Просто слухай: Тім Фернхольц про освоєння космосу або космічний бізнес
Ця книга про геніїв, що увірвалися у космічний бізнес, про історію суперництва та виживання між підприємцями, що поставили свої статки для досягнення однієї мети – освоєння космосу.
Книга про творців ери NewSpace, які приєднуються до перегонів, аби зробити можливими дешеві космічні подорожі з повторним використанням космічних апаратів. Серед них - мільярдери Ілон Маск, Джефф Безос та сер Річард Бренсон. Разом вони становлять серйозний виклик усталеним гігантам космічної галузі.
Тім Фернхольц є репортером видання Quartz та головним редактором журналу Tomorrow. Автор має прямий доступ до топ-менеджерів космічних гігантів, тому у книзі ви побачите лише фактологічні та правдиві дані, а також ближче познайомитеся не лише із космічною гонкою, а й з тими хто її влаштував.
Книга «Космічні мільярдери: Ілон Маск, Джефф Безос та нові космічні перегони» написана для тих читачів, хто задається питанням - як скоро кожен з нас літатиме у космос вільно.
ПРОСТО СЛУХАЙ:
ПРОСТО ЧИТАЙ:
Навряд чи Маск був єдиним підприємцем-мільярдером, який прагнув перевернути космічну промисловість. З іншого боку, складалося враження, немов усі, хто чогось досягнув у галузі споживчих технологій, шукали як укласти трохи грошей і часу в далекосяжне космічне підприємство. Більшість із тих ентузіастів — попри всі попередні успіхи у торгівлі — не впоралися із жорсткими випробуваннями ракетного бізнесу. Усе товариство космічних ґіків, які підбадьорювали, критикували й часто працювали на цих людей, із перших рядів спостерігали за тим, як заможні мрійники різних штибів, від банкірів до колишніх астронавтів, намагалися побудувати бізнес у космосі й зазнавали невдачі.
Чимало з тих мільярдерів були вихідцями з Кремнієвої долини й технологічного сектора. Більшість із них досягли успіху, створивши прибутковий бізнес, хоча їм і торочили, що їхні плани непередбачливі та сумнівні з фінансової точки зору, або ж просто нездійсненні. Вони, своєю чергою, зуміли переконати інших людей укласти свої гроші та час у ризиковані ідеї, які згодом відплатилися сторицею. А ще вони розуміли тенденції розвитку технологій, зокрема в телекомунікації та Інтернеті, які б спрямували приватний капітал у ракетний бізнес.
Промовистим прикладом для розуміння зростання інтернет-компаній у Сполучених Штатах на зламі століть є те, що урядові технології налагодження зв’язків охопили і приватний сектор. На підйомі комп’ютерної мережевої революції, яку підтримували потреби Міністерства оборони, дехто заробив чималий статок. А чи не могла така ж прибуткова еко система зародитися з мільярдів доларів, які NASA витрачало на розвиток космічних технологій?
Початковою відповіддю було категоричне «Ні».
Коли в 1990-х роках розквітнув інтернет-бум, його світочі швидко побачили, що з’єднання з Інтернетом через телефонні лінії не передаватиме дані задосить швидко до всіх аудіо- та відеопристроїв, появу яких вони вже передбачали в майбутньому. Їм також кортіло позбутися дротів і віднайти бездротове рішення. Хоча оптико-волоконні кабелі почали передавати основну частину інтернет-трафіку, їх контролювали телекомунікації, бізнес був чітко регульований і вимагав чимало робочої сили і технічного обслуговування. Чому б не залишити всі ці земні проблеми позаду й не перемістити мережу в космос?
На той час комерційні супутники вже існували, але надто висока вартість обмежувала їхнє використання розважальними компаніями для транслювання наживо телевізійних шоу і спортивних подій для загалу. Винесення супутникової комунікаційної мережі на орбіту було значно складнішим технологічним викликом і вимагало величезних обсягів капіталовкладень. Однак установи, здатні інвестувати в бізнес мільярди доларів, тяжіли до консервативного боку. Але коли акційний ринок за «Microsoft», «Netscape», «Pay Pal», та «eBay» здорожчав, це створило клас осіб зі значним обсягом чистого капіталу, які вважали, що зрозуміли технологію і були цілком готові ризикнути.
Одним із перших почав діяти Білл Ґейтс, який у 1975 році разом зі своїм другом дитинства Полом Алленом співфінансував маленьку компанію під назвою «Micro-Soft». У дев’яностих вона вже переважала у цифровій економіці майже на рівні монополії. Під керівництвом телекомунікаційного підприємця Крейґа Маккау та за підтримки саудівського принца АльВаліда бін Таляля, Ґейтс профінансував компанію під назвою «Teledesic»3 . Нова компанія мала запустити й керувати величезною мережею із сотень комунікаційних супутників. Це сузір’я супутників надавало б послуги передачі даних і голосу споживачам по всьому світі, переступивши звичайні наземні телефонні лінії немовби орбітальний гігант.
Але цей далекосяжний задум закінчився банкрутством ще до запуску бодай першого супутника. Досвідчені співробітники проекту списували невдачу «Teledesic» на низку труднощів. То була ідея, котра випереджала свій час і тоді ще просто навіть не існувало технологій, які б дозволяли будувати й запускати супутники задосить дешево, щоб здійснити задумане. А ще це був доволі конкурентний ринок, адже окрім «Teledesic», інші фірми як-от «Iridium» та «Globalstar» також планували запустити великі сузір’я супутників, тому стурбовані інвестори вбачали в уже й без того ризикованих іграх неминуче самогубство. Усі три компанії розорилися, хоча через сім років «Iridium» та «Globalstar» знову з’явилися на полі як ключові гравці у супутниковій промисловості.
Увесь супутниковий мозковий центр — як і світ загалом — неабияк приголомшила поява мобільних телефонів. Доки телекомунікації підкорювали світ, розширюючи високопродуктивні стільникові мережі — наземні антени, приєднані до оптико-волоконних кабелів, захопили величезну кількість потенційного ринку для супутникових засобів зв’язку. І попри всі сподівання спонсорів «Teledesic», наземні мережі надавали послуги за значно нижчою ціною, ніж могли б запропонувати супутникові компанії. Уже за десять років ця революція стала вигідною для космічного сектора, однак на той час це було фатальним.
І останньою краплею став обвал на фондовій біржі у 2000 році, який ознаменував кінець технологічного буму. З відпливом інтернетних компаній, великі інвестори вибули зі своїх ризикованих ігор, а це означало, що ті, хто використовував вибухові речовини для запуску п’ятитонних орбітальних комп’ютерів, могли не розраховувати на легкі гроші. Якщо будь-яка з тих супутникових фірм сподівалася отримати новий прибуток, то ринки чітко дали зрозуміти, що час для цього ще не настав.
Щоб закласти підвалини для ставок на космос, слушним футуристичним часом став 2000 рік для іншого технологічного підприємця, засновника компанії «Amazon» Джеффа Безоса. Король у галузі роздрібних продажів у Інтернеті починав з аудиторії книжкового онлайн-магазину в 1996 році. У 1999 році він став Людиною року за версією «Time». «Amazon» пережив спад і процвітав завдяки вимогливому стилю Безоса і його зосередженню на помірних результатах. Він міг присвятити якийсь час реалізації власного проекту.
Коли світ увійшов у третє тисячоліття, Безос заснував нове Товариство з обмеженою відповідальністю під назвою «Blue Origin». Назва компанії перегукувалась із зародженням людства на планеті, але натякала на майбутнє деінде. Саме у цьому гнізді міцніли космічні мрії Безоса. На той час лише небагатьом за межами внутрішнього кола Безоса було відомо про новостворену компанію. І так залишалося ще впродовж декількох років. Вона перебувала в бездіяльному стані, існуючи радше як резервуар для космічної думки, аніж як інженерно-конструкторська компанія. То було потаємне місце. Ходили чутки про космічний туризм і космічні підйомники.
ВИДАВНИЦТВО "ФАБУЛА"
