В ЦДАЗУ презентували виставку про життя та діяльність Миколи Плав’юка
Про це йдеться на сайті ЦДАЗУ.
«Вшановуючи пам’ять видатного українського громадсько-політичного діяча, останнього президента Української Народної Республіки в екзилі, активного учасника та очільника ряду провідних українських закордонних організацій Миколи Плав’юка, Центральний державний архів зарубіжної україніки презентує документальну онлайн-виставку «Довгий шлях повернення в Україну»», - йдеться у повідомленні.
Документи виставкового проєкту висвітлюють вікопомні події в житті Миколи Плав’юка, окремі віхи його громадсько-політичної діяльності як в еміграції, так і у вільній Україні. Окрім відомих документів із фондів ЦДАЗУ, на виставці вперше експонуються нові надходження.
Загалом основу виставки становлять документи восьми архівних фондів; колекції документів Павла Дорожинського та Фундації імені Олега Ольжича, що наразі проходять науково-технічне опрацювання; а також друковані видання довідково-інформаційного фонду ЦДАЗУ.
Хронологічно документи виставки охоплюють період 1950–2011 рр. та утворюють чотири розділи: «Постать Миколи Плав’юка», «Микола Плав’юк та українські громадсько-політичні організації», «Микола Плав’юк – останній президент УНР в екзилі» та «Відзначений Україною».
Як нагадують в ЦДАЗУ, Микола Плав’юк народився 5 червня 1925 р. (за іншими даними – 1927 р.) у селянській родині у с. Русів (на той час належало до Станіславівського воєводства Польщі, тепер – село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). У юнацькі роки під час Другої світової війни опинився у Німеччині. У 1949 р. емігрував до Канади.
Попри випробування, які зустрічав кожен українець на чужині, Микола Плав’юк здобув гарну освіту, навчаючись спочатку в Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана, а згодом в Університеті Конкордія у Монреалі.
Ще перебуваючи у Німеччині, Плав’юк долучився до діяльності українських молодіжних та студентських організацій, згодом став учасником громадсько-політичного життя української спільноти в Канаді.
У 1950-х роках він став членом філії Українського національного об’єднання (УНО) Канади в Монреалі, згодом – організаційним референтом Крайової екзекутиви УНО Канади і, зрештою, головою цієї організації. На цій посаді він перебував до 1966 р.
У другій половині 1960-х – початку 1970-х років Микола Плав’юк був членом Президії Комітету українців Канади. Його вважають одним з ініціаторів створення Координаційної ради Ідеологічно споріднених націоналістичних організацій (КР ІСНО), на установчому з’їзді якої влітку 1964 р. його було обрано першим головою ІСНО.
Стояв Микола Плав’юк і біля витоків Світового конгресу вільних українців (СКВУ). Тому й не дивно, що делегати ІІІ-го Конгресу СКВУ обрали президентом саме його.
Одночасно із активною роботою у вищезазначених організаціях, він сприяв розвитку Організації українських націоналістів (ОУН). У 1964 р. на V-му Великому зборі українських націоналістів (ВЗУН) М. Плав’юка було обрано членом Проводу українських націоналістів (ПУН), а на ІХ-му ВЗУН (1979) – головою Проводу ОУН. Цю посаду він обіймав до кінця життя (10 березня 2012 р.).
Упродовж кількох десятиліть Микола Плав’юк гідно репрезентував українську спільноту за кордоном на міжнародній арені, інформував про ситуацію, що панувала в радянській Україні, акцентуючи «увагу на колоніальному і окупаційному її стані». Цей багаторічний досвід став у пригоді з обранням Миколи Плав’юка у 1989 р. віце-президентом, а за кілька місяців – президентом УНР в екзилі.
Із здобуттям Україною незалежності він ініціював прийняття Надзвичайною Сесією Української Національної Ради 14–15 березня 1992 р. постанови про припинення діяльності еміграційних інституцій УНР, визначення змісту та форми історичного акту передачі повноважень Державного центру УНР в екзилі. Рішення, що приймалися упродовж першого року з моменту набуття незалежності України, одразу ж набували особливого значення і назавжди увійшли в історію нашої держави.
У 1993 р. за особливі заслуги Микола Плав’юк отримав громадянство України, продовжив свою громадську роботу, зокрема, як голова Проводу ОУН, засновник та голова Фундації імені Олега Ольжича в Києві, президент Видавництва імені Олени Теліги. Його багаторічна громадсько-політична діяльність була неодноразово відзначена державою, громадськими організаціями, ієрархами релігійних конфесій.
Фото: tsdazu.archives.gov.ua
