Великдень: уроки Вербної, онлайн-трансляції та доставка

Сьогодні зранку на одному з онлайн-каналів Міністерства охорони здоров’я я взяла участь в опитуванні, як святкуватиму Великдень. Звісно, користувачі Телеграму — це не вся Україна, але у чомусь вони мають вплив на старше покоління. 76% підписників написали, що будуть святкувати Великдень удома, 2% написали, що підуть до церкви.

Статистика обнадійлива. Але якою буде ситуація офлайн, чи не підуть реальні віряни святити паски так само, як вони святили вербу? І що зробили українські церкви та влада, щоб проєкт Великдень удома – прийняли всі?

Про владу коротко. Треба віддати належне. Заклики святкувати вдома влада сумістила із телевізійними трансляціями недільних служб. Тобто, обмежуючи право вірних, надала певні можливості такої ось телевізійної участі.

А тепер щодо церков. Справа в тім, що в церкві багато важать не лише офіційна позиція, а й неофіційна риторика. Тому ми будемо аналізувати і одне, й інше.

ПЦУ: СМИРЕННЯ ПОЛЯГАЄ У ТОМУ, ЩО ЗНАЮЧИ ПРАВДУ – МИ НЕ ВИМАГАЄМО ДОСЯГНЕННЯ ТОРЖЕСТВА ЦІЄЇ ПРАВДИ І НЕ УТВЕРДЖУЄМО СПРАВЕДЛИВІСТЬ

Синод Православної церкви України ухвалив рішення щодо відвідин храму ще до Вербної неділі. І воно стосувалося не лише освячення верби, а й великодніх служб і наступних після Великодня поминальних днів.

Якщо в двох словах: вищий керівний орган церкви вирішив не проводити спільні посвячення великодніх страв для мирян у храмах та на прихрамовій території. Але у позабогослужбовий час – не відмовляти мирянам, які індивідуально прийдуть до храму з релігійними потребами, у їх задоволенні. (Пояснимо: людям залишили можливість на причастя, але за домовленістю зі священником, коли не буде інших вірян).

У малих населених пунктах (селах, селищах міського типу, у місцевостях з переважно індивідуальною забудовою) треба інформувати мирян щодо проведення освячення великодніх страв біля місць проживання – на вулиці поруч із будинком чи на подвір’ї, з дотриманням «соціальної дистанції»; при індивідуальному освяченні великодніх страв біля місць проживання вірних не допускати їхнього скупчення та контролювати дотримання загальних норм карантину. Організувати, за домовленістю з відповідними закладами, завчасне (протягом днів Страсної седмиці) освячення великодніх страв у місцях їхнього виробництва та продажу, з проханням, щоби під час придбання віруючі були письмово інформовані, що їхні страви вже освячені православним священнослужителем.

У разі, якщо миряни не мали можливості у жоден з перелічених способів отримати благословення верби, великодніх страв – дозволити мирянам у день свята в час після прочитання відповідних молитов про благословення у храмах, окропити їх святою водою, адже вона освячується «щоб усі, що черпають і споживають, мали її на очищення душ і тіл, на зцілення пристрастей, на освячення домів і на всяку користь велику» (з Чину великого освячення води).

Таким чином, синод ухвалив, що ти можеш купити освячені великодні страви в магазинах, освятити та й посповідатися індивідуально за домовленістю зі священником та навіть “благословити” великодні страви самостійно.

Церква швидко прийняла нову реальність і виробила своє рішення, врахувавши досвід і помісних церков, і матері церкви, пішла своїм шляхом.

І неофіційно, й з амвонів, і під час проповідей архієреї та священники закликали вірян залишатися вдома. Це супроводжувалося онлайн-проповідями та екскурсіями по своїх храмах. Буквально на очах автора цих рядків організовувалися онлайн-трансляції в храмах ПЦУ, навіть коли храм був бідний і священник просив знайти камери для трансляцій, камера у вірян знаходилася буквально за день. Є кілька православних ресурсів із переліком храмів, які роблять такі онлайн-трансляції.

Крім того, соціальні ініціативи церкви підкреслювали усвідомлення нею небезпеки. Так для годування безхатченків було прийнято розпорядження видавати їжу лише в одноразовому посуді, спеціальних ланч-боксах (хоча це здорожчило ініціативу). Відділи ПЦУ почали виготовляти антисептики для малозабезпечених (ціна цього розчину злетіла під час карантину, і він став недоступним) або захисні маски для медиків. Тобто церква формує поведінку пастви і офіційними рішеннями, й неофіційними проповідями, і реальними вчинками.

Більше того, деякі священники, на парафіях яких була прийнята практика частого причастя, почали в священничих чатах обговорювати можливість передачі вірним (ядру парафії, тим, кого вони знають багато років) святих тайн додому в спеціально підготовленому пакеті та з детальною інструкцією, як спожити дари, ніяк не зневаживши Таїнство.

Зауважимо, що офіційні рішення та риторика ПЦУ на 100% повторювали одна одну. Напевно тому, на момент написання матеріалу священники ПЦУ та їхні богослужіння були найширше представлені онлайн та серед них не було жодного хворого.

УПЦ МП: ПРАВО НА ПОМИЛКУ, ЯКУ НЕ ВИЗНАЛИ, ГРАЄ ЗЛИЙ ЖАРТ

Коли пишеться матеріал, то відомо, що десятки монахів Лаври лежать хворі на COVID-19.

Історія УПЦ МП – це дуже драматична історія українського (швидше московського, бо саме аскетика та релігійні практики РПЦ стали основою поведінки вірян) православного фундаменталізму, який відмовлявся приймати “пандемічну” дійсність, чим спровокував і людські жерти, і велику хвилю в цілому антиклерикальних настроїв.

Увага громадськості останнього тижня була зосереджена на Києво-Печерській Лаврі, в якій виявлено понад 90 випадків зараження коронавірусом. Захворів також намісник Лаври Павло.

Суспільне подратування викликало і те, що на початку карантину намісник закликав приходити, причащатися, обніматися та не реагувати на карантин. Більше того, намісник Павло записав коротке відео, коли стало відомо про масове зараження, але так і не вибачився й не застеріг вірних.

На думку автора, у керівництва УПЦ МП не було планів нашкодити власним вірянам, це – те, що сповідує клір та найбільш віддані прихожани цієї церкви.

- Ми будемо стояти у вірі, тобто ігнорувати карантин. Як Бог дасть, так і буде, – такі настрої у дуже багатьох священників в єпархіях.

Чи має це коригувати відповідним чином керівництво церкви? Звичайно, і воно коригує. Наприклад, речник УПЦ МП Микола Данилевич прокоментував Укрінформу, як святитимуть паски в цій конфесії:

- Освячення відбуватиметься й у Велику Суботу, й у сам День Пасхи. Будемо давати людям кілька можливостей, в залежності від парафії, від того – де це: місто, село, регіон. Як правило, це буде в храмі, куди люди заходитимуть по черзі. Будемо регулювати потік, якщо він буде, силами самих, спеціально для цього визначених прихожан та поліції.

Другий варіант: хто не зможе прийти, до тих прийдемо самі. Записуємо людей наперед і приїжджаємо до будинку, квартири. Освячення на безпечній відстані можна звершити на сходовому майданчику біля квартири, або в під'їзді, або біля будинку.

Третій варіант: люди самі можуть покропити святою водою пасхальні кошики.

Тому все – на вибір кожної людини. Ми закликаємо людей бути вдома та дивитися трансляції. На пасхальному богослужінні має бути до 10 осіб.

У принципі, УПЦ МП, хоч із запізненням – прийняла всі ті самі обмеження, що й інші церкви.

Але справа в тім, що за кілька днів важко відкорегувати поведінку людей в єпархіях (її ще характеризують як “магічне мислення”), над якою церковні московські начальники працювали довгі роки. Наголошу: справа не в нав’язуванні політичної ідеології та триєдності з Москвою, а в тому, щоб вірити, що в церкві апріорі нічого поганого не буде, навіть якщо ти трьохсотий по черзі прикладешся до ікони без антисептика.

Причому тут провина не лише керівництва УПЦ МП, а й самого патріарха Кирила, який на початку карантину не заявив категоричної позиції – берегтися, змінювати релігійні практики та втримуватися від відвідин храмів. Цей заклик прозвучав лише 29 березня. Але ж для реалізації та прийняття ідеї в такій консервативній структурі потрібні й активність, і настійливість.

Російська православна церква (РПЦ) її хоч і з запізненням, але проявила. 10 квітня РПЦ рекомендувала віруючим утриматися від відвідування храмів під час Страсного тижня, в день святкування Великодня і протягом всього пасхального періоду та закликала православних росіян молитися вдома.

"Духовенству монастирів і парафій рекомендується, керуючись благословенням святійшого патріарха Московського і всієї Русі Кирила, закликати парафіян до домашньої молитви до часу зняття обмежень, введених владою. Це стосується в тому числі Страсної седмиці і свята Пасхи", – йдеться в повідомленні, опублікованому на сайті Московського патріархату.

Як наголошується в документі, рішення про застосування цих рекомендацій повинні приймати єпархіальні архієреї з урахуванням санітарно-епідеміологічної обстановки в кожному регіоні.

Втім українські архієреї, зазвичай чуйні до побажань Москви, цього разу закликів свого центру не почули.

У результаті на Вербну неділю вітчизняний інтернет облетіли десятки фото з єпархій УПЦ МП, де люди стояли у величезних чергах, щоб освятити вербу та причаститися з однієї Чаші та однією ложечкою (а це в ПЦУ було головним предметом карантинних змін — причащатися варто зараз з руки або спеціальної тарілки прямо в руки причасника). Це породило (на думку автора) абсолютно шкідливий для суспільства настрій, що УПЦ МП спеціально, заради грошей збирає натовпи людей (думка хибна ще й тому, що сам священник, а також його родина також ризикують інфікуватися в такі свята) та навіть більше – що відвідини церкви несуть глобальну небезпеку!

Напередодні публікації в медіа з’явилося відео предстоятеля УПЦ МП митрополита Онуфрія, в якій акцент був зроблений на тому, що великодні богослужіння будуть звершуватися, а ті, хто не можуть на них прийти, матимуть змогу дивитися трансляції. Більше того, заявив митрополит Онуфрій, віряни молитимуться на вулиці.

Через кілька хвилин після появи виступу Онуфрія з’явилося роз’яснення Миколи Данилевича: що було проведено перемовини із Нацполіцією, і люди біля храму стояти не повинні.

Отаке різноголосся УПЦ МП пояснюється тим, що консервативна частина ієрархів та кліру важко приймає реальність. Для того, щоб привчити людей до думки, що вони не повинні йти в храм, роз’яснення потрібно було розпочинати з 20-х чисел березня (до речі, ймовірний наступник Кирила – псковський єпископ Шевкунов так і почав це – з березня), а не в середині квітня. Міняти ортодоксальне (у чомусь фанатичне) мислення вкрай важко.

Одним словом, будемо сподіватися, що здоровий глузд переможе.

Але є місто-мільйонник, в якому було залучено адмінресурс у дуже своєрідний спосіб. Мер Борис Філатов суворо попередив духовенство, що якщо в храмах буде натовп, то їм не допоможуть ані депутатське лобі, ані церковне начальство, ані Господь Бог. І для ілюстрації біля одного дніпровського храму, який відвідала величезна кількість людей, було перекопано траншеї для усунення “технічних” проблем: мовляв, там знайшли снаряд часів Другої світової.

Повідомлення завершувало переконливе прохання залишатися вдома.

УГКЦ ЗАЯВИЛА ПОЗИЦІЮ ОДНІЄЮ З ПЕРШИХ: ДЯКУЮ, ЩО ВИ ВДОМА

Українська греко-католицька церква зреагувала на пандемію однією з перших. З перших днів карантину в онлайн-трансляції літургії предстоятель УГКЦ оголосив: дякую, що залишилися вдома. Вже 25 березня з’явився лист блаженнійшого Святослава, по суті інструкція для проведення свят.

Основна думка предстоятеля УГКЦ Святослава: “Люди – найбільше багатство церкви”. Тож страсні й великодні служби цього року в усій Католицькій церкві служаться без участі вірних – заради безпеки, щоб зменшити контакт між людьми і не поширювати вірусів.

Богослужіння, однак, належить правити в катедральних соборах і парафіяльних церквах, щоб створити людям можливість брати в них участь за посередництвом соціальних мереж у прямому ефірі (live streaming).

Важливо, щоб ці служби зберігалися у відеоформаті, щоб вірні, які не можуть молитися в певній годині, мали змогу зробити це пізніше.

ПІСЛЯМОВА

Тривога, страждання, нерозумінння, очікування великодньої радості… Ніколи ще Великий Піст не супроводжував такої кількості найрізноманітніших почуттів та такої кількості драматичних подій.

Мені здається, що українська церква продукує в цьому році й саме на цьому Страсному тижні стільки новин, реформаторських підходів та цілком євангельських дискусій, що їх вистачить на кілька наступних десятиліть.

І хоча віруючий народ почувається дещо обділеним офлайн-службами в цей час (бо ж люди звикли бувати в храмі, готуватися до свята, довго думати про великодню сповідь, готуватися до Причастя), але він нагороджений величезною кількістю проповідей, отримав надбагатий матеріал для переосмислення та нових релігійних практик.

Про що сперечаються у кілька останніх тижнів священники?

● Чи має право церква на дороге церковне шиття та обладнання в десятки тисяч доларів, коли при цьому просить гроші на ліки проти інфекції?

● Чи може священник заборонити приходити вірянам під час карантину?

● Чи може священник передавати Святі дари (Причастя) хворим?

● Чи не варто пом’якшити Піст, коли труднощів так багато?

Свідома частина духовенства шукає приклади упокорення та смирення, нас напоумлюють, що порожні храми – не порожні, бо там відчувається духовна присутність вірян (які в цей час сидять перед моніторами), і нас переконують, що смирення полягає у тому, що, знаючи правду (мовляв, карантин зажорсткий, і церква, де дотримуються правила карантину, не є небезпечною) ми не вимагаємо досягнення торжества цієї правди і не утверджуємо справедливість.

Коли пишеться цей матеріал, підготовка до свята триває. Близькі люди та друзі надсилають одне одному подарунки, які замовляють в інтернет-магазинах, і де є наперед освячені паски. Ще кілька днів ми живемо страсними подіями Боголюдини, а потім зустрінемо Його Воскресіння. Зустрінемо вдома, але як переконував нас один дуже гарний єпископ: “Ми сумуємо, але знайте, браття: ви всі в храмі! ...Коли ми всі сумуємо, залишаємося поза храмом, наше серце і наша любов – у храмі. І в цьому є своя користь”.

Лана Самохвалова, Київ