Нове загострення на Кавказі: Азербайджан і Туреччина скористалися слабкістю росії
Конфлікт Вірменії та Азербайджану вкотре загострився в ніч проти 13 вересня. Сторони звинуватили одна одну у збройних провокаціях.
Єреван заявив про “інтенсивний обстріл із застосуванням артилерії, великокаліберних гармат і безпілотників з боку Азербайджану ”. Пашинян зателефонував путіну, потім Макрону. Після чого провів Радбез і заявив, що проситиме про допомогу у рф та ОДКБ.
Баку заявив, що “Вірменія здійснила широкомасштабну провокацію на Дашкенському, Кельбаджарському і Лачинському напрямках”. Також повідомлялося про жертви серед військових.
Як прогнозується розвиток ситуації? Наскільки рф — військово, політично та морально — спроможна на сьогодні чимось допомогти Вірменії?
Зрештою, тут не можна не згадати про Туреччину. І не просто як союзника Азербайджану, а — як важливого гравця в регіоні. Дехто уже встиг висловити думку, що путін нібито міг дати Ердогану повну «свободу рук». Звісно, не за просто так: оскільки наша держава так чи інакше, але зав’язана у вузол рф+Туреччина, то без обговорення теми України тут не обійдеться аж ніяк.
“Туреччина важлива, але Азербайджан — суб’єктна країна”
За словами директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса, це не перше і не останнє загострення між Вірменією та Азербайджаном. Були й будуть ще.
“Немає сенсу з’ясовувати, хто почав цього разу. Бо все почалося дуже давно, ще в 80-х роках минулого століття. Ще й раніше теж було”, - наголошує він.
Стратегії сторін конфлікту різні.
“Азербайджан намагається реалізувати в максимальному розмірі всі домовленості листопада 2020 року, щоб за пару років відправити російські війська, які перебувають в Азербайджані, у напрямку російського воєнного корабля. Для цього їм потрібен мирний договір з Вірменією на своїх умовах. Вони мають сили і натхнення. Вірменія не має”, - стверджує експерт.
Тим часом Єреван прагне затягнути час у розрахунку “на смерть віслюка чи падишаха”.
“Програшна стратегія на цей раз. Баку не дасть Вірменії зміцнитися і посилити свою армію. Удари по військових об’єктах тому свідчення”, - додав пан Семиволос.
Нарешті, каже він, не варто оцінювати ситуацію так, що головним у цьому конфлікті є Ердоган: “Туреччина важлива, але Азербайджан суб’єктна країна і самостійно реалізує свою стратегію. Поразка росії під Харковом посилює всі ці тенденції”.
“ОДКБ вкотре показує себе, як недієвий механізм”
“рф не готова змінювати статус-кво у регіоні з огляду на уже наявну перемогу Азербайджану у другій Карабаській війні. Для цього у неї відсутні сили, та й сама Вірменія не готова до нової повномасштабної війни. А очікувати, що росіяни будуть воювати замість вірмен — безглуздо”, - коментує голова Центру політичних студій “Доктрина” Ярослав Божко.
За його словами, російська сторона планує підтримувати нестабільність в регіоні, однак нездатна просувати якісь мілітаристські заміри.
“ОДКБ вкотре показує себе, як недієвий механізм. рф залишається ключовим донором і бенефіціаром цього об’єднання. Реалізація будь-яких гарантій, пов’язаних з ОДКБ, прямо залежить від бажання і можливості рф їх задовольняти. Зараз цієї готовності ми не бачимо, і навіть більше: рф змушена констатувати, що є лише посередником між Баку і Єреваном, та нібито допомагає досягнути перемир’я, при тому, що довгострокові бойові дії ніхто не планує розпочинати по обидва боки”, - додав політолог.
Що стосується Туреччини...
“ Туреччина і Азербайджан отримали можливість помалу витискати наслідки російського домінування на Кавказі, і зараз користуються слабкістю рф ”, - каже пан Божко.
Для України теж важливе послаблення рф на Кавказі, бо воно чітко прокреслює два фактори: по-перше, Азербайджан зміг повернути контроль над територіями у міжнародно визнаних кордонах навіть через 30 років після втрати контролю, по-друге, рф не здатна втручатися у якості «першої скрипки» у випадку, якщо на боці опонентів є сильний регіональний гравець. У цьому випадку — це Туреччина.
“Ослаблення рф на Південному Кавказі матиме прямі наслідки і для Північного Кавказу, який знаходиться в складі рф. У перспективі — Туреччина отримує додаткові можливості тиску на рф, аби тюркський фактор ставав більш відчутним в росії й з ним були вимушені рахуватися. А це потенційно веде до відцентрових процесів в рф”, - переконує Ярослав Божко.
“Вірменія звертається не за адресою. Ні росія, ні ОДКБ нічим їй не допоможуть”
Саме так висловився дипломат Вадим Трюхан. Росія, каже він, не має жодного вільного солдата, бо все, що може рухатися, перекидається в Україну.
“Щобільше, ОДКБ жодного разу не направляло під своїм прапором війська в зони міжнародних конфліктів, - зауважив експерт. - Короткострокова місія в Казахстані у січні 2022 року була радше демонстративно політичною, жодного пострілу жоден солдат ОДКБ там не зробив. Власних військ ОДКБ теж не має, вона може лише звернутися до своїх членів з пропозицією надати підрозділи національних армій у розпорядження ОДКБ”.
Проте, навіть уявивши, що такий запит керівництвом ОДКБ буде зроблено, навряд чи знайдуться бажаючи лізти в м’ясорубку.
“А от до кого б мала звертатися Вірменія? Насправді є лиш два варіанти - Радбез ООН і Захід, зокрема Франція, в якій є традиційно потужне вірменське лобі, США, Велика Британія і, можливо, Німеччина”, - додав пан Трюхан.
Відносно ролі Туреччини, то Ердоган - не той гравець, який буде просити дозволу на будь-які дії у путіна, який фактично перетворився на кульгаву качку.
“Хоча він міг би поставити путіна перед фактом. А от Україну Ердоган з путіним буде обговорювати постійно. Адже Туреччина зацікавлена у підвищенні своєї лідерської ролі в Чорноморському регіоні. Втім, до якихось практичних результатів ці їхні розмови не призведуть. Бо долю України вирішують її збройні сили, а не іноземні посередники”, - наголошує Вадим Трюхан.
“В обмін на посередництво між москвою та Києвом, путін здав Ердогану весь Південний Кавказ. Але й тут прорахувався”
“Всі ми розуміємо, що ОДКБ, як і все, що створює росія - один суцільний фейк. Адже окрім ситуації з Вірменією, яку ця організація перманентно кидає напризволяще, варто згадати і Таджикистан, коли тамтешній президент Рахмон звернувся цьогоріч по допомогу до ОДКБ задля придушення антиурядових збройних протестів у Горно-Бадахшанській автономній області, на кордоні з Китаєм і Афганістаном. І що? А нічого”, - згадує політолог Назар Приходько.
Можна сміливо констатувати: максимум на що може розраховувати Вірменії - на «глибоку стурбованість» з боку ОДКБ.
Що ж стосується окремо рф, то у Вірменії є її сумнозвісна військова база в Ґюмрі. Втім, на неї також навряд може повною мірою розраховувати офіційний Єреван.
“Бо наразі ситуація така, що рф просто не потягне війну на два фронти - лопне”, - переконаний пан Приходько.
Стосовно участі Туреччини у новому витку ескалації, продовжує експерт, можна впевнено заявити, що путін здав Ердогану весь Південний Кавказ. Звісно, не за просто так.
“А в обмін на посередництво Ердогана між москвою та Києвом та примушення України до перемовин, особливо у світлі повного фіаско армії рф на Харківщині, та, незабаром, на правобережній Херсонщині”, - акцентує пан Приходько.
Втім, і тут путін прорахувався: коли Ердоган прибув до Львова 18.08.2022 разом з Генсеком ООН Гутеррешем задля зустрічі із Зеленським та передачі пропозицій від кремля — президент України відхилив усі пропозиції турецького лідера щодо перемир‘я та перемовин.
“Ердоган удав, що «дуже намагався, але», проте все - тепер він розглядає Південний Кавказ як сферу власного впливу, а путін з цим нічого вдіяти не здатен, як суто військово-технічно, так і геополітично. Адже Туреччина — член НАТО, і військова конфронтація з нею означатиме конфронтацію з усім Альянсом. До того ж варто згадати, що згідно з «Шушинським договором» від 15.06.2021, Туреччина та Азербайджан мають фактично спільні збройні сили. Тож і окремо напасти на Азербайджан, при цьому не напавши на Туреччину - путін не в змозі”, - наголошує політолог.
Новий виток ескалації між Вірменією та Азербайджаном можна підсумувати наступним чином: путін програв не тільки Україну, а й Південний Кавказ.
“При тому, найближчими тижнями я б уважно слідкував за настроями у Грузії. Там вже лунають голоси за відновлення своєї територіальної цілісності, себто повернення Абхазії та Південної Осетії. Поки що лише голоси, але далі буде”, - переконує Назар Приходько.
Поговорив Мирослав Ліскович. Київ
