Соня Сотник, співачка, радіоведуча
Х.Л.А.М – місце сили для багатьох нинішніх митців
29.09.2018 09:00 4100

Я давно хотіла поговорити з самобутньою співачкою та ранньою пташкою ефіру «Radio ROKS» Сонею Сотник, і ось вона запросила мене на закриття сезону благодійних концертів "На шапку", які з квітня по вересень проходять у мальовничому дворику арт-кав’ярні Х.Л.А.М.

Третій рік поспіль тут без зайвого пафосу збирають кошти на медичні потреби людей, які втратили домівки через війну – зараз всі зібрані гроші йдуть для найвразливіших переселенців: стареньких, яким потрібний медичний супровід, та діток з аутизмом, синдромом Дауна й ДЦП.

Перед виступом Соня власноруч дбайливо підмела опале листя в дворику, привіталася ледь не з кожним глядачем, яких була сила-силенна (навіть стільців усім не вистачило, сиділи долі, а просто перед виконавцями витанцьовувала зграйка дітлахів), та поставила капелюха перед сценою.

Все просто. У шапчину глядачі кидають гроші, які потім передають волонтерам і рятують життя людям. Такі вони, наші українські митці.

- Соню, ми знаходимося в надзвичайно атмосферному місці, що тут відбуватиметься зараз?

- Це місце з традицією, яке називається арт-кав’ярня «Художники, літератори, артисти, музиканти», скорочено – Х.Л.А.М. – всі сміються, коли чують цю абревіатуру, але це – історичне місце, яке було створено у 1918-му році й днями відзначило своє сторіччя.

Колись у Х.Л.А.Мі збиралися  художники, літератори, артисти та музиканти, яких у ті роки в Києві було надзвичайно багато, і це були не лише кияни, адже це – період шаленої еміграції з комуністичної вже на той момент Росії. Вони їхали звідти й шукали прихистку собі тут.

Зараз – це місце сили для багатьох нинішніх митців, і ми вибрали  цього року цей майданчик, щоб проводити наші благодійні концерти «На шапку», що й робимо з величезним задоволенням.

- Своїми концертами ви збираєте гроші на конкретні цілі?

- Після 2014-го року – всі знають про існування в Києві волонтерського центру, що діяв на вулиці Фролівський. Коли був великий потік біженців, там була основна локація, де роздавали продуктові пайки та елементарні побутові речі, тому що люди тікали від війни практично голі й босі.

На сьогоднішній момент потік біженців уже припинився, але у фонду «Свої», який опікувався цим проектом, залишилися так звані патронажні сім’ї, за якими треба уважно стежити, тому що вони не можуть дати самі собі ради, а також ще 125 дітей, які потребують особливої підтримки – не тільки медичної, а й психологічної, бо це дітки і з аутизмом, синдромом Дауна, ДЦП,  з  онкологічними хворобами та іншими складними діагнозами.

От, власне, всі кошти, які ми збираємо тут щочетверга з найкращими українськими митцями: художниками, літераторами,  музикантами, поетами, фотографами, ми віддаємо на їхні потреби.

- Але ж ви не лише концертами долучаєтеся до допомоги людям, яких безпосередньо зачепила війна, я знаю, що ви активно їздите з концертами до прифронтових територій, часто там буваєте?

- Останній раз були влітку. Але, якщо ми їдемо до АТО, то переважно на нуль.

- Тобто туди, де на ваші концерти бійці можуть потрапити просто після бою? 

- Так. Це достатньо складно, але нам здається, що ми там більше потрібні хлопцям, аніж у частинах, що вже зафіксовані й стоять у мирних містах.

Попереду жовтень, День захисника України, і, можливо, ми знову поїдемо туди 14 жовтня.

- Можна лише зняти капелюха перед вами за таку громадянську позицію. А тепер давайте торкнемося вашої роботи на радіо, адже у кого, як не у вас, запитати про результати введення квот на україномовну музичну продукцію. Чи відчуваєте ви якісні зміни, перебуваючи, власне, в самому радіоефірі?

- Нам на «Radio ROKS» пощастило, тому що саме у нас проблем із якісним аудіо-продуктом українською мовою не було. На «ROKS» завжди був хороший український новий рок-н-рол.

Хіба що, бували невеличкі проблемки зі старим рок-н-ролом, тому що якість записів не дуже підходила для радіомовлення.

У поп-музиці поки що є лише намагання переробити кількість у якість

Попсовим радіостанціям пощастило менше, оскільки з тієї величезної кількості української поп-музики, безумовно, хочеться перейти ще й на якість. Якісного матеріалу, поки що, бракує.

Звичайно, ми всі мріємо про те, щоб кожна пісня ставала хітом одразу й подобалася людям. Якщо вона «чіпляє» людей, то, відповідно, вона подобається і програмним та музичним директорам, які працюють на радіо.

- Цікаво. Мені здавалося, що навпаки: зараз з’явилося дуже багато так званої «попси», а виявляється – вітчизняний рок-н-рол перемагає у цій гонці?

- Ми зараз говоримо в царині якості. У поп-музиці поки що є лише намагання переробити кількість у якість. Зараз попсовий продукт у нас пограничний – це або самограйки, якась весільна музика, або фантастичні суперконцептуальні речі, які дуже класно заходять на Європу. А ось середини, яка б задовольняла масового українського слухача, поки що немає.

Ринок нашої поп-музики треба ще більше насичувати і заповнювати простим доступним продуктом.

- Коли ви говорите – простий і доступний – відразу виникає образ народного улюбленця Олега Винника, але гляньте – скільки у нього критиків!

- Таких Винників має бути сто або мільйон, і лише тоді ми будемо розуміти, який із цих Винників кращий.

- Зараз дуже популярні талант-шоу. Як їх потрібно сприймати – виключно як розважальне видовище чи як майданчик, де стартує чиясь кар’єра? 

В Україні з цим проблема: нам не вистачає хороших менеджерів і якісного пісенного матеріалу

- Давайте ставитися до музики, як і до будь-якої справи, не так однобоко: якщо ти хочеш видати книжку, то не лише автор відповідальний за цей процес – є люди, які набирають текст, підбирають шрифт, обкладинку, верстають, перекладають, ілюструють, є видавництва, є крамниці врешті решт.

Так само і в музиці – просто красиво виконати пісню, або зробити переспів недостатньо. Важливо, щоб почули саме твій голос. Після цього тільки починається робота і, власне, в Україні з цим проблема, нам не вистачає хороших менеджерів і якісного пісенного матеріалу.

- Але ж на таких шоу виконавці потрапляють до рук тренерів, які з ними працюють і можуть допомогти у розкрутці?

- Ну, тренери не є продюсерами, які потім будуть опікуватися їхньою долею. Вони можуть щось порадити, з кимось познайомити, але постійно працювати з 7-ї години ранку до 1-ї години ночі з артистом вони не будуть, тому що мають кожен свою роботу.

Якщо ми говоримо про поп-музику, потрібна команда: навколо кожної одиниці мають бути люди, які вірять у неї, люблять її й будуть просувати та працювати разом із нею. Самотужки на сьогоднішній момент дуже складно вибратися, у такому разі тобі треба уособити в собі й артиста, і адміністратора, і власного тренера. І, головне, – потрібні майданчики. Тобто, не просто написати пісню та мати гроші на запис, її треба ще якось просунути різними засобами комунікації, і це не тільки радіо й телебачення, це й Інтернет, наприклад.

- Чи може невідомий співак потрапити в ротацію на рейтингове радіо?

- Зараз хороший час, тому що є YouTube і безліч соцмереж. Наші програмні директори, повірте, заходять в інтернет, вони дивляться на рейтинги – і якщо бачать, що якась пісня стає популярною, безумовно, із задоволенням візьмуть її на радіо.

Більше того, зараз на сайті кожної української радіостанції є кнопка, яка допомагає українським музикантам достукатися до програмних директорів. Ти можеш надіслати свою пісню або написати листа. Багато хто так і робить – всі спілкуються, всі знайомляться.

Тим, хто хоче працювати в музиці, раджу, все ж таки, не просто писати музику, а ще й дослухатися до того, що говорять радійники, який продукт їм потрібен на сьогодні. Має відбуватися такий процес діалогу, тому що деколи виходить так: я геній, я написав пісню, а мені сказали, що вона фігня. Потрібно сприймати поради, що на сьогодні було б класно зробити – чи там щось підправити, чи переробити аранжування.

- У пісні повинна бути якась доля вірусності, щоб вона одразу запам’ятовувалася?

- Це у нас із вами зараз може бути розмова на мільйон років. Безумовно, кожен програмний директор може розказати секрети успіху або елементарні стандарти «вірусу». Але, якщо раніше було достатньо вдалого приспіву, то сьогодні цього вже мало.

Ми нещодавно говорили з нашим генеральним продюсером Віталієм Дроздовим, він сказав, що на сьогодні в пісні має бути «хук», як ми це називаємо і це не обов'язково приспів.

Навіть три «хука»: одразу з першої секунди, щоб зачепило людей, потім – десь усередині пісні, а потім ще наприкінці. Тобто, зараз формула хітовості змінюється.

- Але радіо – це не лише музика, це й ведучі, які багато часу присутні в ефірі. І вони бувають різні… Наскільки радіоведучому чи діджею важливо бути інтелектуалом та розуміти, про що він говорить, щоб слухачі не сприймали його просто фоном?

- Ми ж не в космосі живемо! Кожен відштовхується від своєї аудиторії й на першому місці стоять люди, які нас слухають.

Кожна радіостанція, якщо вона успішна, – відповідно правильно працює на свою аудиторію. Якщо глянути на першу п’ятірку українських радіостанцій, то можна зрозуміти, що, безперечно, всі вони спілкуються саме тією мовою, якої від них чекає аудиторія. Інакше вони не були б у загальноукраїнському топі!

Якщо говорити конкретно про нас, то ми дуже відповідально ставимося до нашого слухача, оскільки знаємо, що у переважної кількості з них – вища освіта, хороше знання англійської мови, у більшості – є бекграунд, що пов’язаний із рок-музикою. І це не простий бекграунд – люди травмовані інтелектуально!

У нас із ними є спільні історії, які ми прожили в дитинстві, є якась загальна мова, фішечки, фразеологізми, які ми розуміємо буквально на асоціативному  рівні, й можемо спілкуватися навіть цитатами з пісень – і цього буде достатньо.

- Вашому ранковому шоу «КАМТУГЕЗА» на «Radio ROKS» скільки вже років у цьому році виповниться?
- 9 років будемо в листопаді святкувати.

- І кожного дня о 7-й годині…
- …ми кажемо: «Доброго ранку!». Так.

- Як склалося, що ви погодилися на таке раннє шоу, чи навпаки – ви хотіли потрапити в ранковий прайм?

- Я радійна людина, тому що я працюю на радіо вже більше 20 років. І коли мені зателефонували й запитали: хочеш працювати в ранковому шоу з Кузіним, слухати рок-музику і жити цим? Я сказала: звичайно, я вже виїжджаю.

Тоді не стояло питання, що ми пропрацюємо 9 років, нас брали на рік.

- Ну, я так бачу, ви ще досі не втомилися від ранніх підйомів.

- Втома відчувається десь приблизно хвилин двадцять після 5-ї ранку. Зізнаюся, що о 5-й годині ранку, коли прокидаюся, кажу: Боже, ну нащо мені те все, ну скільки ж можна, я ще хочу спати, відпустіть мене назад, я не хочу йти на роботу. Але 20 хвилин проходить, ти приходиш до тями: душ, перша філіжанка кави – й я вже говорю: о, кайф…

- Це ж о котрій треба спати лягати, щоб так рано прокинутися?
- Ну, ми сови. З віком вже не думаєш – як тобі прокинутися, ти вже думаєш – як заставити себе заснути.

- А ще ж у вас є концерти. Як ви час на все знаходите?
- Оскільки концерти для нас – фан, хобі, а не робота, то ми можемо регулювати цю історію. У нас немає контракту з продюсером, що ми 20 концертів маємо відпахати за місяць. Тобто, для нас це має бути в кайф.

- Ви є автором слів до своїх пісень?
- У більшості випадків.

- Вони автобіографічні?
- Безумовно. Всі постраждали в результаті написання цих пісень, так що все нормально (сміється).

- Все про всіх розказали?
- Так, так. Я називаю абсолютно реальні імена.

- У вас дуже цікаве самобутнє виконання, як ви визначаєте жанр, в якому працюєте?
- Хтось колись класно сформулював – побутовий блюз. Комусь здається, що те, що ми робимо, – ближче до кабаре. Оскільки я не вокалістка, у мене немає музичної освіти – беремо харизмою й танцями.

- Соню, про вашу радіоаудиторію ми вже поговорили, а розкажіть – хто приходить до вас сюди, на живі концерти, що це за люди?

- Ми їх всіх абсолютно знаємо. Це прості люди, наші небайдужі друзі, ті, хто слухає «Radio ROKS», хто знає і пам’ятає про Фролівську, хто хоче підтримати переселенців. Люди абсолютно різного штибу.

- Так, хто хоче підтримати співвітчизників, той завжди знайде як, а хто не хоче, той буде знаходити причини і спиратися, наприклад, на «мовне питання», ділячи людей на справжніх і несправжніх українців за мовною ознакою. Наскільки взагалі патріотизм і любов до України можуть визначатися мовою спілкування?

Наші діти і внуки говоритимуть переважно українською й англійською, як це сталося в Грузії

- Було б непогано, якби кожен в Україні вивчив українську мову. Але поки що – це суцільне маніпулювання. Для мене українська мова не є маркером патріотизму, тому що українською мовою, на жаль, інколи продукують дуже погані речі.

Для мене маркером є справи людини: що вона робить, як себе поводить.

На жаль, ми з вами – це покоління, якому в мозок вживляли "великий и могучий"  і "щупальця руского міра" у нас укорінилися всередині.

І я сподіваюся, що останнє (таке покоління – ред.), а всі решта будуть абсолютно спокійно вивчати російську мову й культуру в одній низці з іншими культурами світу.

Зараз уже ніхто не париться, коли приходить до кінотеатру й слухає шикарний український дубляж

Наші діти і внуки не будуть мати цієї проблеми, вони зараз зростають в достатньо україномовному середовищі і краще від нас знають українську мову. Це прекрасно, що для них такої проблеми не існуватиме, оскільки  вони говоритимуть переважно українською й англійською, як це сталося в Грузії – зараз молодь там не знає російської мови.

Я думаю, що просто треба бути толерантнішими та терпимішими і, безумовно, створювати власний якісний модерний контент українською мовою, літературу, кіно, музику.

- Варто лише згадати, як неохоче сприймали на початку український дубляж у кінотеатрах, а зараз вже й не віриться, що колись фільми були російською...

Замість того, щоб кричати «а-а-а, зрада», – робіть щось!

- Так, зараз ніхто не париться, коли приходить до кінотеатру і слухає шикарний український дубляж, тому що він набагато якісніший, ніж російський. Це дуже кльово, і я зараз із величезним задоволенням ходжу в кіно з чоловіком.

Замість того, щоб кричати «а-а-а, зрада», – робіть щось! От ми з колегами започаткували дуже цікавий і важливий проект: подорожуючи світом, ми помітили – у сіті-басах, які їздять європейськими столицями з різними екскурсіями, немає аудіо-гіду українською мовою.

Ми почали розмовляти з власниками цих компаній, вони кажуть: о’кей, ми готові, але немає попиту, до нас не заходять люди і не запитують – чи є українська мова. Ми запропонували їм працювати з обох боків і підготувати заздалегідь, абсолютно безкоштовно екскурсії українською мовою: беремо текст англійською мовою, перекладаємо, записуємо, технічно готуємо і відправляємо в ці автобуси. Попит з’явиться.

На сьогодні вже переклали екскурсії у Варшаві, Тбілісі, Вільнюсі, Берліні. Адже зараз триває рік української мови в Німеччині й ми дуже гарно з посольством співпрацюємо.

Робимо Стамбул, і я думаю, що це буде не перша й не остання екскурсія у зв’язку з Томосом. Тобто ми будемо це робити, оскільки буде запит на українську мову.

Так що, будете у Вільнюсі, Тбілісі, Берліні чи в інших містах – просто запитайте, чи є в сіті-басах екскурсії українською мовою. Тоді, можливо, до нас звернуться і скажуть: знаєте, так багато українців сьогодні потребують української мови, зробіть нам ще, будь-ласка.

- І ми прослухаємо екскурсію голосом Соні Сотник?

- Там будуть різні голоси, мої колеги з радіо долучаються. В проекті залучені абсолютно різні люди. Я дуже хочу, щоб Лондон, наприклад, озвучив Сергій Притула, тому що він там жив. Звернемося до нього, якщо буде хороший потік, зараз поки що справляємося так. Ми вже маємо досвід, долучилися до прекрасного проекту "Коли картини заговорять" із Національним художнім музеєм, тоді майже 30 українських зірок озвучили анотації до картин, що виставлені в постійній експозиції.

Це прекрасно, коли відомі українці гарною українською мовою розповідають про те, що бачить людина, – і таким чином залучають більше відвідувачів до музеїв, щоб вони знали, розуміли й любили власне українське мистецтво.

- Це чудова ініціатива з сіті-басами, нехай ще у багатьох містах світу з’являться екскурсії, озвучені вашими голосами, а ми будемо подорожувати й пізнавати світ українською.

Хочете, щоб місто і країна ставали красивішими, – то робіть їх красивішими

- Я до того, що якщо ти хочеш щось змінити, то просто – бери і роби! От як тут, у Х.Л.А.М.і – це подвір’я біля кав’ярні було захаращене страшним смітником, ми прийшли сюди – і разом зі слухачами «Radio ROKS» та співробітниками Х.Л.А.М.у й волонтерами фонду "СВОЇ" абсолютно спокійно все зібрали, викинули, зробили покриття, обладнали місця для сидіння, художники створили нам ці прекрасні картини-інсталяції.

Все просто – бери і роби. Якщо ви хочете, щоб Поділ змінювався і був гарним, то робіть його гарним. Хочете, щоб місто і країна ставали красивішими, – то робіть їх красивішими!

Любов Базів. Київ

Фото Дмитра Стаховського

Перше фото Ольги Сошенко

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>