Просто слухай: уривок із книги Ані Радомської «Усі собаки з космосу»
Кажан з планети Буль – один із найкращих таємних агентів Галактики. Він прибуває на Землю із важливою секретною місією. Та от лихо, Кажан прослухав, якою! Тим часом інші космічні агенти кудись безслідно зникають, а ночами в місті орудують таємничі злюни. Перед вами весела пригодницька історія для молодшого шкільного віку про велику відвагу, міцну дружбу та перемогу добра, яка нікого не залишить байдужим!
ПРОСТО СЛУХАЙ:
ПРОСТО ЧИТАЙ:
Прибуття
Будь-який інший агент на місці Кажана занепокоївся б. За склом кабріоліта чорніли незнані космічні простори, а бортовий комп’ютер удесяте повторював:
— Терміново! Критична ситуація! Терміново! Критична ситуація!
Але Кажан із планети Буль був не такий, як інші агенти ЦРБ-6* (*Центральна розвідка бульдогів, 6-й підрозділ).
«Урівноважений, неконфліктний, — зазначали автори його досьє. — Ефективний у критичних ситуаціях».
Він і зараз демонстрував урівноваженість та неконфліктність. Сірі-Дог галасувала, пищала й крутила крісло на всі боки.
Увага! Примусова зміна курсу! Увага! Примусова…
Але агент із планети Буль… лише солодко хропів і прицмокував уві сні. Товстеньке руде тільце розтягнулося в капітанському кріслі, немов на морському пляжі.
— Секретне голосове повідомлення! Щоби прослухати, проскануйте сітківку ока, — благала Сірі-Дог.
Хро-о-о! — відповів Кажан.
Він саме сканував десятий сон про сосиски-гриль у барі «Хот-Доггі» на набережній планети Такс, де побував, коли виконував секретне завдання з парасольками.
— Знижую швидкість, — безнадійно зітхнула Сірі-Дог. Кажан лише хрюкнув, але не прокинувся.
Червоний кабріоліт уповільнився й полетів, маневруючи. На панелі виблискували вогники. Кажан дриґнув лапою вві сні.
Вихід на орбіту Землі через п’ять хвилин. Вдягніть суперкостюм!
За лобовим склом уже було видно блакитну горошинку планети. Вона поволі зростала. Кажан широко позіхнув і потягнувся.
— Вихід на орбіту Землі через дві хвилини. Негайно вдягніть суперкостюм! — панікувала Сірі-Дог.
— Ф’ю-і-іть! — Кажан пукнув.
Сірі-Дог застогнала.
— Я завантажу голосове повідомлення у ваш суперкостюм. Там інформація про нове завдання, контакт зв’язкового й подальші інструкції.
Агент щось пробурмотів спросоння. Він розплющив одне око й побачив крізь скло вишневий родстер. Той пропливав повз кабріоліт кудись назад.
«Це ж треба! Щойно я пересів на кабріоліт, як вони ввійшли в космічну моду!» — пронеслося в не зовсім прояснілій голові.
— Виходимо на земну орбіту. Перевірте, чи надійно застебнули суперкостюм, і приготуйтеся до входу в атмосферу.
Кажан підняв задню лапу, повільно почухав за вухом і раптом застиг.
Куди? — його аж піднесло над кріслом.
Кабріоліт маневрував. Кажан чув, як Сірі-Дог вмикає режим невидимки. Загримотів люк висадки.
Гав! — Агент кинувся вдягати костюм.
Починаю висадку! — Сірі-Дог увімкнула розгерметизацію.
Стрива-а-а-а-й! — запанікував він, похапцем застібаючись.
— Успішної місії! — відповіла Сірі-Дог. Кажан вилетів у люк і булькнув у блакить земної атмосфери.
Спеціально розроблений костюм допомагав успішно й непомітно приземлятися без найменшої шкоди. Кажан робив так десятки разів, але тепер відчував, як йому припікає хвіст.
Святі бульдоги! — кричав він. — Сірі?! Щось не та-а-а-ак!
Зараз костюм згорить, зрозумів він. Справді — запахло смаленим. Земля стрімко наближалася, внизу зблиснула широка річка й зазеленіли верхівки дерев.
— Гальма, вмикай гальма! Ну! — він тиснув кнопки костюма, але той не слухався.
Розгерметизація! Розгерметизація! — пищав костюм.
Він більше ніколи не скуштує сосисочок-гриль у «Хот-Доггі», промайнуло в голові.
Наступної миті голосно бахнуло й настала темрява.
Білка і Вермішелька
Двоє братів кидали один одному м’яч і страшенно раділи, коли влучали у квадратну споруду в них за спиною.
— Ф-у-у! Що за сморід? Це ти? — старший хлопчик наморщив носа. Його кликали Вермішелькою. Своє кумедне прізвисько він здобув у перший день свого життя за те, що народився довгим.
— Сам ти «це ти»! — образився менший хлопчик, прозваний Білкою за біле, сонячне волосся.
— Тоді хто зіпсував повітря? Тут більше нікого нема!
— Це природно! — буркнуло з кущів. — У мене завжди так, коли я нервую!
Вермішелька здивовано озирнувся.
— Не зрозумів, Білко, чому ти нервуєш?
— Я-а-а? Я абсолютно спокійний.
— А хто тоді це зараз сказав?!
Хлопчики заозиралися. Їхні погляди зупинилися на кущах. Гілки ворушилися — там хтось вовтузився.
Обидва підійшли ближче й нарешті побачили того, хто вдавав говіркого куща. Вермішелька зайшовся зі сміху, а Білка став упритул коло вухатого звіра.
— Рудий бульдог, — сказав Вермішелька.
— Капітан Очевидність, — буркнув Кажан.
— Він уміє говорити! — закричав малий.
— Не сказати, що вмію. Просто ти мене розумієш, — знехотя пояснив агент із планети Буль. Кажан не вмів говорити так, як це робили люди, однак хлопчики могли розуміти подумки все, що він хотів їм сказати. Усі собачі агенти мали здібність передавати свої думки. І хто хотів їх зрозуміти, той розумів.
Кажан закректав і спробував підвестися. Поруч лежала купка попелу — вщент згорілий суперкостюм.
— То це ти нервуєш і псуєш повітря? — запитав Вермішелька.
— Ну, виходить, я, — буркнув Кажан, сумно роздивляючись попіл.
— Який кумедний! — не втримався Білка і обернувся до брата. — Давай заберемо його до себе! Я завжди мріяв про рудого бульдога! Будь ласочка!
Вермішелька замислився.
— А раптом він чийсь? Хтось його шукатиме й буде сумувати.
— Що значить чийсь? — спалахнув Кажан. — Я сам свій! Тобто сам не свій від вашої дивної планети!..
— Тобто ти нічий? — перепитав Вермішелька.
— І ми можемо взяти тебе до себе? — підстрибнув Білка.
— Краще допомогли б вилізти з цих кущів… — буркнув бульдог. Шкіра на його чолі зібралася в букетик зморшок.
Брати перезирнулися.
— Гей! Ану поставте назад! Поставте негайно! Поставте, кому кажу! Куди ви мене тягнете-е-е-е-е-е-е?!
Але агента Кажана ніхто не слухав. Підхопивши його на руки, хлопчики швидко побігли в невідомому напрямку.
Кажан влаштовує бійку
Зранку Вермішелька прокинувся від незвичного звуку. Йому здалося, що прямо посеред кімнати хтось заводить мотоцикл, а той ніяк не хоче заводитися. Врешті-решт хлопчик розплющив очі, підвівся з ліжка й пішов шукати джерело набридливого шуму.
Шукати довелося недовго. У сусідній кімнаті просто посеред дивана, мов восьминіг, розкинувся бульдог. Він лежав на спині й хропів голосніше за «Харлі Девідсон».
— Кажане, прокидайся! — погукав Вермішелька.
— Вимкни звук, Сірі-Дог, — буркнув агент спросоння і захропів іще дужче.
Минулого вечора мама, тато й обидва хлопчики намагалися затягнути Кажана у ванну. Упираючись, він їхав лапами по паркету і збирав килим у гармошку.
Упертий, як віслюк! — сказав тато.
Мама була хитрішою, усміхнулася й висунула свою умову:
— Якщо станеш чистий, зможеш спати на дивані!
Кажан усерйоз замислився.
— Бідолашко! Ти загубився! — засюсюкала вона. — Не хвилюйся, ми обов’язково знайдемо твоїх господарів. А поки мерщій у ванну, скоро вечеря!
Бульдог хрюкнув і під переможні вигуки всієї родини дозволив себе викупати. Виглядав він у ці хвилини страшенно незадоволено.
Потім строщив увесь сир, який був у холодильнику, а на десерт, здивувавши всіх, проковтнув дві мандаринки.
— Зголоднів, мацюпунчик! — мама почухала агента за вухом. Він задоволено сопів.
Потім «мацюпунчикові» вдягнули нашийник та повідець, і хлопчики повели його надвір.
— Який гарний мопсик! — усміхнулася сусідка.
— Сама ти мопсик, — буркнув Кажан.
— Як смішно ваш мопсик хрюкає! — сусідка заусміхалася ще дужче.
— Це бульдог! — хором вигукнули Білка й Вермішелька, і Кажан переповнився вдячністю до своїх викрадачів.
Потім його дуже довго водили під деревами, немов чогось очікуючи. Застосувавши дедукцію, агент нарешті зрозумів, чого саме. Коли він зробив свої справи, хлопчики зібрали купку в пакет.
«Хто б міг подумати, що люди так цінують какулі агентів!» — отетерів Кажан.
Удома йому помили лапи й дозволили лягти на дивані. Бульдог блаженно зітхнув.
«Оце життя, — подумав. — Нарешті справжня відпустка!»
Хоч і трохи дивна, міркував далі. Ці земляни плутають його з мопсом, задарма годують, залюбки купають, іще й навіщось колекціонують його какулі. Але у всіх інопланетян свої звичаї!
«Поки що треба насолоджуватися кожною миттю! — постановив Кажан. — А про завдання, Сірі-Дог і решту я подумаю трохи згодом».
Іще за кілька днів агент вирішив, що людська родина — це непросто. Наприклад, на прогулянку можна ходити лише на повідці, й то не коли заманеться, а тільки вранці й увечері. Треба мити лапи. Заборонено їсти на килимі. Не дозволено гавкати на котів. І в жодному разі не можна задирати лапу на фікус. «Не дуже й хотілося», — заспокоїв себе Кажан.
З іншого боку — це чудове прикриття! «Якби я не був такий розгублений після падіння, то відразу б це зрозумів!» — думав агент, засинаючи.
Уранці прийшла дівчина на ім’я Людочка й увімкнула якусь дивну штуку. Та загарчала, як жаховисько з планети Гурбабар.
— Святі бульдоги! Це напад?! — Кажан підхопився, зробив стрибок у повітрі і став у бойову стійку.
Розгорнулося справжнє побоїще. Агент намагався вхопити ревуна зубами.
— Песику, я зараз лусну! Годі! Облиш його, пилосос уже злякався й забирається геть, — крізь сміх попросила Людочка й вимкнула монстра.
Кажан зупинився, здивовано зиркнув на дівчину, тоді на монстра, хрюкнув і заснув де сидів.
Упродовж кількох тижнів ніщо не порушувало блаженного спокою. А тоді одного теплого вечора він випадково нанюхав дивний запах.
— Я вже десь його чув… Гм! Звідки я його знаю?..
Агент зірвався з повідця й кинувся через двір, ледве не збивши з ніг двірника.
— Скажений мопс! — обурено крикнув той.
— Му-а-а-а-в! — сусідські коти повискакували на дерева. Вони не чекали такого виверту від лінивого опецькуватого бульдога.
— Ти куди? — закричав Білка.
— Він зараз утече! — запанікував Вермішелька й кинувся слідом.
Кажан біг не дуже прудко. Огрядне черевце не давало розігнатись як слід.
— Такий… нюх-нюх… знайомий запах! — повторював собі під носа. Черевце підстрибувало, немов роздута сарделька. За хвилину бульдог так захекався, що висолопив язика й зупинився.
Надбігли Білка й Вермішелька.
— Не тікай від нас, Кажанчику! — став благати Білка, ледве не плачучи. — Ну будь ласка!
— Ви не розумієте, — хекав Кажан. — Цей запах!..
— Ми не розуміємо! — погодилися хлопчики.
— Бачите, мій костюм згорів у атмосфері. А разом із ним пропала змога вийти на зв’язок із ЦРБ-6. І ще — там було голосове повідомлення з інструкціями, якого я не встиг прослухати…
— То ти справді міжпланетний спецагент! — видихнули брати, витріщивши очі. — Вау!
— Атож! Але я не можу виконати завдання, через яке опинився на Землі. Бо все… Ой, коротше, я все на світі проспав… — опустив очі пес і раптом схвильовано зіпсував повітря.
Хлопчики подумали, що це все дуже схоже на їхнього друга, та вголос нічого не сказали.
— Як ми можемо тобі допомогти? — рішуче запитали вони натомість.
— Цей слід… — пожвавився Кажан. — Я вже десь чув цей запах. Це напевно хтось із наших агентів! Треба його знайти!
Книжка на www.spacebook.com.ua
