Щоб усі були живі... Мрії дітей зі шкіл вздовж «лінії розмежування»

Щоб усі були живі... Мрії дітей зі шкіл вздовж «лінії розмежування»

796
Ukrinform
Штрихи з розповідей вчителів шкіл міста Рубіжного Луганської області

Коли в небі гуде вертоліт – всі учні одразу біжать до вікна, бо військові дії тут ніби й швидко минули, але надовго залишилися у пам'яті, особливо дитячій... Дітлахи вже давно не мріють про цукерки чи іграшки, вони загадують, щоб усі були живі й здорові.

Це штрихи з розповідей вчителів шкіл міста Рубіжного Луганської області, яким зараз доводиться жити і працювати вздовж «лінії розмежування» і долати виклики долі, пристосовуючись до нових реалій, щоб забезпечити гідну освіту своїм учням. 

Попри все пережите, вони вірять у майбутнє своє і своїх дітей: роблять ремонти в приміщеннях, створюють зелені класи і, не маючи ані кабельного інтернету, ані чітких розроблених навчальних планів, адаптованих під дистанційне навчання, намагаються максимально долучитися до інноваційної освіти та впроваджують Нову українську школу.

Про те, як луганським педагогам це вдається, говорилося на зустрічі, що відбулася в Укрінформі за ініціативи громадської організації «Фонд «Відкрита політика».

Очільниця Фонду Ірина Жданова розповіла, що у 2018 році на сході країни відкрилося 15 нових шкіл, в яких організовано  дистанційне навчання. Зараз дистанційно на екстернаті навчається близько 13 тисяч дітей з неконтрольованих територій: 12 тисяч у Донецькій області, 1 тисяча – у Луганській.

Тема дистанційного екстернату для шкіл «лінії розмежування» є нагальною, болючою і потребує допомоги як державних та міжнародних інституцій, так і уваги громадських організацій.

- З кожним роком збільшується кількість дітей з непідконтрольних територій, які приїжджають до нашого міста, незважаючи на те, що їм тяжко долати всі ці кордони та блокпости, – розповіла директор Рубіжанської загальноосвітньої школи № 3 Олена Гейко.

Педагог відзначила, що міністерство освіти України зробило велику справу, коли дало у цьому році випускникам з непідконтрольних територій «зелене світло» для складання ЗНО.

- 1 червня ми пропустили цих учнів для складання ЗНО до навчальних закладів Рубіжного. Ми дуже хвилювалися, тому що це був останній шанс для цих дітей, але вони всі успішно склали ЗНО і вступили до українських навчальних закладів та навчаються в Україні. Ми цим пишаємося, – схвильовано розповіла вона, а потім додала. – Так, війна нас зачепила дуже серйозно, пам'ятаю, коли вранці о 6-й прокидаєшся, телефон не працює, а тобі ведуть учнів і ти не розумієш, що робити... Це тяжко. Зараз у нас гарно, ми вдячні, що живемо в спокої.

Говорили викладачі не лише про потреби випускних класів з прифронтових територій, а й про шкільне життя учнів-початківців. 

- От раніше, наші діти мріяли про щось індивідуальне, для себе: я хочу мати багато іграшок чи цукерок, а зараз – я хочу, щоб всі були живі..., – поділилася спостереженнями вчитель початкових класів Рубіжанської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №3 Вікторія Задорожня.

Вона розповіла, що один з її учнів мріє бути президентом: «Питаю, – Аркадію, чому ти хочеш бути президентом? – А я хочу, щоб у нашій країні було все ще краще!».

Задорожня уточнила, що навчає зараз другокласників: «І хоча ми вже не потрапили до Нової української школи, але я беру звідти деякий цікавий матеріал, діти із задоволенням працюють».

Попри те, що учні молодших класів не мають необхідного комп'ютерного забезпечення, вчителі знайомлять їх із технічними новинками та прикладними науками, наприклад, з робототехнікою.

- Навіть, на смартфонах та планшетах можна багато чого робити. Ось, ми використовували нещодавно телефон, як компас для визначення сторін світу, – відкрили й показали, де що знаходиться, – діти задоволені. Ми ж можемо їх навчити, як застосувати мобільний телефон для навчання, як, завдяки мобільним додаткам, можна монтувати відеоролики, адже серед дітей зараз дуже популярне відеоблогерство, – розказала Задорожня.

Діти, які відчули руйнівне дихання війни, прагнуть не лише здобувати освіту, а й на своєму рівні намагаються створювати затишок довкола та берегти все живе. Наприклад, учні Наталі Сарани, яка викладає природознавчі науки в Рубіжанському КНВК «Школа-дитячий садок», створили «зелений» клас, де тепер є колекція мінералів, і вони дуже цікаво проводять там уроки.

Викладачка розповіла, що зараз у неї залишилося всього 11 діток, хоча до 1-го класу йшло 24, більшість учнів через війну виїхали, навіть не в українські міста, а до Росії.

Вона додала, що нещодавно вони з дітьми здійснили свою мрію і зробили ремонт у класі.

- Частково нам допомогли, а частково ми з діточками збирали та здавали макулатуру, пластикові та скляні пляшки, і всі разом потихеньку зібрали достатню суму, щоб відремонтувати клас. Діти цим пишаються. У них особливе відношення до чистоти, до шкільних меблів, парт, до всього, вони це дуже бережуть, – похвалила своїх учнів Сарана.

Попри те, що ситуація в її місцевості стабілізувалася, педагог констатує, що досі й дорослі, і діти стикаються з психологічними проблемами, і розповідає свою власну життєву ситуацію: коли у 2014 році народила синочка, а донечку тоді почала водити до школи, то кожного разу боялася її там залишати, бо здавалося, що всі ці військові дії просто поряд...

- У перші дні, поки у доньки були заняття, я навіть навколо школи ходила, спочатку при надії, а потім із візочком, – так боялася. І тільки вже ось, як після декрету вийшла до школи, трошки заспокоїлася.

У дітей тим більше є психологічний бар'єр, бо коли гуде вертоліт над нами – всі одразу до вікна. Або коли стоять потяги з танками, – це також дуже важко бачити.

Слова своєї колеги підтвердила і Наталя Житлова, заступник директора з виховної роботи Рубіжанської школи №4:

- Якщо казати про військові дії, то вони швидко минули, але надовго залишилися у нашій пам'яті. Ніби якихось 2 місяці, але було дуже страшно... Ми не знали, що робити, ми звикли, що нам дають якусь інструкцію, ми якось вирішуємо, а тоді – ніхто не знав, що робити – тут гуде, тут летить.

Та й навіть зараз моторошно, коли вертоліт летить: дивимося – якщо з хрестом – страшно, бо це значить наших хлопців везуть. Коли без хреста, якось воно спокійніше – прогудів собі й усе, значить, хтось, або міністр, або президент, прилітає до Сєверодонецька.

А коли з хрестом, то думаєш – о Боже, звідкись хлопців везуть чи щось сталося, – розповідає про свої будні вчителька.

Підсумовуючи теми, обговорені на зустрічі, заступник міністра освіти і науки України Павло Хобзей подякував луганським педагогам за те, що вони  роблять, адже їм там «дійсно дуже непросто», та висловив сподівання, що скоро школа дійсно буде інакшою: відповідатиме цінностям демократії, поважатиме гідність учня та вчителя.

- Тому що вчитель теж потребує поваги і доброго ставлення до себе, і треба цю повагу нам разом повертати до нього, – сказав він.

Хобзей пояснив, що найбільша цінність, яка є, зокрема, в концепції Нової української школи, – це гідність, відповідальність, мотивація, партнерство, співпраця та взаєморозуміння.

- Ми мали найбільшу проблему з цінністю демократії, тому що школа була авторитарною, а має бути демократичною. Школа має вчити відповідальності, але не тільки перед директором чи тим, хто дає вказівки, але й відповідальності, як громадянина. Потрібно навчитися берегти гідність дитини, батьків, своїх колег, вчителів. Тому горизонтальний рух, який пропонує Нова українська школа, у якій буде приємно навчатись і яка даватиме учням не лише знання, як це відбувається зараз, а й уміння застосовувати їх у житті, – він є більш продуктивним, аніж вертикальне навчання, – переконаний Хобзей.

Далі вчителі Рубіжанських загальноосвітніх шкіл Луганської області вирушать до Івано-Франківська, де разом з іншими освітянами Луганщини та Донеччини візьмуть участь у тренінгу з інклюзивної освіти та тренінгу з проектного менеджменту й проведення інформаційної кампанії у рамках литовського проекту, що його організовує Фонд «Відкрита політика» у Міжнародній зеленій школі, у селі Космач Івано-Франківської області.

Педагоги готові набувати нового досвіду та здобувати нові знання для того, щоб відновити і поліпшити освіту в своєму регіоні, і переконані, що спільно їм все вдасться.

Загальний настрій своїх колег висловила педагог Рубіжанської «Школи-дитячого садка» Наталя Сарана: «Найголовніше, що у нас вже все спокійно, а так – можна вирішити все, треба мріяти і діяти, тоді можна буде і радіти».

*  *  *

І на завершення – кілька слів про сам «Фонд «Відкрита політика», очолюваний Іриною Ждановою.

Він системно опікується ситуацією з освітою на сході країни. Від початку Фонд працював разом з ЮНІСЕФ та парламентським комітетом з питань науки й освіти, але з кожним роком інформаційна кампанія Фонду розширюється – цього року спільно з Міносвіти, УЦОЯО, МінТОТ, Мінінформполітики та з «Укрзалізницею» активісти Фонду розробили пам'ятки та покрокові інструкції про те, як дітям зі сходу вступити за звичайною та спрощеною процедурою до університету; у них пояснюється, як можна отримати дублікат втрачених документів про освіту, адже багато хто втратив документи, а архіви залишилися на неконтрольованих територіях.

Також цього року Фонд започаткував серію тренінгів для вчителів Донецької та Луганської областей, де педагоги навчаються інноваційним STEAM/StrEAM методикам, проектному менеджменту та фандрейзингу, а також створенню креативного освітнього простору за допомогою дешевих відновлювальних матеріалів.

Любов Базів. Київ

Фото Володимира Тарасова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>