Говоримо з письменницею Мариною Гримич

Українська письменниця Марина Гримич в новенькому романі «Клавка» хотіла описати не лише пригоди головної героїні, але й відобразити письменницьке середовище 40-х років і Пленум 1947 року, на якому відбувся розгром української літератури, зокрема через паплюження Юрія Яновського та Максима Рильського.

За словами письменниці цей період мало досліджувався, тому їй хотілося заповнити цю білу пляму. Задля того, аби написати «Клавку», Гримич довелося працювати з архівними документами, знайти стенограму того сумнозвісного Пленуму, щоб описати усі деталі.

«Я хотіла внести ці документальні шматки для того, щоб оповідь була достовірною, не просто пригоди Клавки, а описати серйозні процеси, які відбувалися в українській літературі, в українському письменницькому середовищі того часу» - наголошує Марина Гримич.

Тому письменниця додала до гостродинамічного сюжету матеріали з'їзду – дискусії, критика, які там відбувалися з негативним підтекстом.

Окрім цього, Гримич поділилася своєю думкою, чи переможе електронна книга паперову та розповіла про життя та діяльність в Лівані. Розвіяла міфи про те, що в арабських країнах всі жінки без винятку носять хіджаби та не ходять на роботу!

ПРОСТО СЛУХАЙ:

Марина Віллівна Гримич – українська письменниця, доктор історичних наук, кандидат філологічних наук, директор видавництва «Дуліби», продюсер літературного проекту Люба Клименко. Член Спілки письменників України, член Національної спілки краєзнавців України.