Українці Лімбургу і машина часу

Українці Лімбургу і машина часу

Репортаж
1630
Ukrinform
Своє 70-річчя відзначила українська діаспора бельгійської провінції

Будь-яка історія починається з подорожі. Яким би майстерним не був наш водій за кермом посольського «буса», знаменитий бельгійський трафік захопив нас щільно й майже безнадійно. Він, трафік, випробував наше терпіння червоними вогнями світлофорів та несподіваними рухами місцевих «асів», які, втім, здавалися просто ангелами небесними у порівнянні з безголовими та інколи «безправними» київськими автомобільними відчайдухами.

Але кожна подібна ситуація має свої плюси. Оскільки час дозволяв, розговорилися із знайомим дипломатом.

- Насправді, історія наших відносин із Бельгією є багатющою. У нас про це знають мало, але майже всю велику промисловість на сході, – так, саме там, – у Донецькій і Луганській областях, а також у Дніпрі, в Харкові й навіть в Одесі – започаткували вони, бельгійці, ще наприкінці 19 століття. Це була справжня промислова революція. Та що там казати, всі значні гірничодобувні підприємства і більшість металургійних – майже все це було побудовано на капітали, що прийшли з Бельгії, – відчувалося, що співрозмовник сам захоплюється історією і ніколи не вагався працювати з архівами.

- Ми зараз їдемо в Генк. Це колись було шахтарське місто. Там традиційно живе велика українська громада. Приїздили українці в Генк у різні часи і з різних причин, але працювали, переважно, на шахтах. Зараз все змінилося. У 80-ті роки всі вугільні шахти закрили, і не тільки там – по всій Бельгії. От вони й пристосовуються до нового життя, разом з усім Лімбургом, – продовжує дипломат.

Напевно, без короткого історичного екскурсу все ж не обійтися. Лімбург – одна з десяти провінцій Бельгії. Що цікаво – провінція з такою ж назвою є у Нідерландах, що, втім, не викликає жодного тертя між сусідніми країнами. Населення, переважно, складають фламандці. Живуть тут також «франкофони», німецькомовне населення, які разом із фламандцями складають основу «титульної» бельгійської нації.

Взагалі, поняття «титульна нація» для Бельгії може застосовуватися лише умовно. Провінція, як і вся країна, глибоко інтегрована в європейську економіку, і за складом населення є доволі різноманітною. Проживає тут і велика українська громада – одна з найбільших у Бельгії, яка не втратила пам'ять про власне коріння, зберігає не лише вишиванки, а й мову, пісні й навіть власну церкву. При цьому українці абсолютно органічно влилися у бельгійську спільноту і вже перетворилися на вагому її складову.

Про це, власне, під час прийняття з нагоди 70-річчя української імміграції у Лімбурзі говорив Посол України в Бельгії Микола Точицький.

- За дослідженнями, українці з різних причин іммігрували у Бельгію впродовж більш як 100 років. Дві світові війни, радянські репресії, Голодомор – всі ці трагедії впливали на долю українського народу, як і на народи всієї Європи. Українці прийняли правила та закони країни, яка їх прийняла, не забуваючи Україну, де народилися. Разом з іншими національними меншинами вони зробили внесок у розвиток індустріального Лімбургу, – зауважив Посол.

Посол України в Бельгії Микола Точицький
Посол України в Бельгії Микола Точицький

Можна припускати, що для України Лімбург цікавий ще й тим, що у власному розвитку він вже пройшов важкий етап переродження, перетворення з депресивного видобувного вугільного регіону до розвинутого промислового центру. Фактично, вся ця бельгійська провінція може розглядатися Україною як своєрідна «машина часу», яка прикладом своїм дає надію – будь-які економічні труднощі можливо здолати, як і будь-які важкі часи, якщо, зрозуміло, концентрувати волю, талант і гроші у здоровому напрямі, а не марнувати їх, натомість.

Стара репродукція – робітники монтують трамвайну колію
Стара репродукція – робітники монтують трамвайну колію

У 80-ті роки, після того, як закрилися вугільні шахти, ситуація в Лімбурзі була дійсно важкою. За даними 1987 року, рівень безробіття серед 730 тисяч населення провінції складав більше 20 відсотків. В процесі реструктуризації вугільної промисловості одразу було втрачено більше 10 000 робочих місць (а це перспектива злиднів для 10 тисяч родин!). Це потягнуло за собою скорочення робочих місць і в промисловому секторі більш ніж на 18 відсотків. Стандарти життя почали знижуватися, люди почали виїжджати з провінції, і ситуація виглядала б безнадійною, якщо б...

Можемо дозволити собі деякі суб'єктивні судження. Власне, відмінність Європи від України, принаймні, на цей час, полягає в тому, що європейці планують, як виходити з кризи ще до її початку, у той час, як в Україні часто-густо люди все ще навчаються працювати кризовими менеджерами для реагування на проблеми, які вже б'ють по їхніх головах. 

Оскільки реструктуризація індустріального профілю бельгійського Лімбургу здійснювалася за планом та у відповідності до європейської політики у цій сфері, провінція отримала ґрунтовну підтримку з боку Європейського Співтовариства. Єврокомісія розробила фінансову програму відродження регіону на період 1987-1991 років. Загальна вартість цієї п'ятирічної програми сягнула більше 462 мільйонів екю (валютна одиниця, яка застосовувалася в європейській валютній системі в 1979-1998 роках). Це спричинило інтенсивний приплив інвестицій у промисловість, сільське господарство і розвиток туризму, з орієнтиром на підтримку малого і середнього бізнесу та створення робочих місць. Результати таких зусиль сьогодні є очевидними. Протягом наступних десяти років після початку реструктуризації бельгійській Лімбург не лише поновив позиції у стандартах життя, а й створив додатково 35 тисяч робочих місць.  Зрозуміло, що це було б неможливим без волі та розуму мешканців самої цієї провінції.

Про це, власне, і говорив під час прийняття у Генку мер міста, – тут його називають бургомістр, – Вім Дріз (Wim Dries):

- Ми – спільнота, яка складається з дуже багатьох народностей, тож не випадково девіз нашого міста – «Давайте єднатися». Українська спільнота є однією з таких, що заклали основу сучасного Генку. Вони і сьогодні є великою частиною багатонаціонального міста, яке зараз перебуває на етапі трансформації, як багато й інших бельгійських міст, – зазначив пан Дріз.

Мер міста Генк Вім Дріз
Мер міста Генк Вім Дріз

Він сказав ще одну дуже важливу річ – про те, що ми маємо пам'ятати про минуле, але завжди дивитися у майбутнє. Ця ідея була домінуючою у самому прийнятті на честь української громади, а також у тематичній виставці, яку було розгорнуто у приміщенні колишньої шахтної споруди, яка з часом, завдяки таланту та працелюбності громадян міста, перетворилася на культурний та торговельний центр.

Власне, сама виставка була настільки несподіваною, що для пересічного українця могла б стати шоком. Історичні фотографії відображали не лише гірничі розробки та вугільні кар'єри поряд із копіями європейських векселів і розписок на астрономічні суми, а й назви українських міст та місцевостей. 

Жовта ріка (Жовті води)
Жовта ріка (Жовті води)

Дніпро, Донець, Лисичанськ, Бахмут – все це було таким рідним і знайомим, просто до болю. Як і очі та обличчя людей – вусатих робітників у робочому одязі, інженерів та меценатів, які спокійно поглядали з цих репродукцій на нас, сучасників, і не було жодного смутку або сумніву у цьому погляді. Вони вірили в цю землю, і у цьому спокійному погляді з минулого можна було прочитати очевидне запитання до нас – що зробили ми, щоб у майбутньому такою ж мірою гідно та велично дивитися на нащадків із пожовклих фотографій?

Дискусія на тлі виставки
Дискусія на тлі виставки

Але довго перейматися філософськими роздумами не було часу. 

- Чи є ваші родичі на цих плакатах, – звертаюся до чарівної пані у яскравій вишиванці.

- Моїх тут немає. Мої родичі приїхали до Бельгії набагато пізніше. Але це все, зрозуміло, частина нашої історії, що тримає нас разом, – розповідає жінка.

З'ясувалося, що звати цю пані Надія, приїхала вона з Мюнхена, де й живе постійно з родиною.

- Тут, у Генку, залишилися родичі. Тут велика та сильна українська громада. Ми час від часу приїжджаємо сюди, на подібні заходи. Це потрібно. Тут душа відпочиває, – говорить пані Надія.

Пані Надія, представниця української діаспори з Мюнхена
Пані Надія, представниця української діаспори з Мюнхена

У яскравій експозиції була своя, й дуже помітна родзинка. Поряд із історичними фото свої картини та експозиції розмістив відомий український художник Роман Мінін. Художник родом із Донецької області, тож тема шахтарської праці стала провідною у його творчості. Яскраві картини та тримірні моделі – всі сповнені динамікою і глибоким філософським змістом. У кожному полотні – шахтарі, одяг, реквізити. І, знову, головне – очі шахтарів, повз які просто не можливо пройти байдужим.

Відвідувачі експозиції розглядають картини
Відвідувачі експозиції розглядають картини 

Така духовна спрямованість творчості Романа Мініна знайшла визнання як в Україні, так і за її межами. Виставки  художника з успіхом пройшли в США, Китаї,  Великій Британії й Франції, у Польщі й Швейцарії. Цьогорічний приїзд художника в Бельгію також знайшов відгук у мешканців шахтарського регіону, що гарантувало Роману інтенсивне спілкування з прихильниками таланту. І, звісно, – фото «на пам'ять».

Роман Мінін та його прихильники на тлі картини
Роман Мінін та його прихильники на тлі картини

Взагалі, під час заходу мистецька складова була представлена широко і яскраво. На запрошення бельгійської сторони та за сприяння Посольства України в Бельгії у Генк приїхали Роман і Лариса – викладачі Київської консерваторії, які представили глядачам інструментальну музику і вокал. Але це відбулося дещо пізніше. На виставці ця сімейна пара випромінювала оптимізм і добрий настрій, що стало помітним внеском до загалом дуже доброзичливої атмосфери, яка панувала під час цих урочистостей.

Викладачі Київської консерваторії
Викладачі Київської консерваторії

Підхожу до красивої пари літніх людей у вишиванках. Знайомимося. Ганна Шпинда та Богдан Дебайло. Разом вже більше 50 років. Розповідають про те, чим займається громада, про церкву, про традиції, про коляду й пісні.

- Розумієте, такі зустрічі, як ця, коли громада збирається разом, є важливими не лише для нас, українців. Ми хочемо, щоб бельгійці краще пізнали Україну. Ми любимо нашу історію, нашу державу, нашу культуру, але ми хочемо ту любов передати, історичну правду передати бельгійцям. Адже цю історію батьки й діди наші творили, бачили все на власні очі, – говорить пані Ганна.

Пан Богдан продовжує думку:

- Ще за радянських часів тут поширювали багато дурниць про Україну, головним чином – московити. Вони і зараз намагаються це робити. Тому нам хотілося б бачити від Посольства, знаєте, таку активну позицію. Й хай звучить на таких заходах, у офіційних промовах, українська мова. Що частіше – то краще. Перекладача знайти – не проблема, – говорить Богдан Дебайло.

Фото своєї родини Галина Шпинда люб'язно надала Укрінформу з родинного архіву.

Ганна Шпинда і Богдан Дебайло – разом із онукою
Ганна Шпинда і Богдан Дебайло – разом із онукою

Як зазначив під час прийняття почесний консул України в Лімбурзі Кріс Бекерс (Kris Beckers) Україна і Бельгія мають яскраву історію відносин, тож для бельгійців Україна на була і вже ніколи не буде terra incognita.

- Для нас важливо, щоб цей зв'язок з Україною не переривався. У Лімбурзі працелюбні українці користуються високою повагою, адже роблять свій внесок не лише в економіку, а й у культурне розмаїття нашого краю, – зауважив  почесний консул України. Він, за відгуками українських дипломатів, дуже активно й плідно працює для збереження та розвитку української громади у цьому бельгійському регіоні.

Почесний консул України в Лімбурзі Кріс Бекерс
Почесний консул України в Лімбурзі Кріс Бекерс

Одним словом, прийняття на честь 70-ліття української імміграції до Лімбурга викликало лише позитивні емоції. Подумалося: для українців такі заходи є важливими, і не лише для бельгійських українців. Ми маємо вже зараз зважати, куди і як ми підемо далі, зокрема, що робитимемо для того, щоб відродити шахтарський та промисловий Донбас, який зараз стікає кров'ю внаслідок російської агресії. Ця тема, тема війни, не була домінуючою під час заходу. Але вона, ця тема, відчувалася в словах і емоціях. У художніх творах і очах шахтарів, що дивилися з картин просто в душу глядачеві.

Бургомістр… Посол…. Вишиванка…
Бургомістр… Посол…. Вишиванка…

Важливі слова під час прийняття сказав Посол України в Королівстві Бельгія Микола Точицький.

"На жаль, сьогодні, у 21 столітті, Україна протистоїть військовій  агресії Росії, яка зруйнувала всі цивілізовані міжнародні закони. Сьогодні наші мужні солдати захищають наш, і, якщо ви дозволите, – ваш Донбас, наше і ваше право жити вільно у європейській родині", – зауважив український дипломат.

Важко сказати, скільки бельгійців поділяють такі переконання Посла. Але те, що вони розуміють їх – очевидно. Таке розуміння, часто на підсвідомому рівні, приходить, у тому числі, завдяки зусиллям української громади, яка бережливо несе крізь віки власну культуру й ідентичність.

Дмитро Шкурко, Генк-Брюссель

Фото автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-