Фома, лідер гурту “Мандри”
Нам конче потрібна лагідна українізація
19.09.2018 11:00 4028

Із Сергієм Фоменком розмовляємо у Мукачеві перед підготовкою до вечірнього концерту в межах музичного фестивалю “Твоя країна fest”, що з початку серпня триває у прикордонних містах і містечках України. Музиканти з гуртів “Мандри”, “Антитіла”, “Тартак”, співачки Марія Бурмака та Іванка Червінська, подорожуючи кордонами країни зі своїми піснями, проводять таким чином “лагідну українізацію” на цих територіях, які через специфіку свого розташування не завжди добре обізнані з українською культурою. “А це – міста, – наголошує Фома, ведучий та автор ідеї фесту, – з яких починається Україна, тому вони повинні бути українськими”.

НЕ ОЧІКУВАЛИ ТАКОГО ПОТУЖНОГО ФІДБЕКУ

- Сергію, наразі “Твоя країна fest” на завершальному етапі – вам залишилося відіграти всього два концерти. Тож які відчуття перед фінішем? Чи збіглися вони з очікуваннями, чи, може, з побоюваннями щодо сприйняття української музики на кордонах країни?

- Ви знаєте, зараз перше, що спадає на думку стосовно відчуттів: усе якось дуже швидко пройшло. Ідея фесту з'явилася півроку тому, ми почали їздити з концертами щойно у серпні. Запланували сім прикордонних міст і, видавалося, що воно так буде розтягнуто в часі... А от вийшло, що зіграли все на одному диханні. Можливо, тому, що досить потужна синергія від фестивалю...

- Тобто, маєте потужний фідбек?

- Так, справді.

- А ви чекали іншої реакції? Бо є міста з вашого переліку прикордонних зі своїм бекграундом щодо всього українського, і музики зокрема.

- Я не чекав насправді чогось певного – чи сприйняття, чи несприйняття. От що десь відчував, так це те, що нині такий формат фестивалю дуже потрібний. Цей фест – власне, таке собі ноу-хау в сучасній українській культурі. Ми поєднали в одній програмі артистів, добре знаних публіці, шалено популярну молодь і ще не надто розкручені імена – але які безумовно варті бути розкрученими. Тобто ми можемо показати усю палітру і донести її там, де вона дотепер була не надто звичною. Але має стати звичною – тому що дві головні речі, які формують нормальне, здорове ставлення людини до своєї держави – це економіка та культура.

- Ну, економіка, напевно, – не саме те, що може формувати у пересічного українця таке ставлення...

- Ну чому ж? Насправді, нам треба зрозуміти, що у нас все виходить – просто ми ніколи не задоволені тим, що є. Якби чотири роки тому, коли країна була повністю розграбована, знищена, з пустою казною, доведена до майже повного поглинання Росією, ми якимось дивом із цього не вигребли, зараз би цього всього узагалі не було. Тому наразі продовжуємо вигрібати.

Ну, а щодо культури – то нам зараз конче потрібна лагідна українізація. Це наша відповідь на роки терору проти українського народу. Ми ведемо себе шляхетно, ми не насаджуємо українську мову – кулею чи репресіями, ми натомість пропонуємо українську пісню, українське кіно, взагалі – український контент. Причому якісний! Тому от просто – тобі подобається? Знай, що таке є, що це – твоє рідне, ну, і долучайся, ми запрошуємо. Якщо ми таки будуємо європейську країну, потрібно розуміти, що не можна диктаторськими засобами утверджувати державу. Маємо робити ці кроки твердо і впевнено, але лагідно.

ПЛАНУЄМО, ЩО ФЕСТ БУДЕ ЩОРІЧНИЙ

- Як ви обирали міста для фесту? Щодо Закарпаття мушу зазначити, що Мукачево, звісно, гарне місто, але воно не зовсім прикордонне і не те, насправді, де є якісь проблеми з українськими настроями...

- Можливо, наступного року на Закарпатті це буде Берегове. Очевидно, що це перший етап фестивалю – тестовий, ми хотіли побачити, чи все буде добре, наскільки ми впораємося...

- Тобто, хочете сказати, що “Твоя країна fest” буде щорічним?

Ми зі свого боку маємо зробити усе, аби держава на культурному фронті почувала себе впевнено

- Так, є такі плани. Більше того, ми плануємо його розширити – і географічно, і в сенсі культурному – залучати до участі не тільки музикантів, а й художників, кінорежисерів, театральних режисерів та акторів, письменників... Аби вийшов такий симбіоз української культури – і аби ми мали змогу його отак показати.

Щодо власне музики – думаємо наразі над тим, аби залучати надалі до фесту місцевих музикантів. От тут на Закарпатті є дуже цікава молода співачка Аліна Паш – робить круту музику. Варто, аби її чули з великої сцени.

У майбутньому я бачу “Твоя країна fest” як платформу для спілкування. Щоправда, ми в країні живемо в таких умовах, що наразі важко щось планувати більше ніж на рік. Але ми зі свого боку маємо зробити усе, аби держава на культурному фронті почувала себе впевнено.

ЗАКАРПАТСЬКИХ ЛЮДЕЙ РОЗЦІНЮЮ ЯК КАТЕГОРИЧНО УКРАЇНСЬКИХ

- Які у вас відчуття щодо Закарпаття – як специфічного краю, чию специфіку місцеві визначають як мультикультурність, уміння різних етносів жити на одній території без претензій одне до одного, бо от експерти поза межами краю зробили Закарпаттю славу області-розплідника протиукраїнських настроїв.

- Я місцевих людей розцінюю як категорично українських, ближче ми познайомимося на концерті. Власне, для нас, артистів, цей фест – це також спосіб пізнати свою країну. Коли ти маєш фідбек на концерті, то можеш відчути публіку. Коли вдається кайфонути – тобі як співаку зі сцени від людей і навпаки – їм від твоїх пісень і музики, це найкращий результат, який може бути. Це значить, що робота пророблена не дарма.

Я БАГАТО РОКІВ “ЛУПАЮ СЮ СКАЛУ”

- Сергію, чи відчуваєте себе певним чином патріархом української пісні? Адже ви давно творите українську музику, ваша пісня стала символом першого Майдану – багато загалом можна перераховувати досягнень...

- Я насправді не відчуваю себе патріархом. Але безумовно – так, я маю досвід і багато років “лупаю цю скалу”. Але я кожен раз і щороку чогось навчаюся. До 2014-го я був лише музикантом і небайдужим громадянином. У 14-му році став куратором виставки і продюсером міжнародного великого проекту – “Майдан. Україна. Шлях до свободи”. Ми проїхали з нею світові столиці – і доносили людям інформацію про те, що насправді відбувається у нашій країні. Я до того ніколи не був у ролі менеджера, і отримав унікальний досвід. Цьогоріч з'явилася ідея такої події як “Твоя країна fest”. Я запропонував, у Міністерстві інформполітики підтримали – і ми маємо якісний новий культурний проект у країні. Досі я ніколи не був організатором фестивалю, але тепер от теж знаю, як це. Власне, це дуже добрий досвід – я відокремлюю цю громадську діяльність від музики, хоча вплив, звісно, є.

- Що, скажіть, особисто вам дає такий досвід?

- Загалом я тепер точно знаю, як треба все робити правильно. Раніше мав багато ідей, але чекав, що хтось повинен їх втілити за мене. А виявляється, ніхто не прийде і не зробить. Треба все самому: якщо ти хочеш втілити якийсь проект, то будь ласка, напружся, підійми дупу, ввімкни мізки – і вперед! Знайди людей, які думають, як ти – і працюймо!

Я – ПРОСТИЙ УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ВТІЛЮЄ СВОЇ ІДЕЇ ТУТ, А НЕ ЗА КОРДОНОМ

- Це взагалі, знаєте, як один із варіантів виходу України з кризи.

- Так, я на цей момент представляю звичайного нормального українця, який втілює свої ідеї тут, в Україні – і йому добре. Ніхто мені, знаєте, не вставляє палиці в колеса, не заважає працювати...

- Гарний, до речі, приклад для інших – зважаючи, що у нас працює непохитний стереотип: аби чогось досягнути, треба конче їхати за кордон, бо вдома надто важко, не дадуть...

Україна – це є наша мама, і ставлення до неї повинно бути відповідним

- Насправді – я часто і дуже багато їжджу за кордон, і маю усім цим людям, котрі так думають, сказати, що за кордоном пробитися так само важко, як і у нас, а якщо чесно – то ще важче. А тому це все – ілюзії.

Звісно, бувають обставини, коли люди змушені жити і працювати за кордоном – і це нормально. Але у нас зараз такий світ, що є маса варіантів для того, аби не втрачати контакти з батьківщиною. У мене нема жодних претензій до українців, які працюють за кордоном чи мігрували – ми з вами кожен можемо вибирати. Але Україна – це є наша мама, і ставлення до неї повинно бути відповідним. Її треба провідувати, переживати за неї, помагати...

Завдяки безвізу, який, слава Богу, стався, за який боровся Майдан – за відкриті кордони ж усе починалося, – так от, завдяки безвізу ми маємо ще один шанс побачити, як живуть люди в інших країнах. І крім усього зрозуміти, що у нас так само нормальна ситуація, нормальна країна, де можна розвиватися. Нема на світі місць, де легко. Усюди треба багато працювати.

- Сергію, чи вдавалося вам такими словами когось переконати залишитись?

- Часто доводиться, справді, говорити на такі теми. Але я нікого не беруся переконувати.

ДЛЯ ПОЧАТКУ – ПОЧАТИ ГОВОРИТИ УКРАЇНСЬКОЮ. ЦЕ АКСІОМА

- Нині ви пропагуєте лагідну українізацію, заохочуєте українців відчувати себе більше українцями...

Очікування месії – це совєтський підхід. А ми – на шляху до народження нормальної держави

- ... і водночас себе – так само...

- Але що це, по-вашому, значить – бути українцем?

- Це, перш за все, відповідальність – за себе, свої слова, вчинки. І друге – це самостійність. Треба нарешті зрозуміти, що ніхто не прийде і нічого за тебе не зробить і нічого тобі просто так не дасть. Усі такі думки – це тоталітарне мислення: ти тільки сиди тихо, а старший брат за тебе все зробить. Очікування месії – це совєтський підхід, коли у людини забирали право на самостійне рішення, а натомість давали ковбасу по 2.20 і старшого брата. У цьому й різниця між сучасною Росією та Україною: ми на шляху до народження нормальної держави, попри те, що маємо складні ментальні механізми, але я бачу, що ми – народ не без надії.

Практикування нон-стоп розмови українською з усіма – шлях до успіху

- Скажіть, а цього можна навчитися – бути українцем? Як? Бо ж ви й сам – із середовища, скажімо так, не проукраїнського, але тим не менш, ви себе таким зробили.

- Для початку треба почати говорити українською. Це – аксіома. Відповідно, практикуй нон-стоп розмови українською з усіма, кого ти бачиш і зустрічаєшся – це твій шлях до успіху. Далі буде значно простіше. Ну, а тоді  – навчитися дивитися не тільки на себе, а й навколо, аналізувати інформацію, бо якщо ми не бачимо й не розуміємо контексту, постійно здаватиметься, що все кругом – зрада.

Справжній виклик перед сучасними українцями – ми всі маємо ставати громадянами небайдужими і розумними

Треба намагатися зрозуміти, як це все працює в умовах теперішньої України – а тоді вже говорити про неефективну владу. Це, насправді, виклик перед сучасними українцями, – бо ми всі маємо ставати громадянами небайдужими і розумними.

- Тобто, мова і освіта – це два “кити”...

- ...ну, і дупу частіше піднімати – це три.

ТОП УКРАЇНСЬКИХ ПІСЕНЬ ВІД ФОМИ

- Щодо українських пісень – адже в межах “Твоя країна fest” ідеться саме про лагідну українізацію за допомогою музики. Тож які ТОП-10 українських пісень (сучасних, класичних, народних, естрадних) ви б назвали – з тим, аби слухаючи їх, виховувати у собі чи у ближньому українця?

- О, їх набагато більше, тому я не складатиму ТОПу. Але безумовно, для мене це пісня Тараса Петриненка – “Україно” – це, звісно, наш славень, також – новий гімн ЗСУ “Зродились ми великої години”, це кілька пісень часів УПА, це пісні, які співає Тарас Чубай, пісні легендарного гурту “Кому вниз”. Це також пісні, які не тільки в Україні складені, є й ті, що народилися за кордоном, але роблять тебе українцем – маю на увазі деякі пісні Богдана Весоловського. Також, очевидно, це українські народні пісні. Ще одна із цієї добірки, я певен, моя пісня – “Не спи, моя рідна земля”, одна з тих пісень, яка вийшла і стала окремою від мене, але й мене вона ставить на місце, дає по шапці, якщо неправильно думаю. Вона пройшла уже кілька етапів боротьби українців – з часів першого Майдану, і другого, і взагалі – й вона також стала якимось символом цієї боротьби. Зараз Тарас Компаніченко шикарний альбом випустив – “Де лібертате” – я усім раджу.

ДУМАЮ ПРО ТЕ, АБИ В МЕЖАХ ФЕСТУ ПОЇХАТИ ЩЕ Й НА ПЕРЕДОК

- Скажіть, будь ласка, чи хотіли б ви відіграти такий концерт у межах “Твоя країна fest” у звільненому Донецьку чи Луганську?

- Ну... Питання Донецька й Луганська для мене дуже складне – зараз, на цю хвилину. Фестивалі там проводити можна і важливо – але після зовсім інших подій, які, направду, можуть бути досить драматичними...

- А ви, власне, вірите в те, що отаке може трапитися – у близькому майбутньому?

- Може... Але все одно – це питання, на яке я не маю відповіді. Попри те, що це українські території, – дві третини того населення, яке там зараз, відчувають ненависть до України. А населення цих територій – з ним щось треба робити. Ти його не зробиш українським, це люди-зомбі, вони повністю налаштовані на російський лад. Що має статися, аби вони повернулися? Треба чекати – вони самі повинні змінитися. Інакше ніяк. Хоча, звісно, можна вирішувати інакше – силовими методами, але тоді цих людей треба виселяти, саджати в тюрми, а тоді вже говорити про все інше. Звісно, що так ніхто не робитиме. Тому все це складно, насправді, дуже.

- А чи розглядали ви можливість провести такі концерти у так званій “сірій зоні”?

- Ми з “Мандрами” багато концертів на передку відіграли. У турі “Час летить” об’їхали Авдіївку, Торецьк, Попасну, Волноваху, Маріуполь... У межах фесту був концерт у Маріуполі. Просто фестиваль народився тільки що. Але зараз я думаю, можливо, нам вдасться, і на жовтень у меншому форматі – наприклад, два гурти, – поїдуть на передок. Я думаю про це зараз.

Тетяна Когутич, Мукачево
Фото Володимира Тарасова, Укрінформ

Фото на першій сторінці: Любов Мовлянова

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>