Львів’янка зібрала «смачні історії» української діаспори США

Львів’янка зібрала «смачні історії» української діаспори США

Фото
Укрінформ
Дослідниця гастрономічної спадщини і блогерка зі Львова Маріанна Душар побувала у понад 20 українських родинах в різних містах США і записала десятки цікавих історій, пов’язаних з українською кухнею.

Як передає Укрінформ, про це повідомляє Радіо Свобода.

Душар у рамках стипендії програми імені Фулбрайта досліджувала кухню української діаспори у США. Її проєкт під назвою «Українська кухня – це більш, аніж борщ і вареники» невдовзі переросте в онлайн бібліотеку видань кулінарних книг, сайт із цікавими кулінарними історіями українців, архів для дослідників.

Маріанна Душар, відома блогерка пані Стефа
Маріанна Душар, відома блогерка Пані Стефа

Розповідається, що Душар побувала у понад 20 українських родинах у Нью-Йорку, Детройті, Філадельфії, Чикаго. Переважно, це друге і третє покоління українців, народжених уже в США, але тих, які зберегли українську мову і традиції. Їхні рідні виїхали з України, втікаючи від другого приходу радянських «визволителів» у липні 1944 року.

Однак перш ніж потрапити за океан, вони певний час жили, працювали, вчились у спеціальних таборах на території Німеччини й Австрії – Displaced persons (DP). Люди, попри важкі життєві випробування, змогли забрати з батьківщини домашній архів, книжки, те, що дозволило їм зберегти українську ідентичність, культуру, мову, традицію, історію.

Як зазначає Душар, кухня переплетена з традиціями. «Для прикладу, святкування Різдва, такого правильного Різдва. Я про таке лише читала і це побачила у Нью-Йорку. Наприклад, моя бабуся не пекла трьох колачів, а готувала круглий колач. А там досі печуть круглі, один на одному, три колачі і плетінку, немов замотане немовля. У це вкладена символіка свята. У нас діляться кутею, а в родинах української діаспори – проскуркою з медом», - пояснює дослідниця.

Різдвяний колач у три ряди
Різдвяний колач у три ряди

Вона додає: «Я порівнюю ці традиції з власним досвідом, моє сім’ї. У них досі господині печуть книші з цибулею, а посередині кулька – книшатко. В українській діаспорі гастрономічна культура збережена і настільки все хрестоматійне і непорушне, що я просто була вражена. У них була свідома місія зберегти традицію і вони нею переймались, зберігали у побуті, передавали дітям і внукам. Це жива традиція».

Зауважується, що Україна та українці відомі у світі своїми варениками і борщем, це стало неодмінним символом українськості. Часто можна почути, що на цих українських стравах постала не одна церква в діаспорі, бо так люди збирали гроші. При українських церквах діяли і донині працюють численні кухні і кав’ярні, де збираються українці, ліплять вареники і варять борщ.

Водночас Душар у назві проєкту навмисно вказала, що українська кухня – це ще більш цікавіше, аніж борщ і вареники. А в Детройті та Нью-Йорку побачила майстер-класи з приготування пирогів.

«Я була на ліпленні пирогів у Детройті та Нью-Йорку. І це виглядало по-різному. У Детройті процесом керують отці, які приїхали з Бразилії. Там на плиті стоїть широкий баняк і в ньому постійно кипить вода, варяться вареники, потім їх промивають у холодній воді, сушать і морозять. Це треба бачити! Або качалка, яка проходить по тісту і одразу вирізаються кружальця. Є інші пристосування, скажімо, вирізають склянками: чик-чик і готово. У Детройті тісто розкачують чоловіки, і качалка загорнута у шматину, щоб тісто не липло, а може, щоб краще тримала мука. Я ще цей спосіб не пробувала», – зізнається дослідниця.

Рекламне оголошення
Рекламне оголошення

Як повідомляється, у відомому українському ресторані «Веселка» в Нью-Йорку можна навіть пройти майстер-клас із ліплення пирогів, який проводить американка українського походження раз у два тижні. Його відвідують не лише українці, але й люди іншого національного походження. Хтось шукає своє коріння, призабутий смак свого дитинства, а комусь просто цікаво ознайомитись із культурою української кухні.

 «Я з захопленням спостерігала, як люди бережуть те, що для них це важливо, це не імітація, це сенс життя і це дуже «якісні» українці і ними себе відчувають. А ось проблема самоідентифікації, на мою думку, є в Україні. Бо ми не відчуваємо, де наше коріння, не сягаємо глибше. Побутова самоідентифікація, щоденна не означає для українців у США, що вони закрили для себе світ», – зауважує експертка з кухні Душар.

Зазначається, що українки ділились із львів’янкою рецептами своїх бабусь і показали старі кулінарні зошити.

У Чикаго представниця української діаспори Ореста Фединяк зберігає зошит із переписами своєї бабусі, де навіть описана традиція приготування хліба в Україні. Він дуже ретельно написаний. На одній сторінці – рецепт, вказано, в кого взятий і звідки. Можна простежити окрему історію родини, показати, як мігрували рецепти від хати до хати, як господині вдосконалювали їх. Ці зошити передаються з покоління в покоління. Це не просто їжа, наголошує Душар, а традиція смаку.

А у нью-йоркській родині Ляриси Зєлик дослідниця смакувала чотири «Медівники»: з горіхами і без, липкіший і сухіший. А ще Душар принесла свій. Зєлик у Нью-Йорку найбільш знана майстриня короваїв і проводить курси ритуального печива в Українському музеї.

Українка зі США Ляриса Зєлик із книшами на Різдво
Українка зі США Ляриса Зєлик із книшами на Різдво

«Я спекла «Медівник» із американських продуктів, з ірландським маслом і каліфорнійською грушкою. Це власне і є пересаджування традиції, бо нема нічого ідентичного. Мука у США інша, аніж в Україні, більш вологіша. Даєш ту ж саму кількість борошна, і тісто виходить більш гливке», - розповіла Душар. Вона каже, що американські солодощі солодші, американський медівник солодший - мабуть, тут цукор солодший. Мед вона купувала український в американському супермаркеті. Тобто, є нюанси і про них треба знати, зазначила дослідниця.

Як повідомляється, українки, які після DP-таборів потрапляли в США, під час приготуванні їжі вчились враховувати ці нюанси і пристосувати свої рецепти до американських мірок. Зокрема, зі склянок перейти на горнятка, дізнатись, скільки вміщує продукту столова ложка. Бо, якщо у переписі зазначено «one tablespoon», то ця столова ложка цукру чи борошна має вирівнятись ножем і оце буде дотримання рецепту.

Довго українки не могли звикнути до хліба у США і американського борошна, або звикали до одного сорту борошна і ним користувались протягом життя. Таких цікавих історій Маріанна Душар записала десятки, зазначається у публікації.

Весільний коровай
Весільний коровай

Ще одна історія - про те, як у 1970-х роках в українській діаспорі відроджували моду на вишивані сукні для нареченої і дружок. І це вплинуло на декорування весільних тортів і солодощів загалом. Відтак, кравчині почали освоювати і вдосконалювати кулінарський фах, а елементи українського народного строю з’явились на тортах, короваях, печиві.

Зауважується, що донині в українській діаспорі пам’ятають «вишивані торти» і короваї Марії Хотинецької-Малецької з передмістя Чикаго. Господиня пекла на весілля і декорувала торти навіть гуцульським візерунком. Дехто з українок перейняв її справу.

Є також окрема історія невеликої, але цінної книжки «Молода господиня», що вийшла у 1971 році у Чикаго, і там в Українському національному музеї зберігається паперова копія. Ініціаторами книжечки були пластунки з куреню «Спартанки». Дівчатам потрібен був великий курінний прапор, щоб утвердити свою ідентичність. А грошей на його пошиття не мали. Тому і придумали кухарську книгу, знайшли для неї спонсорів і зуміли на прапор заробити, до того ж популяризувати українську кухню.

За такими рецептами печуть в українських родинах в Україні та США
За такими рецептами печуть в українських родинах в Україні та США

«Я просто засипана матеріалом, і спершу були одні наміри щодо реалізації проєкту, а тепер хочу створити бібліотеку онлайн-видань, переважно кулінарних. Це кулінарні книжки певних громад при церквах, танцювальних клубах. Це суто американський феномен, який перейшов у діаспорні кола. Це цікава і широка тема. Хочу охопити діаспору з кількох країн: США, Бразилії, Канади, Австралії. Це буде онлайн-архів. Друге, це історії родин через їжу, що готували і як пекли. Є багато цікавих фактів», – зазначає Душар.

Вона хоче залучити багатьох людей до українського гастрономічного проєкту, щоб вони поділились своїми родинними смачними історіями. Показати людей через призму їжі є ще й віддзеркалення традицій кожної української родини.

Фото: з архіву Маріанни Душар (RFE/RL)

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-