Чому впав перед талібами Кабул і чому росіянам ніколи не взяти Київ

Чому впав перед талібами Кабул і чому росіянам ніколи не взяти Київ

Укрінформ
Україна є частиною Вільного Світу на генетичному рівні, ми – не Афганістан, нам не треба імпортувати демократію. Звідси – допомога союзників, звідси – Перемога

Рівно рік тому, 15 серпня 2021 року, столиця Афганістану – Кабул – перейшла під контроль руху Талібан. Таліби почали широкомасштабний наступ у травні, одночасно із початком виводу американських військ, які складали основну частину західної антитерористичної коаліції. Що ближче наближалася дата виведення, призначена на кінець літа, то більше афганських територій відпадали з-під контролю кабульського уряду президента Гані. Найбільші міста Афганістану переходили під владу Талібану. Урядові війська спротиву або не чинили, або з усією технікою та озброєнням переходили на бік талібів. Сотні одиниць сучасного озброєння, тисячі тонн боєприпасів та амуніції – все задаром дісталося людям «із середньовіччя».

Кабульський аеропорт оточили тисячі афганців XXI століття, які мріяли вирватися з пастки. За цим зі зверхністю переможців спостерігали не лише мільйони афганців ХІХ століття, але й мільярди «гвинтиків тоталітарного блоку». Це виглядало, як катастрофа демократії. Власне, воно нею й було. Західний світ був у шоку і спрогнозувати, коли Америка з Європою із нього вийдуть не брався ніхто. Натомість та частина світу, яка демократії протистоїть, отримала потужний імпульс. Новий світоустрій з протистоянням по осі «Демократія-Авторитаризм» ще не встиг остаточно сформуватися, а №1 один у цій парі уже де-факто продемонстрував свою нездатність тримати фронт.

Залишається додати, що у цій «глядацькій залі», серед вселенського натовпу тоталітаризму, займали своє місце і 150 мільйонів росіян.

Вивід військ коаліції з Афганістану і трильйон доларів

Аналітичні центри прогнозували, що Кабул, в разі повного виведення американських військ, протримається щонайменше місяць, але скоріше за все – три місяці. Реальність виявилася більш жорсткою – ще не закінчилася евакуація, як перші загони талібів увійшли до Кабулу та встановили контроль над усією столицею, окрім міжнародного аеропорту. Президент Гані втік. За декілька днів іноземні військові остаточно покинули Афганістан. Завершилася двадцятирічна епопея війни Заходу зі світовим тероризмом на афганській землі, яка була відповіддю на «теракт століття» 11 вересня 2001 року.

«Демократичний» Афганістан впав під навалою за лічені дні.

Втім, нам уже добре відомо, як уміють помилятися аналітики, механічно підраховуючи у прогнозах ресурси сторін і не беручи до уваги чи не найважливіші чинники будь-якого протистояння – історичний досвід та внутрішню переконаність у своїй правоті, єднання армії та народу, які чинять спротив. Власне, саме через це ті аналітики й схибили з «максимумом у три дні», які вони відводили Україні у війні з росією у лютому 2022 року.

Багато хто у світі – і не лише у світі тоталітарному – розцінив вивід з Афганістану військ союзників по операції «Незламна свобода», як прояв слабкості демократії, як такої, і безсилля перед релігійними фундаменталістами. Певна частка істини у цих твердженнях є, точніше, була. Захід (у широкому тлумаченні цього терміну, адже Австралія або Японія не є географічно західними країнами) дійсно іноді відступає з позицій, з яких не варто відступати. Але, як виявилося протягом наступного року,  лише тоді, коли його прагнення надати підтримку демократичним зрушенням в суспільстві натикається на опір місцевого населення, для якого демократичний устрій та цінності не є беззаперечними та істотно необхідними.

Вивід військ з Афганістану
Вивід військ з Афганістану

У декого цілком могла скластися ілюзія, що США та їх союзники відходять від підтримки демократій в принципі. Насправді ж, йшлося про відмову від «прогресорства», тобто спроб штучного нав’язування цінностей західного світу у тих спільнотах, які цього не прагнуть.

І підстави для цього були незаперечні. За 20 років США, за деякими оцінками, витратили на утримання своїх військ в Афганістані, на економічну та військову допомогу цій країні близько 1 трильйону доларів. Платники податків цілком природно задавали питання, як це вплинуло на розвиток Афганістану? Виявилося, що майже ніяк, країна й надалі перебувала під впливом племінних та релігійних вождів, за межами столиці люди продовжували жити у політичній та соціально-економічній ситуації, тотожній середньовіччю.

Вимріяна «слабкість Заходу» і наслідки для України

І нарешті, оця де-факто втеча військ антитерористичної коаліції з Афганістану була поспіхом розцінена росією як прояв слабкості Заходу, його небажання надалі перейматися долею країн, які виходять з-під впливу світових центрів авторитаризму. Російському керівництву здалося, що для них відкрилося вікно можливостей для подальшої експансії, для відродження імперії в рамках здохлого Радянського Союзу та знову розділити світ, як після Другою Світової війни,  на «зони життєвих інтересів» та «сфери впливу» - без огляду на позицію тих, кого до цих «сфер» домовлено запроторити.

Здавалося, перед їхніми очима весь час прокручувалася картинка, відзнята в Кабульському аеропорту, де нещасні люди намагаються зупинити, чи то пробитися в гігантський американський літак, який уже вирулював на злітну смугу. І вони уже переносили свої вологі фантазії на Україну, мовляв, у Борисполі те саме буде. Зокрема, саме про це публічно говорив, здається, Толстой, заступник спікера Держдуми.

Згадайте, як одночасно з розгойдуванням ситуації в Афганістані загострювалася обстановка на російсько-українському кордону, режим путіна безперервно проводив військові навчання та концентрував війська у безпосередній близькості від України. Звісно, це потребувало уваги й США, і їх союзників, адже загроза широкомасштабної війни в Європі являла собою набагато більшу загрозу, ніж зміна режиму в далекій країні.

Звісно, вони дуже не хотіли воювати з ядерною росією, безперечно, на них тиснули «триденні» прогнози аналітиків. Звідси й спроби Заходу умиротворити вкрай знахабнілого путіна. Звідси трагічно пізній – аж у січні 2022 року початок допомоги ОБОРОННОЮ зброєю, звідси виїзд з Києва за тиждень до вторгнення основних посольств Заходу – це ще більше заохотило агресора. Але далі краху зазнала не Україна – ганебно провалилися «триденні» прогнози. Київ не схотів і не міг стати Кабулом – ворога було зупинено, а потім – відкинуто.  Отоді нарощування військово-технічної та економічної допомоги засвідчили, що Захід побачив в Україні таку державу і такий народ, які є близькими за спільними цінностями та прагненням до прогресу.

У розпачі та емоційному потрясінні від російської агресії багато наших співвітчизників схильні звинувачувати західні країни у недостатній підтримці України, у тому, що Захід весь час прагматично клав на важелі терезів зиск від економічного співробітництва з росією та українські інтереси. Мовляв, зиск переважував. Почасти така оцінка має право на існування, однак Захід врешті-решт зумів вірно оцінити недоліки такого підходу і створив Антипутінську коаліцію – Рамштайн.

Україна, Європа, США – у нас гени спільні

З точки зору історії, падіння Кабулу та героїчна битва за Київ і перемога в ній – майже збігаються в часі, менш як рік – це навіть не секунда на годиннику історії. Але які вони різні, ці миттєвості! Нам тому й почали допомагати, і тільки збільшують обсяги допомоги, що ми допомагаємо самі собі. Українське керівництво – на контрасті з президентом Гані – не залишило столицю. Київ згуртувався для опору, ЗСУ і Територіальна оборона відчайдушно обороняли місто. В оточені билися Чернігів і Суми. Непорушно стояли переважно російськомовні – Харків, Миколаїв, Одеса. Подвиг блокадного Маріуполя примусив світ схилити голову в пошані. Мирні мешканці українських міст і сіл, захоплених ворогом, виходили з синьо-жовтими прапорами на вулиці та живою стіною зупиняли ворожі танки.

Херсонський опір російським окупантам
Херсонський опір російським окупантам

Як це все порівняти з Афганістаном? Очевидним чином. Тому й зброя пішла і гроші, і головне – щире захоплення і підтримка демократичних націй виявилися тим важелем, який компенсував тотальну перевагу росії в декларованій військовій силі. Українці довели тоді, на початку вторгнення,  і зараз, щодня доводять свою генетичну спорідненість з Європою, зумовлену історією єдність з демократичним світом. І США, і Європа пройшли довгий та непростий шлях становлення та усталення демократичних інститутів. Боротьба за свої права, жорстка конкуренція на виборах, уміння, за потреби, утримуватися від насильства, здатність до самоорганізації мільйонів – усі ці спільні риси між українцями та іншими демократичними націями є підґрунтям, на якому базуються взаємна симпатія та взаємне розуміння, усвідомлення схожості мети.

Гасла Великої французької революції, з якої й почався відлік часу волі та народовладдя у сучасному світі – Свобода, Рівність, Братерство – відповідають прагненням українців, так само як й іншим вільним народам.

Що ж до Афганістану – його народів щиро жаль, мабуть, ще не настав їх час.

Дмитро Редько, Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-