Джесіка Літсас Волкер (Австралія)
Українське кіно може бути конкурентним на П'ятому континенті
27.06.2018 11:00 2963

Про сучасний український кінематограф все більше знають у Європі, США та Азії, водночас для Австралії він поки що залишається чимось маловідомим та, до певної міри, навіть екзотичним. З часу активізації вітчизняного кіновиробництва у 2014 році, головне навантаження із просування нашого кінопродукту в Австралії взяла на себе українська дипустанова та низка ентузіастів-поціновувачів кіно, яким за короткий час вдалося зіштовхнути справу з мертвої точки.

Джесіка Літсас Волкер є однією з тих ентузіастів, які відкривають для австралійського глядача нові українські фільми та знайомлять із багатими традиціями українського кіно. Власниця кінотеатру The Pivotonian Сinema в австралійському Джилонгу, вона з чоловіком Марком, за підтримки місцевої української громади, вже третій рік поспіль проводить в Австралії Дні українського кіно.

Цьогорічний фестиваль українського кіно в Австралії розпочнеться на день Конституції України й представить австралійському глядачеві одні з найтитулованіших українських стрічок – як от “Кіборги”, “Стрімголов”, “Плем’я”, фільм австралійського режисера Стефана Бугрина “Матері війни” та інші. Чого очікують організатори від цьогорічного фестивалю українського кіно в Джилонгу? Як сприймають українське кіно в Австралії? Що найбільше цікавить австралійського кіноглядача? І чи може українське кіно бути комерційно конкурентним в Австралії? Про все це кореспондент Укрінформу поговорив із творчим директором Українського кінофестивалю у Джилонгу Джесікою Літсас Волкер.

ВІД КІНОЗАЛУ ДО ЩОРІЧНОГО КІНОФЕСТИВАЛЮ

- Джесіко, розкажіть будь ласка, з чого народилася думка провести фестиваль українського кіно в Австралії і як вона була втілена – хто допоміг вам у виборі перших фільмів, організації заходу, якими були відгуки?

- Близько чотирьох років тому мій чоловік Марк і я започаткували проект Pivot Cinema як літній кінозал у Джилонгу. Першим місцем розташування нашого кінозалу став будинок української громади у районі Джилонг-Вест, а українська громада – нашими першими постійними глядачами і друзями. Місцеві українці виявилися справжніми шанувальниками і знавцями кіно, тож ми вирішили провести для них кінофестиваль. На той час (після шести місяців успішної роботи Pivot Cinema) ми переїхали у нове більше приміщення, і розпочали будівництво власного кінотеатру Art House.

Отримати перші фільми, зв’язатися з дистриб’юторами та виробниками в Україні мені допомогла знайома подруги, яка працювала на кінофестивалі “Молодість”. За ці роки ми стали дуже близькими, і я дуже ціную її смак. Я досі консультуюся з нею щодо підбору фільмів. Надзвичайно важливо мати такий прямий контакт в Україні – це дає змогу робити наші фестивалі українського кіно актуальними і сучасними. Окрім того, мені подобається думати і відчувати, що ми тримаємо руку на пульсі українського кіновиробництва (посміхається).

Повертаючись до нашого першого фестивалю, хочу сказати, що він пройшов із великим успіхом. Нашою першою аудиторією, безумовно, була місцева українська громада, а також українці з Мельбурна. Вони неймовірно нас підтримали, відвідували всі фільми. Їм подобалася програма, що складалася як зі старих класичних фільмів, на кшталт “Землі” Довженка, так і з нових стрічок.

Побачивши такий теплий відгук і зрозумівши, що ніхто в Австралії більше цього не робить (фестивалів українського кіно), ми подумали – а чому б не зробити цю подію щорічною? Тим більше, що з кожним роком почало з’являтися все більше і більше нових цікавих робіт, український кінематограф відродився і почав інтенсивно розвиватися.

- Цього року фестиваль проводиться вже втретє. Що є запорукою успіху? Хто є основними партнерами заходу?

- Ми вважаємо, що проект справді успішний, оскільки він досягає своєї головної мети – донести до австралійської аудиторії альтернативний український контент, а також забезпечити платформу для презентації місцевих фільмів на українську тематику, як-от фільм австралійського режисера Стефана Бугрина “Матері війни” про долю жінок, які втратили дітей на сході України.

Концепція нашого фестивалю була і залишається дуже простою: значною мірою ми все робимо самі за підтримки місцевої української громади. Фільми замовляємо безпосередньо в Україні у продюсерів, іноді залучаємо австралійських дистриб’юторів, якщо фільм занадто “великий”, як-от “Майдан” Сергія Лозниці чи “Плем’я” Мирослава Слабошпицького.

Мій чоловік Марк створює весь дизайн та здійснює маркетинг, що дозволяє нам заощадити на аутсорсингу і загальних витратах фестивалю.

У нас немає жодних формальних партнерів, але однозначно велику підтримку ми отримуємо від Асоціації українців Вікторії (і особливо українців Джилонга). Нещодавно – і від посольства України в Канберрі. З минулого року ми також спілкувалися з організаторами Чесько-Словацького кінофестивалю Австралазії, які у рамках своїх заходів показували спільний фільм “Межа” (стрічка українсько-словацького виробництва). До слова, Чесько-Словацький кінофестиваль дуже потужно організований в Австралії і слугує чудовим прикладом того, чого ми повинні намагатися досягти протягом найближчих років.

Водночас, ми продовжуємо активно шукати комерційних спонсорів для українського кінофестивалю 2019 року. Було б чудово, якби ми знайшли їх серед українських бізнесменів, зацікавлених у просуванні своєї компанії чи продукції в Австралії. Чим більшу підтримку ми отримаємо, тим потужнішою буде фестивальна програма.

“КІБОРГИ”, СТРІМГОЛОВ” – НАЙСИЛЬНІШІ ФІЛЬМИ ФЕСТИВАЛЮ

- До речі, за яким принципом ви формуєте програму фестивалю і де, як творчий директор, шукаєте фільми?

- Що стосується формування програми і пошуку нових стрічок, то наразі для цього мені доводиться просто перечитувати відгуки та програми міжнародних фестивалів, де представлені українські фільми.

Місцеві австралійські кінофестивалі, як ось Міжнародний кінофестиваль “Мельбурн” чи Сіднейський кінофестиваль, періодично показують українську продукцію, але це, в основному, обмежується одним фільмом.

У мережі є кілька чудових веб-платформ, які дозволяють продюсерам та дистриб’юторам рекламувати свої фільми. Саме вони, частіше за все, є тією відправною точкою, з якої починається спілкування з кінематографістами, можливість отримати та переглянути стрічку і вирішити, чи вона підходить для твого фестивалю.

- На яку аудиторію при цьому ви орієнтуєтеся?

- Аудиторія українського кінофестивалю різноманітна і не відображає наших типових відвідувачів кіно. Через характер контенту ми, як правило, орієнтуємося на членів місцевої громади, інших східноєвропейських спільнот, або їхніх друзів та родичів, які приїжджають на фестиваль, а не на конкретну демографічну категорію, скажімо, “жінки у віці 40-60 років”.

- Розкажіть детальніше про цьогорічний фестиваль, який його акцент, програма, задум?

- Фільми, які ми обрали, є найсильнішими з тих, що ми демонстрували. Цього року ми показуємо найгарячіші новинки, такі як “Кіборги” і “Стрімголов”. Є у нас і короткометражна програма, зокрема альманах “Нова українська хвиля” і документальне кіно, і сесія запитань-відповідей. Це той формат, якого ми будемо прагнути і в майбутньому.

ВСІ КІНОПОКАЗИ РОЗПОЧИНАТИМУТЬСЯ ЗІ ЗГАДКИ ПРО ОЛЕГА СЕНЦОВА

- Багато міжнародних кіноподій, які відбуваються сьогодні у світі, звертаються до правозахисної тематики і теми українських політичних в’язнів, зокрема долі українського режисера Олега Сенцова. Чи плануєте ви якісь акції у рамках австралійського фестивалю українського кіно?

- Так, звичайно. Ми завжди намагалися, щоб наша програма була співзвучною з подіями та настроями, які панують в українському суспільстві. Тема Сенцова і політичних в’язнів – це те, що болить українцям сьогодні. Тому кожен показ на нашому фестивалі розпочинатиметься зі згадки про Олега Сенцова.

Ми вважаємо, що дуже важливо, аби австралійська аудиторія знала про те, що відбувається в Росії зараз. Ми сподіваємось, що завдяки обізнаності світу та міжнародному тиску Путін не матиме іншого вибору, аніж звільнити Олега Сенцова та інших 70 українських політв'язнів.

АЛЬТЕРНАТИВНЕ УКРАЇНСЬКЕ КІНО МАЄ ШАНСИ НА УСПІХ В АВСТРАЛІЇ

- З часу проведення першого фестивалю українського кіно в Австралії, австралійський глядач мав змогу побачити на великому екрані вже кілька українських стрічок і стрічок про Україну. Окрім фільмів, показаних на ваших фестивалях, це наприклад, спільний українсько-словацький фільм “Межа”, про який ми вже згадували, канадський фільм про Голодомор “Гіркі жнива”, нещодавно продемонстрований у Канберрі фільм “Кіборги”. Як людина, котра працює у кінопрокатній сфері вже не один рік, як ви оцінюєте ці стрічки та реакцію на них австралійського глядача? Чи може таке українське кіно бути конкурентоспроможним в Австралії?

- Фільми такого жанру, як “Гіркі жнива” чи “Кіборги”, викликають підвищений інтерес з боку української громади, яка дуже хоче бачити в Австралії те, що з’являється і рекламується в Україні. Ми намагаємося дати їм це. Водночас наше завдання полягає в тому, аби просувати альтернативні українські фільми, про які багато хто в місцевій українській громаді та серед австралійців навіть не має уявлення. Бо ці фільми менше рекламуються, про них менше інформації у ЗМІ. Наприклад, альманах “Нова українська хвиля”. Такі фільми мають усі шанси стати зірками австралійського прокату.

- Нещодавно в Україні було створено Український інститут (орган, відповідальний за культурну дипломатію). Чи зацікавлені ви у співпраці з такою структурою і яка допомога знадобилася б вам, щоб продовжити тут в Австралії ваші спроби презентації українського кіно?

- Допомога завжди потрібна кожному організатору. Мистецтво – це гроші. Чим більше фінансування, тим більше шансів, що ми виживемо і зможемо розвиватися. Звичайно, для того, щоб стати самодостатніми, нам потрібна пропаганда нового культурного явища, українського кінематографу. Якщо австралійська аудиторія зрозуміє, що існує безліч захопливих та інноваційних концепцій, що виходять з української мистецької сцени, у тому числі кіноіндустрії, то почне звертати на неї більшу увагу.

Особисто мені потрібен постійний діалог із людьми, безпосередньо залученими до створення та просування українських фільмів. Окрім того, потрібно більше інформації про український кінематограф у ЗМІ. Чим більше українські та світові ЗМІ будуть поширювати інформації про новинки української кіноіндустрії, тим більше шансів, що ми почуємо про це з іншого боку світу.

Іван Юсип’юк, Канберра

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-