Тест-квест: як лягти в лікарню під час епідемії

Тест-квест: як лягти в лікарню під час епідемії

Репортаж
Укрінформ
Державні лабораторії дуже гальмують з ПЛР-тестами, а під приватними – дикі черги. На додачу – планову госпіталізацію знов обмежують

6:40, Позняки, сірий ранок, дощить. Донька з важким рюкзаком за плечима тулиться до мене, а ми обоє — до холодної стіни, ховаємося під маленьким дашком на ганку лабораторії. Тут роблять найдешевші ПЛР-аналізи у Києві, й ранкові черги у кілька десятків чоловік відтепер — нормальне явище. Люди підходять одне по одному, записуються в чергу. Міркую, чи встигнемо здати аналіз так, щоб результат мати сьогодні, бо завтра з ним уже треба госпіталізуватися. Нервую, ще й холодно. “Вчора приходив під вечір, то бачив у списку ще чоловік 200, які не встигли”, – слухаю оповідки бувалих. Ніхто й не обіцяв, що коронавірус мине легко. Але що створить стільки проблем цілком здоровим людям, ми не чекали.

ХРОНІКИ КАРАНТИНУ

24 ВЕРЕСНЯ.  Отримую направлення від сімейної лікарки на здачу ПЛР-аналізів на ковід на себе й дитину. 1 жовтня нам лягати у дитячу лікарню, без результатів тестів – не приймуть. Лікар чесно попереджає, що результати прийдуть невідомо коли: “Приходять через 5,7, 10 днів — кому як”. Розумію, що наївно засиділася — треба було йти раніше. Хто ж знав? У липні здавала через сімейного — за два дні вже була “негативна”.

28 ВЕРЕСНЯ. Піднімаюся до 10 корпусу Олександрівської лікарні. Крім дитини, маю інший клопіт — влаштувати маму до відділення ендоваскулярної хірургії. Кардіолог направив на обстеження, і процедура проводиться в стаціонарі, коштує близько 9000 грн. Три роки тому вже таку оплатили, а тепер її може покрити НСЗУ. В Олександрівської договір з Національною службою здоров’я є, от тільки на довідці нічого конкретного не знають. “Йдіть у відділення і там питайте!”, – кажуть. Але ж епідемія, зайвий раз ходити до медзакладів не рекомендують? Довідку то не хвилює.

Сюрприз: планових у відділенні не приймають, “потрапите до нас по “швидкій” — приймемо, все зробимо”. Тобто по “швидкій” мамі зроблять обстеження, направлене якраз на те, щоб людину не доводити до “швидкої”? Лікар, мабуть, зчитує подив і розчарування з мого обличчя, радить запитати у поліклініці, коли госпіталізацію дозволять. “Нічого не знаю! Ми он у п’ятницю людей поклали, і в той же день виписали  – нема госпіталізації! Телефонуйте за тиждень!” – роздратовано відповідають у 122 кабінеті, куди відправила реєстратура. Розумію, що серцево-судинні захворювання — причина №1 смертності в Україні — зараз не на часі, й іду геть. Днями читала, що польових шпиталів під ковід з весни так і не з’явилось в Україні. У Франції розгортають, у Штатах теж, а у нас можна просто виставити за двері кардіологію та й по всьому.

30 ВЕРЕСНЯ. Піднімаю дитину о 5-й ранку, щоб зайняти чергу під лабораторією. “Там черги завжди страшні”, – підбадьорює дорогою таксист. О пів на сьому під дверима стоїть з десяток людей, але картина оманлива. Всю чергу фіксують активісти на список. Ми — 63-ті, й протягом 20-ти хвилин народ прибуває суцільним потоком. Листок закінчується, писати ніде. “А скільки ж вони всього приймають?” – “Та чоловік по 500 на день, казали”, – перемовляються люди. Морально налаштовуюся провести у черзі під дощем години дві мінімум і навіть “пролетіти” з госпіталізацією. Щоб отримати результати сьогодні, треба здати тест з 7 до 10 ранку, – хтозна, чи встигнемо. Очевидно, так же міркував кожен у натовпі, бо коли двері лабораторії нарешті відчинилися, люди, наплювавши на списки, пішли на штурм лабораторії. Хтось перечепився і ледве не впав, інших придавило натовпом. Загороджую собою малу і подумки дивуюся — у що ж перетворює людей необхідність здати якийсь звичайний мазок...

Вартість ПЛР-теста — 700 грн. Лікарня приймає також ІФА-тест (на антитіла), цей дешевший — 300 грн, і щоб зекономити, я здаю кров (7-річна доня боїться, тому їй замовляю ПЛР). Лабораторія — дві кімнатки, 4 працівника. Двоє оформляють, беруть гроші, двоє беруть аналізи. Тут уже налагодили конвеєр, щоб пропустити за день якомога більше людей, навіть у маніпуляційний кабінет по двоє чужих запускають. Озираюся — де ж, власне, лабораторія? Де встигають обробити стільки аналізів на день? Тим більше, що в цій мережі — 4 пункти прийому... Кажуть, забрати результати треба теж тут, щоб із мокрою печаткою були, бо лікарня не прийме. Тобто ще раз прибігти о 7-й ранку в цей натовп. “Справжній тобі квест”, – кажу дитині.

1 ЖОВТНЯ. Ось ми й в лікарні. Прийом розділився: хірургія-ортопедія приймає людей з одного входу, пацієнти інших відділень заходять з іншого. Зазвичай тут вулик — діти, батьки, медики, студенти групами ходять. Зараз напівпусто, аж моторошно. Мами в палаті обговорюють страшні історії про те, у кого яка операція відклалася “через той коронавірус” і що було потім. Намагаюся не збирати чужих діагнозів і не знімаю маску. Черг немає, тому все проходимо досить оперативно. Хоч щось добре “через той коронавірус”.

2 ЖОВТНЯ. А ось і мій негативний державний результат тесту прийшов! На 9-й день після здачі. Дитячого ще немає.

6 ЖОВТНЯ. Дзвоню у Олександрівську лікарню — тиждень уже ж минув. “Госпіталізації нема, всі корпуси під коронавірусом”, – відрізає реєстратура. Результат доччиного ПЛР-тесту, зроблений у державній амбулаторії 24 вересня, так і не надійшов. А вже два тижні минуло.

Роблю висновки. Кожен, хто госпіталізується за направленням лікаря, має право на безкоштовний ПЛР-тест, але на практиці реалізувати це право практично неможливо. Як вгадати, коли його здати? Щоб не зарано — бо результати дійсні всього 3 дні, і не запізно. Більш-менш точних термінів виконання немає. Здача аналізу перетворилась на дурну формальність: поки пацієнт чекає два тижні результату, він може десять разів заразитися і лягти в стаціонар з коронавірусом, маючи на руках негативний тест. Крім того, гроші. Держава оплатила нам з дитиною два тестування, які не принесли користі, зате перевантажили зайвий раз лабораторію. Виходить, ми заплатили двічі — спочатку коштами платників податків, потім власними. Сподіваюся, у дитячій лікарні хоча б звернули увагу на той результат — здається, просто вклеїли в історію хвороби, бо навіть не поцікавились, чому в свідоцтві про народження прізвище у мами одне, а ІФА-тест дали на якесь інше (мама прізвище змінила).

Кілька десятків людей у натовпі перед лабораторією виглядали цілком бадьорими і здоровими, мабуть, значна більшість — як і ми, виконували формальності для лікарень і прикордонників. За весь час, що я стояла, лише одна жіночка попросила тест-набір додому — взяти мазок у хворого родича й принести в лабораторію. А якщо у натовпі й були хворі, то після того дня їх точно побільшало: яка там соціальна дистанція? Днями  на biz.liga.net опублікували огляд ринку тестів на COVID-19, і представник лабораторного бізнесу заявив, що 700 гривень за ПЛР-тест — або благодійність, або недобросовісне виконання. Та якщо результат потрібен для “галочки”, кого це хвилює.

Резюме таке: люди з носами, що стирчать над масками у метро, ще не знають, яке пекло у лікарнях і лабораторіях. Не обов’язково підхопити ковід у важкій формі, щоб він попсував тобі життя. Державні системи заплуталися і впоратися не можуть вже, хоча колапсу медсистеми як такого ще немає. Врешті-решт за “формальні” і нормальні тести, за таксі, за обстеження й операції, які стали надовго недоступними у держлікарнях, закритих “під коронавірус”, нам доведеться платити власними грошима, часом і нервами.

Тетяна Негода

Фото Євгена Котенка, Юлії Овсяннікової, Павла Багмута та Сергія Гудака

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-