Професору медицини з Полтави сьогодні виповнилося 100 років
Про це повідомляє кореспондент Укрінформу.
«Відчуваю себе набагато молодшим і намагаюсь абстрагуватися від цієї тризначної цифри. Сподіваюся, переступивши через столітній рубіж, зможу й далі працювати за спеціальністю. Я ж при ясному розумі й у хорошій фізичній формі», - каже професор Дудченко.
Він досі проводить семінарські заняття зі студентами, огляди хворих і пише наукові праці.
Йдучи на роботу, професор бере паличку, але часто не спирається на неї, а несе під рукою. А з дому до роботи йому йти 2,5 кілометри. Та назад стільки ж. Це ще більше вражає, якщо знати, що Максим Андрійович переніс три інфаркти.
«Кожен інфаркт – рубець на серці, але це мені не заважає. Бо важливіший за серце мозок, і от саме його я його постійно тримаю в тонусі: проводжу семінари, працюю над науковими текстами. Нещодавно у співавторстві написав навчальний посібник про хвороби травного тракту. А нещодавно побачила світ моя автобіографічна книга «100 років життя в боротьбі».
Максим Дудченко народився у бідній селянській родині на Дніпропетровщині. Хлопчик дуже хотів вибитися з бідності, і йому здавалося, що професія військового найбільш підходяща для цього. Але його долю вирішив той факт, що ні в одну з 7 військових академій, які були у Радянському Союзі, не приймали цивільних, за винятком Ленінградської військово-медичної. У 1939 році він став слухачем цього престижного вищого навчального закладу. Його курс був єдиний, який закінчив академію за 4 роки і не складав державних екзаменів, бо фронт потребував військових медиків.
Подавши відставку, полковник медичної служби Максим Дудченко разом із сім’єю перебрався до Полтави, де заснував кафедру внутрішніх хвороб при медичному стоматологічному інституті (нині академія).
«І в сім’ї, й на роботі я завжди притримувався правила: не доводити конфлікт, що назріває, до скандалу. Коли виникає така ситуація, краще вибачитися перед людиною, вийти на вулицю чи в іншу кімнату й заспокоїтись. Нервово-психічні навантаження вкрай негативно позначаються на здоров’ї, тому треба уникати стресів і не зациклюватися на негативі», - ділиться одним із життєвих принципів професор.
До речі, від нервів, говорить Максим Андрійович, він ніколи не приймав ніяких ліків. А ось для зміцнення судин і активізації розумової діяльності вживає нейротропні препарати. Після роботи зазвичай любить трохи полежати, щоб відновити сили. У харчуванні себе не обмежує: любить смажену картоплю, хліб, молочні продукти, куряче м'ясо. Від студентів заряджається життєвою енергією, натхнення знаходить у роботі. І ще обов’язково щороку їздить відпочивати на якийсь із курортів.
Єдине, що видає поважний вік професора, так це слуховий апарат і збільшувальна лупа – незмінні супутники його життя в останні роки.
А найважливіший секрет свого довголіття Максим Андрійович видає в кінці нашої розмови: "Це все генетика. Мій брат прожив до 90 літ, сестра – до 94, а мама – до 98".
