Берегиня української спадщини в Австралії Марічка Галабурда-Чигрин відзначає 70-річчя
Як передає Укрінформ, про це повідомляє портал «Стожари».
Батьки ювілярки - основоположники українського громадського та культурницького життя у Бельгії. Сама Галабурда-Чигрин навчалася у Державній королівській консерваторії в Антверпені. Працювала із відомими українським оперним співаком тенором, солістом опери у Брюсселі Миро-Скалею Старицьким.
Сама діячка сказала про себе так: «Усе моє життя обертається навколо України».
Галабурда-Чигрин розповіла, що народилася 31 серпня 1950-го року в невеличкому бельгійському містечку Звартберг.
«Мама моя, Параня Гриців-Галабурда, мала 13 років, коли німці силою забрали її на «невільничу» працю з села Завій, що на Івано-Франківщині, в Німеччину. Батька Івана Галабурду спіткала така ж доля. Було йому 17 років, коли потрапив до Німеччини і під Мюнхеном, разом з маминим братом, вуйком Івасем Гриців, працював на фабриці, де виробляли амуніцію. Після війни вони утрьох опинились в таборах утікачів в селищі Стефанскірхе, біля містечка Розенгайм в Баварії. Там одружилися й переїхали в 1948- му році до Бельгії, до Лімбурщини, що являлася провінцією вугільних копалень, де в не зовсім сприятливих обставинах – бельгійці не дуже-то тішилися наїзду чужинців - стали основоположниками українського громадського життя в містечку Ґенк», - зазначила активістка.
Там вони створили свою громаду, Спілку української молоді, Союз українських робітників в рамках Християнської професійної спілки, Союз українок, хор, танцювальну групу, а для дітей – українську школу, яка спочатку розміщувалася у двоповерховій хаті, яку батьки винаймали.
Галабурда-Чигрин розповіла, що її батько грав на мандоліні й вів разом з мамою дитячий хор осередку СУМ. «Обоє обдаровані чудовими голосами, мали всі можливості для того, щоб стати професійними співаками. Та доля судила інакше. Тато пропрацював 28 років у бельгійських копальнях вугілля. Мама виховала нас, чотирьох дочок», - зазначила ювілярка.
Вона є найстаршою з сестер. У 1956 р. народилася її сестра Надя, в 1958 р. - Оля, а в 1961 - наймолодша Одарка.
Родина Галабурди-Чигрин три дні на тиждень присвячувала громаді. Як розповіла ювілярка, перша так звана домівка місцевої української спільноти містилася спочатку в бараку, де після війни був збройний склад американців. В 1953-1954 роках бельгійська міська рада призначила українцям й іншим національностям нашого містечка приміщення-домівку в іншому місці, в бараках під «чорною горою» – відвалах вугілля з копалень, де колись жили військовополонені. «І там мали українці свій «український барак», поляки – «польський барак», італійці – «італійський барак», ітд. В другій половині «українського бараку» містилася церква УАПЦ, парафія св. Михаїла», - розповіла активістка.
Її батько керував напівпрофесійною танцювальною групою «Полтава», яка постала в 1959 році й від 1960- го року мала неабиякий успіх в Бельгії, Франції, Нідерландах, Німеччині, Швейцарії. «Можна сміливо сказати, що разом з танцювальною групою «Орлик» з Манчестера наша «Полтава» була одним з найславніших українських мистецьких гуртків того часу в Європі», - зауважила Галабурда-Чигрин.
За її словами, пізніше гурт «Полтава» розділився, а у 1980-х роках відродився. Існував від 1963-го року хор «Боян» під керівництвом інженера Кирила Гайдамахи, в якому співали хористи з кількох міст Бельгії.
У 1967 році українська громада купила дві будівлі, які стали Народним домом. Галабурда-Чигрин згадує: «Наш дім став не тільки другим Народним домом, а й приміщенням для зустрічей з бельгійцями й українцями з інших країн світу. В нас вдома перебувала українська інтеліґенція, і то по кілька тижднів. Наприклад, професор, письменник Михайло Ломацький з Німеччини, Степан Мудрик з Німеччини, Софія Зайченко, яка понад місяць вчила танцюристів українських танків, маєстро Василь Авраменко з ЗСА, дружина композитора Нижанківського пані Меланія Нижанківська з Бельгії, артист-кінопродюсер Борис Дніпровий з Франції й інші. Тому й життя нашої родини було цікавим. Бували і з України гості, які приїздили до своїх родин».
Активістка розповідає, що читала українські журнали, газети, разом з мамою слухала радіопередачі з Києва, записувала пісні, які потім співала. Розмовна мова вдома була лише українська.
В дитинстві Галабурда-Чигрин відвідувала бельгійську народну школу в Звартберга, потім ґімназію в місті Ґенк і паралельно - «лекції музики», де вчилася співу. У 1966 році, співаючи арію Одарки із опери «Запорожці за Дунаєм», склала вступні іспити до Королівської консерваторії в Антверпені. Виступала на концертах учнів консерваторії лише з українськими піснями. Ніколи не відмовлялась від участі в будь-якому концерті української громади в Европі.
Галабурда-Чигрин удосконалювала вокальну майстерність в Італії, виступала в Римі. «Блаженнішому митрополитові й кардиналові Йосипові Сліпому подобалося, як я співаю», - згадує співачка.
У 1974 році відбулося її успішне концертне турне по всіх українських поселеннях Австралії, у 1974 – 1975 рр. - у Великій Британії. Сольні виступи відбулися також у Франції, Німеччині, Бельгії.
Наприкінці 1975 р. Галабурда-Чигрин знов опинилася в Австралії. Вийшла заміж за Михайла Чигрина – відомого громадсько-політичного та церковного діяча в Австралії. Співала на різних концертах, а також писала статті до різних ґазет і журналів. «Були це здебільшого репортажі про виступи танцювальної групи «Полтава», літні табори СУМ або про громадську працю в Бельгії. Цікавилася також подіями в Україні, зокрема в 1960 – 70-х рр.», - розповіла журналістка, згадуючи, що її «гостре перо подобалося читачам».
У 1977-му році їй з чоловіком запропонували роботу редакторів й дикторів на Австралійському державному радіо – СБС (SBS), де пропрацювала 16 років. «Я вибрала журналістику. На мій погляд, зробила дуже розумний вибір. Найбільше моїх статтей з’явилося в ґазетах «Шлях Перемоги» (Мюнхен), «Українська думка» (Лондон) та «Вільна Думка» (Сідней)», - зазначила ювілярка.
Свою працю журналістка, за її словами, продовжує на сторінках сіднейської ґазети «Вільна Думка», газети «Церква й Життя», яка виходить в Мельбурні тощо.
В Україні Галабурда-Чигрин була чотири рази як кореспондент. Результатом став випуск книги спогадів у книжці «Україно моя, Україно», яка вийшла друком в Україні в 2000 р.
Сестри ювілярки також є активними діячками української громади в Бельгії та Німеччині.
Чоловік Михайло Чигрин, як зазначається, був провідним діячем й один з основоположників української громади в Австралії. Він, зокрема, був головою Української громади Сіднея, Секретарем СУОА, член Консисторії УАПЦ, автор книжки спогадів «Шляхами долі» й альманаху «Історія УАПЦ в Австралії». Був також головою Всеавстралійського комітету УАПЦ з відзначення 1000-ліття Хрещення України. Автор численних статтей в українській пресі. Помер 4 листопада 2001 р. Похований на цвинтарі Руквуд в Сіднеї.
Свої вітання ювілярці передало Посольство України в Австралії. «Посольство України в Австралії вітає з ювілеєм Марічку Галабурду-Чигрин - чудову співачку, мисткиню та літописецю життя української громади Австралії. Бажаємо пані Марічці здоров'я, добра, натхнення та довголіття!», - зазначається на сторінці дипустанови в Фейсбуці.
Фото: svitua.org
