Замовити пресконференцію в Укрінформі

реклама

Безкоштовні механізми впливу на книжковий ринок державою вичерпані. Потрібні революційні, а не еволюційні зміни

Безкоштовні механізми впливу на книжковий ринок державою вичерпані. Потрібні революційні, а не еволюційні зміни

Блоги
Укрінформ
Навряд чи обійтися без принципової боротьби з усіма видами піратства, контрафакту та контрабанди

Я не бачу для країни іншого рішення в інтелектуальній сфері, крім принципової боротьби з усіма видами піратства, контрафакту та контрабанди.

Думаю, Асоціація видавців, Інститут книги, Міністерство культури, Міністерство освіти, Держтелерадіо повинні напрацювати спільно такий приблизно набір дій:

● для боротьби з контрабандою внести проект змін у законодавство, який дозволяє правоохоронним та контролюючим органам (а не тільки Держтелерадіо) ВИЛУЧАТИ в місцях продажу продукцію, яка відсутня в реєстрі дозволеної для ввезення. Для цього прийняти, нарешті рішення про внесення імпортної книжкової продукції до переліку тих товарів, продаж яких можливий ВИКЛЮЧНО з касовим апаратом. 

● Для боротьби з контрафактом УАВК створити чорний список книгарень та приватних підприємців на ринках, які продають піратські книги. Запропонувати Держтелерадіо спільні дії, щоб кожен, хто продаж такі книги, відповідав перед законом. Колеги, невже ви не бачите, скільки лівих накладів Лобковського, Акуніна, Камю, Кові, Оруела російською одночасно є в продажу? Ви не бачите ліві наклади книжок Ліни Костенко?

● Для боротьби з електронним піратством потрібні дії законодавців. Ми не знаємо, що провайдерське лоббі в Верховній Раді не вперше блокує прийняття антипіратського законодавства, в якому провайдери та користувачі повинні відповідати за крадіжки інтелектуальної власності?! Тільки повноваження для кіберполіції руками провайдерів закривати доступ до сайтів, на яких лежать піратські книги, фільми, музика, як це робиться в Європі. Без цього ми будемо продовжувати все більше перекладати на державу необхідність стимулювати кіно та інші види культури бюджетними подачками замість того, щоб запрацював ринок.

● Два роки поспіль законодавці з подачі КМ України виділяють кошти на створення безкоштовної для читача електронної бібліотеки сучасних книг, яка може створити на якійсь час альтернативу електронному піратству, двічі поспіль директори Інституту Книги приймають рішення про сканування стародруків, які й так є у вільному доступі у відсканованому вигляді, двічі поспіль ці гроші перерозподіляються в кінці року на інші програми. Маю надію, що в новому році третій керівник УІК прийме непросте рішення про створення дійсно сучасного електронного ресурсу для читачів, а не задля звітності.

● Переклади іншими мовами в цивілізованому світі – значна частина фінансового здобутку авторів та видавців. Дуже часто старт захоплення інших ринків відбувається за допомогою власної держави. Крім України, в Європі тільки Бєларусь та Косово не мають аналогічних програм. Кілька років поспіль представники Міністерства культури та УІК обіцяють наступного року точно запропонувати таку програму, яка зможе представити Україну на літературній карті світу, а колись і зробити почесним гостем на великих світових книжкових форумах.

● З кожним наступним вивченням читання та продажів книжок, ми бачимо все гіршу картину інтересу до читання. Створення програми підтримки та пропаганди читання – одна з задач не тільки Інституту книги, а й міністерств освіти та культури. 

● Те, що можуть і повинні зробити місцеві адміністрації всіх рівнів. Літературні резиденції (не буду пояснювати). Програми підтримки місцевих авторів та книг про свій регіон, написаних авторами з інших регіонів. Дотації до аренди книгарень у центрах міст та в торговельних центрах. Книжкові ярмарки рівня того, що створено в Дніпрі та Запоріжжі. В цей ряд, на жаль, не можу зачислити серпневий базар в Одесі. Конкурси читання в школах. Буккроссінги, як у Дніпрі. Медіатеки для шкіл та лікарень. Запрошення підприємців допомагати шкільним бібліотекам, якщо у громад нема грошей та розуміння щодо необхідності повної заміни фондів. Створення відкритих просторів, хабів на базі районних бібліотек та бібліотек громад, з вільним доступом до фондів та наявності швидкісного інтернету.

● Дозвіл різним міністерствам витрачати системно гроші на закупівлю книжок – для лікарень, військових частин, підрозділів МВС, дитячих садочків, потягів, залів очікування, центрів обслуговування громадян різного типу.

● І головне. Для того, щоб щось відбулось, потрібні соціальні стандарти, в яких є слова книга, читання, книгарня, видавництво, письменник, бібліотека. Рейтинги керівників різного рівня повинні залежати в тому числі й від цього, успіх місцевих громад у здобутті додаткового фінансування – від рівня створених ними публічних та шкільних бібліотек.

● Як ви побачили, тут немає – «дайте грошей видавцям», – у цивілізованій культурній освіченій країні ми без проблем заробимо на ринку. Бібліотеки – частина ринку.

ПІРАТСТВО. ЯК ПАПЕРОВЕ, ТАК І ЕЛЕКТРОННЕ

Думаю, що піратство знизило обсяг легального (також паперового та електронного) ринку приблизно вдвічі, або ще більше. Аргументація складна, хто не згоден, кажіть, що нарахували ви. Вважаю, що держава повинна ввести європейське законодавство з авторського права та відповідну відповідальність не тільки тих, хто викладає контрафактні тексти, але й провайдерів, які допомагають цьому трафіку, і тих, хто контрафактний контент споживає. Закон повинен бути прийнятий з відтермінуванням етапу адміністративної відповідальності споживача, але не провайдера, який є головною частиною ланцюжка.

Кіберполіція повинна отримати повноваження, а громадяни – легальні електронні бібліотеки від держави разом з просвітницькою роботою про те, як це робиться в цивілізованому світі та про те, що, споживаючи крадене, вони зупиняють розвиток не тільки національного книговидання, але й кіно, музики, телебачення, псують свій досуг, залишаючись рабами щовечірнього піратського серіалу замість спорту, театру, кіно, книги, спілкування з друзями.

Що стосується друку та продажу задешево спірачених у російських видавців книжок, під патріотичними лозунгами, що це вкрадено у агресора, то ситуація інакша. Середня перекладна видана в Росії російська книга коштує в Україні 250-300 грн, аналогічна, видана українською, коштує 200-220 грн. Піратська російська, зроблена у сусідній підворітні біля української книгарні в м‘якій обкладинці, коштує, максимум, 100. Я впевнений, що ми з вами знаємо такі книгарні. Якщо правоохоронці такого не побачать без експертизи, то ми, колеги, це бачимо одразу. І ми розуміємо, що покупець, купуючи дешеву підробку, заганяє цивілізованих видавців в глухий кут. Єдине рішення бачу в тому, щоб цивілізовані видавці зупинили постачання книжок до книгарень, які забруднені піратською продукцією.

ПИТАННЯ РОСІЙСЬКОЇ КНИГИ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВИ

Ввезення книг із Росії. Багато хто знає мою точку зору ще з лютого 2015-го. Я вважаю, що потрібне повне ембарго на ввезення книг із Росії. З паралельним розділенням зони копірайту на російську мову.

Українські юридичні особи самі повинні забезпечити потреби населення в книгах російською мовою, в тому числі й перекладною зі світових мов. Будуть це офіційні чи неофіційні філії російських видавництв чи українські гравці ринку – не важливо.

Зараз діє рішення закуповувати централізовано книги для бібліотек тільки українською – дуже добре. Під час повної заборони ввезення воно повинно бути поширено на гроші місцевих бюджетів. Сучасні технології дозволять друкувати тут набагато менші наклади, купуючи права в тому числі й на російський переклад. Думаю, потрібно рішення по максимальній 25% долі російськомовних книжок у книгарнях. Для видавців ця доля і закритий режим постачання до бібліотек – достатній стимул українізувати друк, для читачів, які постійно читають переважно російською мовою – стимул не вживати піратську паперову та електронну продукцію, контрабандне ввезення чи просити когось привезти книгу з Москви.

Діюча зараз норма про ліцензування ввезення книг з держави-агресора стала фарсом після того, як виявилося, що дозволи видані більше ніж на 25.000 назв, а заборона стосується тільки двох сотень. 

Питання творчості для сотень людей, які пишуть російською і яким вже запізно перевчитися на українську теж важливо – для тих, хто не хоче співпрацювати з Росією, тільки можливість видання тут є альтернативою забороні на професію. А це можливо тільки при умові закриття ввезення книжок.

Перша половина 2017 року, коли по бюрократичним причинам кордони були закриті для книжок, показала, що українська книжкова торгівля витримала, а зростання у книговидавництві тоді ще дає змогу видавцям витримувати падіння зараз.

До цього хочу додати, що в більшості країн книговидання монопольне, за винятком трьох німецькомовних ринків, де самими видавцями встановлені правила гри, та за винятком деяких пострадянських республік, де панує книга з Росії.

Аргумент – «ми нічого не вміємо, нічого не зможемо створити» прошу не вживати. Маленькі Литва і Естонія все створили, а Латвія продовжує завозити російську книгу, вбиваючи власне книговидання.

ДЕРЖЗАМОВЛЕННЯ ТА ЗБУТ

Традиційно мене після цієї публікації звинуватять у бажанні сісти на коліна платникам податків і «пиляти бюджет».

Тим не менше, хочу, щоб читачі зрозуміли кілька речей, які є головними у наших європейських колег.

1. В розвинених європейських країнах доля замовлень бюджетів різних рівнів від загальної кількості виданих книг складає 25-33%, в Україні – 1-2%, в найвдаліші роки – 3%. Без підручників для шкіл. І це – від 4-6 книг на душу населення, а не до 1 книги на рік.

2. В публічних бібліотеках найдорожче – це приміщення та полиці, інформаційні системи, але не книжки! Після 10-12 років життя в бібліотеці книги потрібно замінити, якщо вони фізично зношені (зачитані), або морально застаріли (якщо їх не питають). В наших областях доля нових надходжень книг у сумарних бюджетах бібліотек складає до 2%, все інше – зарплатня, утримання приміщень, опалення, ремонти.

3. Кількість книгарень на 100.000 населення в Європі – один із найважливіших соціальних нормативів. Ми відстаємо в 14-16 разів. Не всі, але більшість європейських держав мають систему дотацій (а не пільг) на оренду приміщень під книгарні. Головна частина затрат книгарні – оренда приміщення.

4. Єдина ціна на книги – це і варіант боротьби з корупцією в держзакупівлях різних рівнів, і можливість підтримки книгарень, які в такому випадку стануть конкурентноздатними по постачанню для місцевих бібліотек.

5. Державні Електронні бібліотеки – один із варіантів замінити піратські сайти на законні, які відраховують видавцям гроші раз на рік, згідно з їхньою долею в прочитанні текстів із таких сайтів.

Тепер про наші реалії. Зростання інтернет-торгівлі за рахунок традиційного рітейлу в цьому році відбулось здебільшого за рахунок не системного зростання бізнесу професійних гравців, а збільшення сайтів з контрабандою та контрафактом. При нормальному регулюванні бізнесу зміни відбудуться в зворотному напрямку.

Важливішою тенденцією останніх трьох років є зростання продажів книг європейськими мовами, не тільки для експатів, а, в першу чергу, для українців, які ментально стали європейцями.

І останнє. Умовно безкоштовні механізми впливу на книжковий ринок державою вичерпані. Потрібні революційні, а не еволюційні зміни.

Олександр Красовицький
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-