Зараз ми можемо офіційно прийти сюди, можемо гордитися, що українські воїни тут поховані. Ця традиція повинна передаватися через сім'ю. Найгірше для мене було б, якби я не зміг показати цих місць своїм онукам. Колись сюди регулярно потаємно приходили 5-7 осіб з попередніх поколінь українців. А зараз вже є близько сотні людей молодого покоління, які хочуть продовжувати традицію впорядковування могил УНР, зустрічатися тут і спільно молитися.

- І це все відбувалося наприкінці 80-х років, коли ще існував СРСР?

- Так. Однак у Польщі вже розпочалися зміни. Це 1988-1989 роки. Тоді країна вже майже не була комуністичною.

- І саме тоді з'явилися хрести у такому вигляді, як ми бачимо зараз?

- Так, частково нові, частково відновлені, а частково і підняті з землі. Багато хрестів було викинуто під стіни кладовища на його окраїнах.

- Коли їх туди повикидала комуністична влада?

- Відразу після закінчення Другої світової війни. Тоді утворилася комуністична Польща, з'явилися радянські війська, які нищили історію. Перше, що вони робили, так це розбивали на кладовищах хрести з тризубами. Так було по всій Польщі.

Згодом, коли на початку 90-х років я став головою Об'єднання українців у Польщі, одним із пріоритетів я визначив встановлення двох великих пам'ятників на честь похованих петлюрівців. Потім ми почали постійно опікуватися цими могилам, офіційно проводити зустрічі, молебні. А потім врешті з'явилася незалежна Україна.