва, окремо - сама трава. Тепер вони з'єднувалися:

- Рослинність Хомутовському степу - типовий південний варіант ковилово-типчакового степу. Переважає типчак. Ось ці жовті квіти - це головчатка гігантська. Практично кожна четверта рослина на території - лікарська. Ось сухостій шавлії дібровної. Від горла. Ось чебрець - приправа до їжі, в чай додають...

...Як у домонгольські часи, степ охороняють половецькі баби. При Чехові вони, місцями, ще тут стояли; потім кудись зникли. Тепер потроху повертаються. Не знаю, чи погодяться з нашим екскурсоводом археологи, але ми почули таку версію:

- Баба має стояти обличчям на схід, на височині. На одному кургані могло стояти кілька статуй. У той час вважали, що людина має декілька життів. Поділяються вони на чоловічі та жіночі. Також поділяються на сидячі та стоячі. Сидячі кам'яні баби ставилися тим людям, які помирали своєю смертю; стоячі - тим, хто загинув у бою.

Вже вдома, перечитуючи чеховську повість «Степ», з подивом виявив, що один з персонажів повісті має пряме відношення до Луганська - Омелян. Який, за його визнанням, п'ятнадцять років був у співочих. «Во всем Луганском заводе, может, ни у кого такого голоса не было, а как, чтоб его шут, выкупался в третьем году в Донце, так с той поры ни одной ноты не могу взять чисто. Глотку застудил.....» Що характерно, саме луганчанина зіграв у своєму фільмі Сергій Бондарчук. Наша людина.

ШАТО ДЕ ПОРОХНЯ

Донбас - найгарячіше місце в Україні. Я зараз не про бойові дії - про клімат: температура добре за сорок у наших краях не рідкість. Сонця влітку стільки, що кращого місця для вирощування винних сортів винограду не придумати. Широкого поширення виноробство тут не встигло отримати, але про одного перевальського бізнесмена, який поставив галузь на промислову основу, я знав. Відвідати його якось не вийшло, зате потрапив до іншого винороба - на іншому краю Донбасу. В село з не цілком «винною» назвою Порохня.

Втім, строго кажучи, Іван Грицай прописку мав Новоазовську, а у Порохні жив нормальним сільським життям - через що я не зміг його толком сфотографувати: солідний чоловік, у літах - а ходить в одних шортах. Мені вже потім прислали його фото в генеральському «козацькому» мундирі. Під час нашої розмови приходили працівники, приїжджали оптовики, дзвонивмобільник... Перш ніж сісти за стіл, він відправив нас на поле - завантажити кавунами багажник нашої легковухи. Не повністю - потрібно було залишити місце і під помідори.

Дружити Іван Миколайович умів. Поділитися б і виноградом, та той не дозрів ще. Взяли вином. І медом. До речі, пасіка гуде поруч з будинком. Вуликів десь дюжина; посеред них - акуратна дерев'яна кабінка. Останній тренд апітерапії: лікування не медом і отрутою, а бджолиною енергетикою. Хворий забирається до кабінки і насичується енергією волохатих трудівниць. Медом він теж насичується, але окремо...

Як усякий справжній винороб Іван Миколайович - філософ:

- Вино - це живий організм, з якими треба спілкуватися. Тому погана людина ніколи не створить вина. У нього завжди буде виходити оцет. І ще потрібні знання. Щоб їх отримати, я запрошував аспірантів Київського інституту бджільництва та виноробства. Книг у мене багато, однак спілкування з обізнаними людьми нічим не можна замінити. У винограді є і корисні дріжджі, але близько 60 видів таких, від яких треба позбавлятися.

- І на якому етапі?

- З самого початку. Ось бабусі наші отримують вино. Буває хороший продукт, але воно до весни достоїть, а потім починає скисати. Перш за все треба задати тон чистим дріжджам. Надати процесу бродіння потрібний напрямок. Чисті дріжджі випускають Італія та Франція. Мені більше подобаються французькі. Вони дорогі, але з ними добре працювати.

Грицай навів докази того, що наша місцевість здатна народжувати конкурентоспроможний продукт. У перший раз новоазовський винороб виставив своє вино на конкурс у 2012 році - його щороку, для т. зв. медових вин, проводив Інститут бджільництва.

- Я навіть не думав, що зацікавляться моїм продуктом. Але у перший же рік отримав дві срібні медалі. А вже другий раз виставляв - два перших місця. Бузина і слива.

НА ГОРОДІ БУЗИНА

Почувши про бузину, я одразу згадав «Кроликів і удавів» Фазіля Іскандера, але майстер моє зауваження проігнорував.

- Наша місцевість, наше сонце і грунт дають 28% цукру. Цього вистачає, щоб зробити хороші міцні напої.

- Міцні - це скільки градусів?

- Шістнадцять. На природних дріжджах більше 6-7 градусів ти не можеш отримати. А це продукт неміцний. У будь-який момент він може завередувати; почнеться повторне бродіння, і відбудеться скисання. Якщо ж ти добився 15-16 градусів - це продукт стійкий. Вино покращує свої якості до двох років. Після двох років якості вина повільно згасають. Те, якому двісті років, триста - це вже як кисіль. У нашому вині 16 градусів, але в них тільки сік і мед - більше нічого. А підробити сьогодні можна що завгодно.

- А бузина?

- Наскільки я з'ясував, екстракт бузини зарубіжні винороби використовують для поліпшення якості, для надання вину своєрідного відтінку. Але щоб робити вино чисто з бузини - цього ніхто не робить. Інститут двічі намагався, але у них щось не вийшло. Фракція, коли ти її перемнешь - це смола. Я спочатку теж розгубився - як же з нею працювати, з цієї смолою. Ну, а потім пішло-пішло-пішло діло - і вийшов дуже хороший продукт. Він і корисний для організму. Коли я привіз в інститут професору Литовченко продукт - вони відразу вчепилися: «Давайте співпрацювати!» Питань немає.

Дуже добре допомагає від тиску. Але треба бути обережним. По-перше, при зборі ягід - вони повинні бути зрілими і навіть трохи перезрілими. Тоді це готовий до переробки продукт. По-друге, це лікувальний продукт, його багато не можна вживати. До того ж, вино дуже складно виробляти, і тому воно коштує приблизно вдвічі дорожче за краще виноградне. Випивати треба грам по сто. Тоді воно лікувальне й корисне. Це і омолодження, це і чоловіча, і жіноча потенція. Добре нормалізує тиск...

* * *

Грицай ще займався коньяком, але на той момент готового напою не було; домовилися, що приїду на дегустацію наступного року, але наступним був рік 2014-й. Як мені розповіли, основна база його господарства була навіть не в Новоазовську, а в Маріуполі, і він змушений був мотатися через лінію фронту. Десь наприкінці березня 15-го він вже перетнув блокпост в Широкиному, подзвонив: «Готуйте вечерю, скоро буду» - і зник. І тільки за два тижні знайшли його автомобіль, густо розстріляний з великокаліберного кулемета.

Знайшли і тіло Івана Грицая. Людина, яка мені це повідомила, так і не відповіла на запитання, по який бік блокпоста знаходилися автомобіль і його господар. Хоча за всіма деталями розповіді виходило: на окупованій території. Кому доводилося переходити через блокпости, підтвердить: поки не пройдена остання перевірка, ніхто не буде телефонувати рідним: «Чекайте».

А для нього перевірка закінчилася на «тому» боці.

Михайло Бублик, Сєвєродонецьк

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-