Коли в перший клас приїдуть підручники і як допомагає куток настрою

Позаду у першокласників, які цьогоріч навчаються за програмою Нової української школи (НУШ), – перший місяць науки, перші “елементи”-каракулі в прописах, перші успіхи й труднощі.

НАВІТЬ ЯКЩО КОМАНДА ГРАЄ НЕ У ПОВНОМУ СКЛАДІ, З ДИСТАНЦІЇ СХОДИТИ НЕ МОЖНА

- Мій першачок останні два тижні активно знайомиться з літерами та цифрами, – розповідає Тетяна Когутич (її син Любомир – першокласник сільської Лохівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – ред.), – почалися прописи (“круглі” букви “а” та “о” та різні хвостики) й ази математики — перші цифри та знаки (більше, менше, дорівнює).

Вправляються в письмі діти, здебільшого, в школі на уроках — вдома син пише свої, як каже, “елементи” (моє слово “какарулі” не сприймається, і мене постійно поправляють: “Мам, то — е-ле-мен-ти, запам'ятай!”). У сина з'явилася звичка писати їх хаотично на листку паперу — різними олівцями (звичайними та восковими) і фломастерами. Певно, випробовує матеріал, з яким легше працювати. Ну й гарніше ж, коли різнокольорово. Ці елементи тоді можна розглядати і визначати, який же вдався найкраще. Малий знаходить ідеальну, на його погляд, каракулю, пардон, елемент – тицькає пальцем у нього й питає: “Ну правда – я молодець?”

Щодо переваги практики ручок замість олівців, як це рекомендовано до використання у початковій школі, я можу сказати ще за прикладом сина –минулорічного першокласника. Там ми писали олівцями тижнів зо два. Це було неймовірно важко і зовсім не красиво. А коли дитина вивчила фішку, що олівцем можна писати абияк — а потім все одно витерти, то весь процес письма скотився до писання і витирання. Як тільки ввели ручку, усе стало набагато гарніше, акуратніше і швидше. Ще одна перевага ручки — нею легше писати, бо олівець треба сильніше притиснути, аби він залишив слід. Тому коли цьогоріч запропонували в класі використовувати таки ручку, я була першою, хто “за”.

Єдине, що у сина на самому початку були таки побоювання, він постійно питав, ще й раніше, до 1 вересня, – мовляв, а що буде, як я напишу неправильно?

Ми поговорили про те, що бувають ручки, які можна витирати (на той випадок, коли написав неправильно), також — про існування такої штуки, як коректор (але він пам'ятає, як вимазав був собі пальці минулого року брат, то навіть не просив купити), але насамперед поговорили з ним про те, що школа — для того, аби навчитися правильно і красиво писати. А без помилок це неможливо. Тому страху ручки у нас немає зовсім, з письмом усе чудово. Головне — вчасно і голосно сказати: “Ну ти молодеееець! Яка чудова цифра три — просто супер!”

Трохи гірше у нас із малюванням: Любомир — із тих дітей, які не люблять малювати. Із дитинства не дуже подобалися навіть розмальовки. Але в системі НУШ малювання — то один зі стовпів. Наприклад, у кінці кожної тижневої теми діти мають у спеціальному зошиті вражень намалювати, які у них, власне, враження, і що вони про це думають (на цьому тижні, приміром, тема – Батьківщина, минулого була — осінь). Мій завдання виконує абияк: малюнки у нього нерозгорнуті, часом однокольорові. От якщо причепитися і почати розпитувати, про Батьківщину, наприклад, наговорить сім мішків — про враження свої, значить. А от намалювати це все — ліньки й неохота. Я от спеціально вчора спитала заради перевірки — треба ж знати, які у дитини враження! У випадку із Батьківщиною почула постулати, явно вивчені на уроках: про прапор (“і чому в нас у машині прапорця немає — давай почепимо, ми ж українці”), герб, рідну землю, рушник, калину і т.д., але в розмові ми зупинилися, зрештою, на війні на Сході, де воїни захищають нині нашу Батьківщину, та на тому, як у майбутньому він разом із братом переможе “злих руських”. Варіантів було кілька: з роботами-динозаврами, літаками та за допомогою чарів (“ми зробимо так, що вони всі проснуться і стануть добрими”), але коли запропонувала намалювати на листочку, то почула таке: “Мам, ну я тобі розказав, а ти вже сама намалюй, добре?”

Ну, але мама не здається: минулого тижня купила книжку “365 ідей для малювання”, почали штудіювати. Вода, знаєте, камінь точить, а мамі точно відомо, як це треба робити з дитячими звичками.

Щодо успіхів і невдач сина на, так би мовити, тернистому шляху першої шкільної науки постійно розмовляю з учителькою. Радить, на що звернути увагу, хвалить за удачі, виказує за синів непослух. З її слів, у нього ще триває період адаптації. На уроках не завжди сидить — може кілька десятків хвилин простояти — бо “сидіти не хочу”. Може встати і піти в куток настрою — поміняти свою прищепку з усміхненого смайла на сумний чи сердитий (так робить багато хто з дітей). Минулого разу так зробив на тому тижні, коли через холод у школі скоротили уроки й, відповідно, перерви. Обурення було справедливе: тільки ж вийшов надвір, як уже знову дзвінок на урок. До класу заходити не хотів, бо “це несправедливо”, а потім, каже вчитель, зайшов, постояв біля порога, а тоді – прямо до кутка вражень, перечепив прищепку і каже: “Бачите, який я сердитий? Ось такий сердитий!”

Цікавлюся у вчительки, чи не дратує така поведінка. Каже — зовсім ні, бо він виказав свої емоції, і вже за п'ять хвилин сидить, пише, і в нього гарно виходить.

- У багатьох дітей іще триває період адаптації, є такі, що адаптувалися ідеально, здебільшого дівчатка, – каже Ольга Гонак, учителька нашого першого класу. – Я посадила цих дітей разом, вони як мої помічники — підженуть, якщо сусід по парті не встигає, підкажуть, куди дивитися в книжці, зроблять зауваження, якщо крутиться і розмовляє на уроці...

Учитель вже робить перші висновки про дітей, каже, що дуже відрізняються від попереднього першого класу, який був чотири роки тому.

- Менш зосереджені, більш розкуті, гірше слухають, менше визнають авторитет вчителя, менш контактні, – каже вчителька. – Ми це намагаємося долати на ранкових колах. Постійно, щоранку провокую їх говорити одне одному компліменти, хвалити, посміхатися сусіду, триматися за руку, контактувати. Уже звикли і з'являються навіть фрази: “Ти сьогодні така вродлива!”

Зауважу, що в багатьох дітей із нашого класу батьки працюють за кордоном, рідко і мало бувають удома, часто мова про обидвох — і маму, і тата, а дитину виховують бабусі. Для сучасного Закарпаття це звичні, хоча й сумні реалії.

Особливо це було видно на загальношкільному спортивному конкурсі “Мама, тато, я — спортивна сім'я”, який у нашому варіанті виглядав як “мама, мама, я”. Адже з вісьмох команд тато був тільки в одній: у когось на роботі, у когось — на заробітках. Але командний дух мами забезпечили добре: зі змагань із грамотами повернулися усі. Хто отримав за спритність, хто – за кмітливість, хто — за командний дух. Бо командний дух ще, знаєте, ніхто не скасовував — навіть якщо команда грає неповним складом, з дистанції сходити не можна!

СВЯТКОВИЙ ПОЧАТОК ЖОВТНЯ, ШКІЛЬНА “КОМУНАЛКА” І ПІДРУЧНИКИ В ДОРОЗІ

Перший тиждень жовтня для щасливських школярів виявився подвійно святковим, – пише у своєму батьківському щоденнику Марина Ключківська мама Віки – першокласниці ОНЗ «Щасливський навчально-виховний комплекс» – ред.). – Крім традиційного Дня вчителя, наша школа відзначила своє 35-річчя. Коридори святково прибрані, красиві експозиції з квітів і осінніх плодів, і це справді свято для всіх нас: для дітей, батьків, вчителів, односельчан.

Вересень промайнув дуже швидко, та зміни у поведінці дітей видно неозброєним оком. Перелякані погляди стали впевненішими, постава стрункішою, рухи злагодженішими, з’явилось усвідомлення нової реальності. Крок за кроком маленька дітвора перетворюються на повноправних учасників шкільного життя.

Тепер вони знають, як вітатися з учителями, як реагувати на їхні зауваження, де кабінет англійської мови і музики, знають, де їдальня і коли туди йти, знають, що на математику треба дістати маленький зошит із цифрами, а коли за розкладом фізкультура, треба одягатись вранці у спортивну форму... Всі ці досягнення для дорослої людини можуть здатись не вартими особливої уваги, але тільки не для вчителів і батьків першачків.

Обрана нашою вчителькою методика щодо формування колективу класу і згуртування дітей ефективно працює. Ігри, в яких немає переможців і переможених, не розділили дітей, а навпаки зблизили.

Вранці, дорогою до школи, побачивши свою однокласницю чи однокласника, вони гучно кричать "Привіт" і радісно махають одне одному. Зайшовши до класу, починають активно щось обговорювати, демонструвати нові іграшки, а хтось займає чергу до вчительки і "горить" бажанням продемонструвати свої успіхи в читанні.

Дата отримання підручників для наших першачків переносилася двічі: спочатку це мало бути до 20 вересня, згодом заговорили вже про 20 жовтня. Та на початок другого місяця навчання школа отримала лише підручники з математики для учнів першого класу, навчання за якими ще й не розпочали.

Для хорошого вчителя підручники – не головне, він завжди зможе знайти і замінити один вид навчання іншим, тим паче є сучасні зошити, інтерактивна дошка, різні мікроскопи, пазли, конструктори, магніти... Все це дає можливість втілити безліч ідей, аби навчити і зацікавити дітей.

Поки на перерві вони лише розглядають нову книжечку, як щось нове і невідоме. "Ого, каже Полінка, це що нам, доведеться вивчити такі великі цифри і таке вирішувати, ну, це якось дуже страшно...".

У батьків тепер з’явилась додаткова книжка з оплати за "комуналку", тепер уже шкільну. Хоч це сума дрібна, та все ж вона є:

- 150 грн за харчування для тих, хто лише снідає;
- 300 грн за харчування для тих, хто снідає і обідає, залишаючись на групу продовженого дня;
- 100 грн на місяць з класу за інтернет;
- по 20 грн з дитини за охорону;
- 50 грн за кулер з водичкою для класу.

Поки що ця сума нікого не насторожує і всі справно оплачують свої “квитанції”.

Незабаром відбудуться перші батьківські збори. Вчителька підіб’є підсумки першого місяця спілкування з нашими дітьми, розповість, можливо, щось нове про дітей, оскільки всім добре відомо, що діти вдома і за його межами поводяться зазвичай по-різному. Батьки в очікуванні, їм цікаво і трохи тривожно, хоча це відчуття знайоме всім батькам, коли говорять щось про їхню дитину, не важливо – добре чи не зовсім.

В цілому враження у дітей позитивні. Я зазвичай, привівши дочку до школи, спілкуюся з дітьми, запитую, чи їм подобається у школі, чи може хочуть повернутись у садочок, але всі вони в один голос кричать, що школа – це круто!

(Далі буде)

Укрінформ

Попередні записи у батьківському щоденнику читайте тут:
- «Першокласник тестує реформу, а хвилюються всі»
- «Перший тиждень шкільної науки: Вчимося дружити»
- “Першачки і реформа: адаптація — політ нормальний”