Про «журнальні історії» й куплених експертів

Про «журнальні історії» й куплених експертів

Блоги
Укрінформ
Експертні історії, в які вплутує Москва, незмінно вилазять для їх фігурантів боком…

Беру посильну участь в бурхливій дискусії навколо публікацій в Scopus/Web of Science й взагалі – журнальної теми, яка розгорнулася у стрічці.

Отже, один поважний журнал запропонував мені написати статтю на взаємовигідній, сказати б, основі. Тобто, ви прикрасите своїм текстом наші сторінки, а ми своїм ім’ям ваше резюме.

Статтю я старанно написав, як слід оформив і відіслав. Не те, щоби вона вийшла шедевральною, траплялось мені й кращі писати, але й зовсім не ганебна. Через певний час отримав сухо-ввічливого листа. Будь ласка, подивіться уважно прикріплену рецензію і врахуйте наявні в ній зауваження.

Рецензія виявилася не просто поганою, а категорично розгромною. Рецензент навіть не дійшов до конкретних зауважень, він щиро здригався від інтелектуального рівня автора, тобто мого, а в підтексті – і висловлював сумнів в авторському, тобто моєму ментальному здоров’ї.

Що ж тут враховувати? Написав, що, мовляв, сам був редактором, свідомий, не все, що видається авторам вершиною наукової думки, можна друкувати, знаю, що таке редакційна політика, претензій не маю, але все ж таки не вважаю, що все настільки вже погано.

Цього разу відповідь прийшла миттєво. Її підписав навіть не редактор, а – з перерахуванням усіх своїх регалій – президент університету, якому належало видавництво. Пан президент урочисто перепрошував за технічну помилку – я отримав чужу рецензію, а мою статтю обов’язково буде надруковано.

*  *  *

Цю історію я розповів колегам під час вечері після солідної міжнародної конференції. Вони щиро сміялися. Не сміялася тільки молода молдовська історикиня. І дивилася на мене серйозно, навіть сумно. Коли всі стишилися, розповіла іншу «журнальну історію».

Якось забігла вона після лекцій на свою кафедру і застала там завідуючого, дуже відомого молдовського історика, навколо якого сновигали з валідолом перелякані кафедрали.

Йому було зовсім погано, тиск зашкалював, довелося викликати «Швидку».

Коли професор оговтався, то виявилося, що вся справа – в журнальній публікації.

Років зо тридцять тому, метр, тоді молодий кандидат наук, подав свою статтю про політику Російської імперії щодо Дунайських князівств до «Научных записок Ульяновского государственного университета». Статтю прийняли, але так тоді й не надрукували.

І от, через три десятиліття, ленінські земляки отямилися (з причин, про які можна здогадуватися) і видрукували працю, яка, на їхнє переконання, «витримала випробування часом». І навіть вислали авторові два примірники.

Проблема ж полягала в тому, що тодішній науковець достатньо компліментарно оцінював російську імперську політику щодо Валахії й Молдови.

Але впродовж 30 років його погляди зазнали таких кардинальних змін, що від повернення в молоді роки професорові стало зле.

Віктор Єленський
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-