У фільмі про Іловайськ є все

Хотіла потрапити раніше, ніж кінокритики почнуть критикувати, історики крутити носами і псувати наперед враження. Подивилася. І думаю, що ні в кого не підніметься рука написати щось погане про фільм. Мільйон євро приватних інвестицій вкладено, навіть, якщо хочеш, не пред'явиш. Ця військова драма (бойовик?) має бути показана старшокласникам кожної української школи. В фільмі все: і краса степу і жах війни, і соняхи і палаючі машини, дуже так відчувається, що це про наш час. Прекрасні образи доборовольців (справжні особи, які самих себе грають), керівника штуромової групи "Донбас", головний герой Тарас Костанчук, який також грає самого себе. Не думала, що так можна (солдати в ролях солдатів) і що це спрацює. Той самий коридор, де під час виходу розстрілювали нашу армію та добробати. Що як не ця сцена допоможе формувати здоровий ген недовіри та мілітаризму щодо сусіда. Дуже "вистрілюють епізоди", коли немолодого бійця розстрілює снайпер, коли він намагається повісити український прапор. Дуже збігається образ вчителя, якому соромно, що його вчорашні учні перетворилися на покидьків з тим, що розповідають місцеві вчителі. І ще приклади якоїсь доброти та людяності, зокрема, у спілкуванні добробатів із місцевими. Чи відчувається тут образа до влади? Швидше в двох епізодах проходить, як помилка парад... Єдине, що мені бракувало, серед добробатів треба було збільшити кількість російськомовних солдат. ))) Ну і на Донбасі, і в Шахтарську таких було чимало. Навіть в Правому секторі були. 

Як завжди, я була лиха, що на Тарантино повний зал, а на українське кіно третина. Але ця третина не встала з місць доки не зникли всі титри та останні кадри, на яких були фото загиблих з батальону Донбасу. Здатні на почуття глядачі. Втім, хочеться і продюсерів підтримати - йдіть на Іловайськ. Хто вам ще покаже: як все було.

Лана Самохвалова