Моршин проти Лас-Веґаса. Кіно дня

Моршин проти Лас-Веґаса. Кіно дня

Укрінформ
Що творцям нового фільму вдалося досягти методом змішування кримінального жанру із дитячим кіно?

Вийшов на екрани дитячий пригодницький фільм «11 дітей із Моршина» режисера Аркадія Непиталюка та продюсера Сергія Лавренюка.

Перед нами – доволі незвична картина, оскільки є в першу чергу експериментом, що має за мету створити національний фільм на основі дуже своєрідного потрактування чужого сюжету. В Україні фільми за чужими сюжетам знімаються доволі часто, і здебільшого вони просто адаптуються до місцевих умов, проте «11 дітей з Моршина» йдуть ще далі, скільки будуються майже на омонімічній співзвучності двох назв – «11 друзів Оушена» та «11 дітей із Моршина». Перегукуються тут і кількість начебто головних дійових осіб, і деякі сюжетні перипетії, проте головна увага припадає на пару Оушен-Моршин. І якщо в оригінальному американському фільмі йшлося про прізвище людини, то в українському – мова про назву відомого галицького курортного містечка.

Взагалі, перед нами – приклад доволі дивної логіки українських кінематографістів, які на подібному співзвуччі вирішили побудувати свій фільм. Такого типу переклички часто виникають з будь-якого приводу, озвучуються жартома, проте дуже швидко забуваються. Аби будувати на подібному фільм – треба бути фактично відчайдухом.

Бо що ще мають автори фільму, окрім отакої-от назви? Себто, окрім 11 випадкових дітей та самого Моршина? Можливо, вони мають якийсь оригінальний сюжет? На жаль, ні. Автори вирішили притримуватися американського оригіналу в його загальній фабулі. Нагадаю її.

В оригінальному американському фільмі 2001 року (який сам є римейком однойменної картини 1960 року) йдеться про такого собі Дені Оушена, злочинця, крадія, який після чотирирічної відсидки виходить на волю й одразу планує пограбувати три казино магната Тері Бенедикта. Для цього він збирає команду таких самих, як і він, злочинців, знаходить фінансування і розпочинає здійснення задуму. Згодом з’ясовується, що справжнім мотивом Оушена є не стільки гроші, скільки його колишня дружина Тес, яка пішла від нього до того самого власника казино.

Фільм складається власне із підготовки до злочину та його здійснення, яке відбувається настільки хитромудро й технічно віртуозно, що комар носа не підточить. Наприкінці картини Оушен відвойовує дружину в суперника, а його друзі отримують свої відповідні трофеї.

«11 друзів Оушена» є так званим літнім блокбастером, відверто розважальною картиною за участю провідних голлівудських зірок. Фільм став касовим хітом і отримав ще два продовження. Важливо також сказати, що режисером стрічки та оператором-постановником був знаний представник незалежного кіно Стівен Содерберґ – автор багатьох непересічних картини, відомий своїм оригінальним баченням та почерком.

Українська стрічка також може похвалитися своїм режисером (та співавтором сценарію) Аркадієм Непиталюком, який є представником українського незалежного кіно, і з іменем якого пов’язують принаймні дві непересічні картини – короткометражку «Кров’янка» та повнометражну картину «Припутні». Обидві стрічки оповідають про життя української провінції й обидві торкаються доволі непростих тем, що показані у фільмах максимально відверто й чесно. Відтак, зустріч режисера такого типу з відверто комерційним матеріалом мала б дати несподівані мистецькі результати.

Сюжет голлівудського блокбастера в українському виконанні дещо видозмінений, і тут головні позитивні герої картини злочинцями не є, вони радше постраждала сторона, яка прагне помсти та відновлення справедливості. Головний герой цієї історії Сашко (Олександр Піскунов) взагалі займається з дитячим аматорським театральним гуртком і випадково потрапляє у тенета злочинців, які приписали йому свій злочин. Він виходить із тюрми і нібито не має наміру нікому мстити, проте історія закручується несподіваним твістом. Діло відбувається почасти у Моршині, а почасти – у сусідньому неназваному місці, де знаходиться торговельний центр, який і стає місцем протистояння.

Олена Лавренюк
Олена Лавренюк

У фільмі є цікава сюжетна паралель між казкою про Снігову королеву та любовним трикутником, який, як і в фільмі про Оушена, відіграє важливу роль. Казковість історії дещо знижує градус протистояння, робить сюжет достатньо умовним, хоча водночас і універсальним. Театральність тут є необхідною умовою оповіді, оскільки йдеться про постановку з метою ошуканства, тут усе не таке, як здається на перший погляд.

Діти з Моршина – це ті самі учасники театрального гуртка, які самовільно допомагають месникові у деяких його справах. І все ж головна інтрига картини обертається довкола дорослих.

Картина примітна у першу чергу своїм дорослим акторським складом і більшість найцікавіших дорослих ролей тут – епізодичні. Це й ролі камео, як у випадку з Олею Фреймут та Лесем Задніпровським, які в абсолютно нереалістичній приміській електричці розігрують скетч на тему ідеально прибраного туалету, і яскраві ролі другого плану у виконанні живих класиків українського кіно Людмили Єфименко та Ади Роговцевої. Запам’ятовується й Гарік Корогодський в органічній для себе ролі місцевого російськомовного бандита, і Володимир Горянський у ролі псевдовченого з Ізраїлю. Непоганий і телеведучий Олександр Скічко, який творить своєрідну акторську пару з Оленою Лавренюк, котра зіграла роль тієї самої Снігової королеви Сніжани.

Олександр Скічко
Олександр Скічко

Ці окремі епізоди та ролі чудово працюють у картині, як і актуальні українські пісні. Разом вони створюють цілком упізнаване культурне та цивілізаційне тло – дещо глумливе, проте по-справжньому живе.

Що ж стосується головного сюжету із відплатою безсовісним злочинцям, то тут справи не такі блискучі, оскільки авторам все ж не вдалося створити напружену історію зі зрозумілим сюжетом, саспенсом та, власне, переконливою комбінацією відплати. Тут багато плутанини, часті часові перескакування, так що в якусь мить просто втомлюєшся за всім цим спостерігати. Немає у картині й переконливого образу того самого курортного містечка Моршина, що винесене в назву фільму. На відміну від розкішного Лас-Веґаса з його золотими відтінками у картині «11 друзів Оушена», Моршин представлено кількома не дуже виразними планами, саме ж місто ніяк не включене у дію.

На прикладі «11 дітей з Моршина» можна загалом говорити про проблеми українського кіно для дітей. Це кіно жодним чином ще не відбулося, не зуміло віднайти ні переконливих конфліктів, ні хоч якихось виразних персонажів. Поки що воно все ще нагадує радянські фільми про піонерів-ентузіастів, які живуть у цілком стерильному світі. Діти в українському дитячому кіно жодним чином не схожі на справжніх сучасних українських дітей, їм весь час приписується піонерська ідентичність з показним колективізмом, вигаданою лексикою та цілковитою відірваністю від реального світу. Найсумніше у цій ситуації те, що дітям цілком відмовлено мати якісь окремі проблеми, жити недоступними для дорослих інтересами, проявляти агресивність чи цікавість до чогось екзотичного чи забороненого. Тут можна згадати закордонні фільми, де перед дітьми постає непростий вибір і вони торкаються тем, які дуже далекі від звичних для нас дитячих.

Ні «Іван-сила», ні «Трубач», ні «Бобот», ні «Пригоди S Миколая» не посунулися далі піонерів. Не зробили цього і «11 дітей з Моршина», знову продемонструвавши групу не дуже виразних дітей, які ніби прийшли по тунелю часу із Моршина тридцятилітньої давнини до Моршина сучасного.

І все ж, найбільшою проблемою картини бачиться змішування кримінального жанру із дитячим кіно. «11 друзів Оушена» є однією з численних картин про пограбування та відплату, яка здійснюється одними злочинцями щодо інших. Це завжди доросле кіно, оскільки передбачає цілком дорослий контент із криміналом, любовними пригодами та усіма супутніми речами, у яких діти не можуть брати участі з цілком природних вікових причин. Діти інколи можуть бути свідками кримінальних злочинів, проте тоді картина вже набуває іншого жанру, як, скажімо, в американському трилері «Свідок», де хлопчик стає свідком убивства. 

Проте у даному випадку слід було обирати: відплата бандитам чи дитяче кіно. Автори вирішили змішати, будучи у полоні магічної формули, яку самі ж і вигадали – «11 дітей з Моршина». У результаті такого змішування картина виглядає вимушеною, а в деяких місцях – і вимученою. Інколи все ж не варто вслухатися в ефектні словесні формули, які можуть завести у глухий кут. Тим паче, коли концепція фільму ними й обмежується.

Ігор Грабович. Київ

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-