Річниця розстрілів у Сандармоху… "Енергія спалених чернеток" існує!
Завершилась системна "зачистка" української високої культури. Далі шефам матвєєвих залишалось уже лиш пильнувати й вчасно підстригати, тільки-но знов починало зав'язуватися щось справжнє – "чтоб не было базы роста" (с).
Ось що ніколи не перестає мене захоплювати в українській культурній історії – це НЕЗНИЩЕННІСТЬ ЖИВОГО.
Сотні, тисячі невидимих нитей, які не вдалося обрізати, десятки тисяч людей, які щось зберегли й переказали далі, культурна трансмісія "повітряно-крапельним шляхом"...
Я бачила прекрасні, повноводі річки, які в роки мого дитинства оголошувано "мертвими". Я півроку прожила в Пітсбурґу, названому тоді the US most liveable city (найпридатнішим у США містом для життя), не впізнаючи його на фото столітньої давности (ліс коминів з чорними й лисячими хвостами на все небо, картинки з пекла!).
Я цікавилась тим, як працюють реабілітаційні програми в різних галузях, і знаю, що "енергія спалених чернеток" (як це називав О.Мандельштам) існує, це не просто метафора...
Але історія моєї культури ПІСЛЯ сталінського геноциду залишається для мене найбільшою загадкою: за всіма відомими-писаними законами, її НЕ МАЛО б бути – а вона є! Без всяких реабілітаційних програм, "з повітря", як дощ у пустелі...
Можливо, щось таке мав на увазі один із тих убієнних – мій улюблений Євген Плужник, коли 1927 р. написав:
Хай чужина комусь вбирає очі,
Нехай про неї навіть мріє хтось
(До переміни місць такі охочі
Всі ті, кому в житті не повелось).
Для мене ж досить – певне, до загину –
Кількох губерній чи округ тепер,
Що на землі становлять Україну –
УСРР.
Бо що мені та слава галаслива
про всі дива за тридев'ять морів,
Коли я досі, і малого дива –
Землі своєї ще не зрозумів! (с)
Оксана Забужко
FB
реклама