Сезон новорічних українських кінопрем'єр цього року оголошується відкритим. 13 грудня у широкому прокаті стартує різдвяна історія «Пригоди S Миколая», головні ролі в якій виконали Василь Вірастюк і Маша Єфросиніна.

Як народжувався фільм про неймовірні пригоди сім'ї Василенків на тлі зимової карпатської природи в чарівний час напередодні Дня Святого Миколая, нам розповів його режисер Семен Горов.

- Семене, ваша нова сімейна комедія орієнтована більше на дітей чи їхніх батьків? Хто, за задумом авторів, має сміятися на сеансі більше?

- Ми будували сценарій і писали жарти, щоб фільм був цікавий як дорослим, так і малюкам. У нас є кілька сюжетних ліній: для найменших діток, які ще вірять у Святого Миколая, в те, що він приходить вночі і кладе під подушку або в шкарпетку подарунки; є лінія для підлітків – історія сестри головного героя Поліни. І, звичайно, є сюжетна лінія для дорослих, там кожен знайде кілька моментів, у яких впізнає себе або ситуацію, в якій був або міг би опинитися.

Але насамперед «Пригоди S Миколая» – це фільм про сім'ю, про її цінність, адже це основа нашого життя і за неї варто боротися.

- Виконавці головних ролей у вас дуже цікаві, але дещо несподівані, оскільки вони не зовсім професійні актори?

- Я б так не казав. По-перше, це не перша їхня роль, у Василя за спиною безліч телевізійних і кіно-проектів, у Маші були і є ролі і в театрі, і в серіалах, і в кіно. Це талановиті, різнобічні люди, професіонали з великої літери.

Якщо говорити про кожного окремо, то Василь Вірастюк як актор – дуже працездатний, уважний до деталей і вимогливий до себе. Плюс у нього чудове почуття гумору і вражаюча зовнішність.

А Єфросиніна – просто чудова в ролі нашої мами! Вона грає роль модного блогера, яка, в силу обставин, приїжджає з міста в глухе село у карпатських горах. Спочатку там дуже сумна історія: чоловіка вигнали з роботи, сім'я на межі розпаду... але у результаті все добре!

- Я бачила Машу у виставі Віталія Малахова «Звідки беруться діти», це дуже сильна і зворушлива річ, і вона дуже добре виглядала як театральна актриса. Роль модної блогерши у вашому фільмі писалася під неї чи Єфросиніна проходила проби на загальних підставах?

- На цю роль пробувалися кілька акторок, потім я подумав про Марію і запросив її на проби. Вона прийшла, і з першого разу зробила все краще за всіх.

- А на роль «Кабана», яку зіграв Вірастюк, багато бажаючих було?

- Так, було багато претендентів. І акторів, і шоу-менів, але все проходили проби, і ми дивилися. Тут же важливо не тільки «підходить – не підходить», важливо ще, як він буде виглядати поряд з іншими героями.

- Наскільки я знаю, у фільмі багато пісень. У кого з акторів є музичні партії? Чи близька картина «Пригоди S Миколая» за жанром до мюзиклу?

- Ні, це не мюзикл, але це музичний фільм. Там є чотири пісні: у нас співає персонаж Василя Вірастюка – «Кабан», бандит, який переодягнувся Святим Миколаєм, у нас співає сам Святий Миколай – артист Григорій Боковенко.

А також співає наш маленький головний герой Артем, якого грає Максим Лучак. Це дуже талановита дитина, і якщо він захоче займатися кіно далі, у нього велике майбутнє, упевнений.

- Крім головних героїв Артема і Полі, у фільмі грає багато дітей. Працювати на знімальному майданчику з ними складніше, ніж з дорослими? Чи, може, навпаки, цікавіше - завжди щось несподіване може вискочити?

- Мені дуже подобається працювати з дітьми, хоча, звичайно, у цьому є певні складнощі: ти не можеш підвищити голос, застосувати якісь, умовно, тоталітарні заходи. Команди на кшталт: «встав, руки по швах, подивився наліво, подивився, направо», з дітками не працюють.

Маленькі актори швидше втомлюються, тим більше, що ми знімали в дуже холодну погоду, і вони, до того ж, ще й сильно змерзли, але чудово справлялися. Звичайно, ми багато репетирували, вчили з ними текст, але і на майданчику для підстраховки з ними працював педагог.

- Цікаво, як взагалі виглядає процес зйомки найменших акторів? Батьки, мабуть, теж на майданчику знаходяться?

- За кадром у різних місцях стоять батьки і люди, яких дитина знає, вони у потрібний момент кличуть її, щоб вона подивилася в певний бік, куди нам потрібно. Тому що умовити малюка, як ви розумієте, неможливо, ти йому: подивись наліво, а він в цей час захоплений своїм черевиком або пролітаючою пташкою. Це цікавий процес, звичайно.

- Ви сказали, було дуже холодно, а на яких саме локаціях проходили зйомки?

- У нас були зйомки в різних місцях, але перш за все, в Карпатах, поблизу гори Драгобрат. Ми шукали натуру по всій Україні і шматочками знімали, частина сцен – у Києві, у павільйонних декорацій, а також під Києвом, у Пирогово.

У нас же зимова казка, тому для зйомок доводилося чекати справжніх холодів. Це добре, що сніг був, але каток ми самі заливали, а потім тиждень чекали, коли вдарять морози, тому що він ніяк не замерзав, і ми не могли знімати потрібну сцену.

Тому нам допомагала і природа, і погода. Всі старалися, щоб створити новорічну казку. Чесно скажу, ми всю душу вклали в цей фільм, адже це не просто кіно, це – кіно для дітей.

- Зняти хороше кіно для дітей складніше, ніж зняти кіно для дорослого глядача?

- Звичайно! Ти повинен розуміти, що це дивиться дитина і дотриматися дуже багатьох моментів, це стосується і жартів, і посилів, які закладаються. При цьому, не впадаючи в повчання і моралізаторство, хочеться привнести у фільм щось таке, що позитивно вплине на дитину, чогось навчить, змінить її на краще Саме так ми і намагалися знімати нашого Святого Миколая.

- Семене, ви один з перших, якщо не перший в Україні, почали знімати новорічні мюзикли. Цього року не виникало такого бажання, чи ви просто були зосереджені на зйомках фільму іншого жанру?

- Я вважаю, що ми зняли гідний новорічний фільм, або як кажуть в Америці, різдвяну історію. Вона підійде і під день Святого Миколая, і під Різдво, і під Новий рік, і в дні після Нового року. Адже це такий період, який ми всі так любимо, коли йде сніжок, мерехтять ялинки, пахнуть мандарини, а в келиху ігристе шампанське, і у всіх таке передчуття, що рік закінчиться – і все погане піде, і наступний рік буде кращим.

- Раніше, у тому числі і під час зйомок новорічних мюзиклів, ви часто працювали з російськими артистами. Зараз, коли співпраця з ними припинилася, у вас стало менше роботи? Це якось вплинуло на вашу творчу активність? Чи, навпаки, ви стали більше працювати з українськими артистами і, можливо, відкривати нові грані таланту наших виконавців?

- Мені подобається працювати з українськими артистами. Насамперед, мені подобається працювати з гарними людьми і з гарними акторами – і мені не важливо, з якої країни. Так, зараз так склалися обставини. Але ми відкриваємо нові імена – от, одну з головних ролей у фільмі – роль сценічного чоловіка Єфросиніної, грає польський актор Пшемислав Циприаньський. Він приїхав з Варшави, пройшов проби і був затверджений на роль.

Не треба обмежуватися однією країною – увесь світ перед нами – треба не боятися, треба йти вперед, знімати якісне кіно, перекладати його різними мовами і показувати світові.

- Раніше, та й зараз іноді доводиться чути, що в Україні немає своїх зірок кіно, які лише однією своєю присутністю у фільмі будуть забезпечувати йому повні зали. Можливо, саме цей непростий період для країни стане сприятливим періодом для зародження інституту зірок?

- Звичайно, ми до цього йдемо. Але це не станеться за рік, два, три і навіть за п'ять років. У Голлівуді кіновиробництву – вже більше 120 років, і там це безперервний процес, а у нас – з великими перервами, до того ж, катастрофічними.

Коли я у 1996 році закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого, кіно в країні практично не було, тому багато моїх колег пішли працювати на телебачення, музичне відео, в рекламу – треба ж було якось виживати.

- Процес, як говорите, не швидкий, але багато кінематографістів вирішують не працювати на тривалу перспективу і «запалювати» через свої фільми нові зірки, а йдуть іншим шляхом – запрошують на головні ролі яскраві «медійні» обличчя, відомі по КВНам або шоу-бізнесу, – і так забезпечують собі аудиторію.

- Поки що це допустимо, оскільки у нас ще не так багато великих успішних кіноробіт, після яких актор міг би прокинутися знаменитими.

Адже, що таке зірка? Це, насамперед, – людина, яка подобається людям, яку впізнають, з якою хочуть сфотографуватися, взяти автограф, прочитати про неї новину. Тут треба ще попрацювати і українським журналістам, адже у нас стільки років у розділі культурних новин або новин про шоу-бізнес які новини були? Голлівудська актриса збільшила груди, американська актриса застрахувала частину тіла тощо. А про те, що Ольга Сумська шикарно катається на лижах, а Маша Єфросиніна проводить благодійні уїкенди – такого не було. А чому? Давайте писати про це, у нас є свої яскраві, красиві, талановиті, діяльні люди, про яких можна і треба говорити.

- Семене, ми вас знаємо також і як успішного кліпмейкера, який знімав кліпи для багатьох українських, і не тільки, груп. Зараз у вас в цьому напрямку невеличкий тайм-аут чи працюєте зараз з кимось?

- Свій перший кліп я зняв, мабуть, більше 20-ти років тому, але останні кілька років у мене вже не вистачає на це часу.

Але зараз в Україні мої колеги знімають блискучі кліпи, які спокійно конкурують з британськими, французькими. Взяти хоча б Алана Бадоєва. Вони шикарно це роблять, я насолоджуюся їхніми роботами.

- Гарний кліп – це запорука успіху пісні, чи пісня може в принципі стати дуже популярною і без кліпу?

- Буває по-різному. Є такі пісні, як «Yesterday» групи «The Beatles», то, мабуть, їм і потрібні кліпи. Але в інших випадках – чому б і ні? Головне, при створенні кліпу розглядати його не як бізнес, а як мистецтво. Адже через короткий відеоролик, яким, по суті, він є, можна донести якусь думку або висловити свою точку зору, і навіть, в якомусь сенсі, глибше вплинути на слухача. Я люблю працювати над створенням кліпів і отримую задоволення від такої роботи, але останні півтора роки часу на це не було, я дуже щільно займався тільки фільмом.

Встиг поставити тільки одну музичну виставу «Серенада сонячної долини» за мотивами оскароносної голлівудської комедії. Це антрепризна вистава, 21 вересня у Жовтневому палаці була прем'єра, зараз вистава виїжджає на гастролі Україною. Ось там я вже повністю насолодився жанром мюзиклу: у виставі – більше 20-ти музичних номерів, наживо співають Ольга Сумська, Володимир Горянський, Олексій Вертинський, Мирослава Філіпович.

- Чи є у найближчих планах робота над серіалами?

- Подивимося, якщо щось цікаве буде, можливо, візьмуся. Серіали ж різні бувають. Зараз серіальне виробництво у світі переживає свій розквіт і є американські серіали, які дивиться весь світ. Зрозуміло, що в Україні поки що немає таких бюджетів, тому що український ринок невеликий, його складно окупити. Але треба думати про міжнародний ринок, зараз це можливо – увесь світ перед нами, усе випускається в «цифрі», не треба нікуди їхати, можна просто по мейлу все вирішити і продати.

- Якщо порівнювати вашу роботу у кліпмейкерстві, великому кіно, театральних постановках, у серіалах, то де вам комфортніше?

- Мені подобається працювати скрізь. Зараз у мене думки про кіно. Я сам написав сценарій, трошки відійду від «Пригод S Миколая» і займуся. Це буде теж комедія, але вже для дорослих.

Любов Базів. Київ

Фото: Геннадій Мінченко