Просто слухай: уривок із книги Джона Гарта «Як Черчилль врятував цивілізацію»

Просто слухай: уривок із книги Джона Гарта «Як Черчилль врятував цивілізацію»

Подкаст
Укрінформ
Незаангажований погляд на історію Другої світової війни та визначення ролі Черчилля у ключових подіях, що сприяли перемозі.

Книга англо-канадського публіциста і дослідника розкриває ряд таємниць, пов'язаних із причинами виникнення Другої світової війни, і дає відповіді на питання про те, чому союзники не були готові до війни, чому так швидко капітулювала Франція і - головне - чому німці дозволили Гітлеру отримати владу над їх життям.

Автор застерігає читачів, що це може дуже легко повторитися, оскільки ключові фактори, такі як самозаспокоєння, незнання і слабкість, продовжують грати роль у міжнародній дипломатії та політиці.

Для тих, хто цікавиться історією та подіями Другої світової війни, але навряд готовий прочитати книгу військової історії на 800 сторінок. Історія у цій книзі викладена стисло та деталізовано.

Джон Гарт — широко відомий британський журналіст-розслідувач та історик. Він народився в Лондоні між двома світовими війнами.

ПРОСТО СЛУХАЙ:

ПРОСТО ЧИТАЙ:

Британія ще була володаркою морів.

Усі знали, що це найбільша з імперій, які будь-коли існували. І світ був безпечнішим, ніж будь-коли раніше, - за винятком, звичайно, буремного континенту по другий бік Ла-Маншу, де завжди було безліч проблем. Проте хто б не мав надії на майбутнє, коли були танцювальні вечори і нічні клуби, джаз, коктейль-бари, а люди все ще грали в крикет на сільських луках? Англійці едвардіанського періоду були захоплені крикетом і не могли награтися в нього. Веслували на Темзі в Мейденгеді та плавали на плоскодонках річкою Кем, розважалися веселими голлівудськими фільмами, які тільки-но почали показувати. Нова музика й танці відкрили епоху домашніх розваг із джазовими записами та веселими піснями на телевізійному екрані. Це сприяло безтурботному, самовдоволеному ставленню до життя, яке певним чином дозволило, щоб нова світова війна спалахнула знову. Британський уряд не звертав особливої уваги на політичні грозові хмари, що збиралися над Європою. Америка також залишалася осторонь. Англійці були ближчими до цієї грози, але не так легко піддавалися паніці через ілюзії інших народів. Вони були дуже стримані, соромилися спілкуватися з чужинцями, проте вміли товаришувати. Можливо, саме тому вони були пристосовані до битви. Хай там що, було затишно згадувати невинність минулої едвардіанської епохи з її молодечою безпосередністю і щасливим дитинством, з радісними іграми в парках у м’яку весняну погоду й теплим літом, яке було приємною несподіванкою після холоднечі й вологості англійської зими, коли камін у спальні був так само важливим, як і у вітальні. Пам’ять про рідкісні проблиски дружнього літнього сонячного світла вони берегли, коли смажили пампушки над полум’ям на кінці висувної виделки, коли трепет від втраченого золотого віку зростав у їхніх серцях і вселяв надію на майбутнє. Якою зеленою була тоді Англія! Проте на початку 1930-х років Англія переживала економічну кризу й повномасштабне безробіття, зі страйками робітників і голодними маршами в Лондоні, де сотні людей вимагали роботи; потім були черги по безкоштовну їжу в благодійних їдальнях і ветерани з нагородними стрічками Першої світової війни, які безнадійно намагалися продавати сірники, олівці, навіть яблука на розі вулиць; яким було ніяково через те, що їх бачать у такому ганебному стані; які відчайдушно потребували хоча б декількох монет, іноді пришпилюючи рукав так, щоб приховати місце, де колись була рука. Товаришування під час Першої світової війни зблизило британські соціальні класи завдяки розумінню, що вони єдині. Коли лави безробітних зросли в Британії, Сполучених Штатах і Німеччині, видатний британський економіст Джон Мейнард Кейнс на конференції в Чикаго повідомив інших сучасних економістів, що «сьогодні ми потрапили в найбільшу катастрофу сучасного світу — майже суто через економічні причини». Наприкінці 1930 року американська банківська система дала збій і була на межі колапсу. Деякі великі банки зачинили свої двері через страх, що люди надмірно забиратимуть кошти. Голова Банку Англії Монтеґю Норман через тиск на нього дійшов до нервового зриву і заявив, що капіталістична система за рік розвалиться, якщо не вжити радикальних заходів. Зіткнувшись зі світовою фінансовою кризою, у якій він вбачав передвісницю краху західної цивілізації, він утік за кордон для відпочинку й лікування, у той час як «армії безробітних не давали спокою містам і містечкам промислових країн». Попри репутацію Монтеґю Нормана як мудрої людини — адже він досить часто мав слушність,— одним із його критиків був Кейнс. Іншим критиком був Вінстон Черчилль, який втратив багато заощаджень через біржовий крах на Волл-стрит 1929 року. Він писав своєму колишньому секретареві: «Кожен, кого я зустрічаю, схоже, починає  непокоїтися, що щось жахливе має статися у фінансовому світі». Грозові хмари збираються. Чого прості й чемні молоді англійці не могли знати, так це того, що тодішній британський уряд був одним із найслабших у британській історії, особливо в період, який опишуть як «вульгарне нечесне десятиліття». Прем’єр-міністр Ремзі Макдональд керував урядом консервативної коаліції, хоча насправді кермо влади тримав Стенлі Болдвін. Упертий Невілл Чемберлен виконував головні адміністративні функції канцлера казначейства від 1931 року. Саме їхня самовдоволеність зробить Британію уразливою перед загрозою захоплення численнішими, краще тренованими і краще озброєними німецькими військами. А влада на європейському континенті тоді була перевернута догори ногами з  появою поліцейських держав, якими керували безкомпромісні й безжальні злочинні диктатори. Коли загроза Другої світової війни назрівала на континенті, британські політики витрачали багато часу на індійську політику, де поширювався дух ненависті між мусульманами та індуїстами, і на гомруль в Ірландії, де була ненависть між католиками і протестантами. Як розділити їх — це була постійна проблема. Водночас серйозний бунт стався в Німеччині, коли в травні 1932 року там впав уряд. Німецький канцлер сподівався, що його підтримають президент фон Гінденбурґ, національний герой минулої світової війни, і політичне праве крило в Рейхстазі. Але демагога і нового воєначальника Адольфа Гітлера підтримали тринадцять мільйонів виборців. І тепер він почувався так само могутнім, як італійський диктатор Муссоліні, який прийшов у Рим зі своєю армією фашистських головорізів у чорних сорочках, залякав і захопив контроль над урядом. Гінденбурґ зневажав цього сповненого ненависті опортуніста, який неприховано плекав таку саму ідею для Німеччини. Проте в Німеччині було п’ять мільйонів безробітних, і масові вуличні протести, які віщували можливу громадянську війну, змусили Гінденбурґа змінити свою думку і прийняти Гітлера як тимчасовий захід, зі сподіванням приручити його посадовими обов’язками. Натомість нацистський міністр внутрішніх справ Герман Ґерінґ за одну ніч здійснив чотири тисячі арештів, включно з Центральним комітетом Комуністичної партії, і конфіскував секретну зброю, що належала комуністам, по всій Німеччині. Після цього Йозеф Ґеббельс зміг організувати виборчу кампанію, яка ефективно ліквідувала головну опозицію нацистів. Голоси за нацистів забезпечили останнім 288 місць, що дало їм перевагу в 37 парламентарів. Канцлер Гітлер отримав надзвичайні повноваження на чотири роки. 30 січня 1933 року було започатковано «новий порядок», коли Гітлер став канцлером Німеччини й одразу почав ліквідовувати всіх своїх політичних суперників. І новий нацистський порядок швидко зупинив дію всіх громадянських свобод, не залишивши громадянам жодних прав. — А тепер,— сказав Гітлер, кинувши похмурий самовдоволений погляд на парламентську опозицію,— я більше не потребую вас.

Оцінюючи ситуацію, Черчилль вважав, що Гітлер репрезентував темний і примітивний бік життя, який спав у серцях багатьох людей найбільш лютої, брутальної, неоднозначної та зловісної країни  Європи. Президент Рузвельт обійняв посаду 1933 року — того ж, коли Гітлер став канцлером Німеччини. І, як Гітлер, Рузвельт не очолив промислово сильну державу, а зіткнувся з грізними перспективами економічного краху. Першою відповіддю Рузвельта було змусити американський народ працювати. Його лякали Гітлер та послідовники німецького вождя, які відповідали на сповнені ненависті вибухові промови диктатора, наче дикі звірі. Президент вважав, що на той момент стримати Гітлера неможливо і що найкращою гарантією миру буде озброєння Америки та підтримка демократій. Ттретій рейх 12 квітня 1934 року міністр оборони Німеччини генерал Вернер фон Бломберґ зустрівся з новим німецьким канцлером Адольфом Гітлером на борту корабля «Дойчланд», де уклав таємну угоду: армія підтримуватиме фюрера за умови, що військові збережуть контроль над усіма військовими справами. Але сталось інакше. Третій рейх більше не був ані парламентською демократією, ані парламентською системою. Нові нацистські закони утворили диктатуру особи, і єдиною відповіддю Гітлера на опозицію було вбивство.

Видавництво ФАБУЛА #PRO

Читайте також: Просто слухай: уривок із книжки Марини Гримич «Клавка»

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-