Не так вже часто прискіплива берлінська театральна публіка протягом чверті години аплодує стоячи, дякуючи артистам за виступ. І не просто за виступ, а за виконання складної Симфонії №7 німецького композитора Людвіга ван Бетховена. І не просто артистів, а молодіжний колектив, у якого і досвіду міжнародних виступів немає.

Але саме таке сталося у знаменитому Konzert-Haus, де в рамках фестивалю молодіжних оркестрів YoungEuroClassic, що проходив у німецькій столиці з 3 по 20 серпня і зібрав 18 колективів з різних країн світу, виступив Молодіжний симфонічний оркестр України (YsOU).

Овації юним українським віртуозам були більш ніж заслуженими. Зіграли вони бездоганно. Наставник музикантів, засновник колективу, диригент Оксана Линів не приховувала радості, знову і знову виходячи на уклін. Дівчата і хлопці щасливо обіймалися на сцені.

А публіка все не могла заспокоїтись, обговорюючи і майстерність віртуозів, і незабутню манеру диригування тендітної маестро, енергію, яку описати словами просто неможливо.

Слід зазначити, що Линів стала першою жінкою за диригентським пультом Konzert-Haus. У цьому якраз нічого дивного немає - у світі, в когорті диригентів частка представниць слабкої статі становить всього лиш 5 відсотків. І ось серед них 40-річна українка входить в топ-3.

Про те, що вона сама думає з приводу своєї слави, що вважає найважливішим у своїй роботі, Оксана розповіла в інтерв'ю Укрінформу в день концерту.

ХОЧУ БУТИ ЖИВИМ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ МОЛОДИХ МУЗИКАНТІВ

- Ви очікували, що виступ ваших підопічних сприймуть так гаряче?

- Ми, звичайно, не очікували такої реакції! Ми дуже хвилювалися, переживали за те, що в Берліні, столиці Німеччини маємо виконати таку відому німецьку музику. Для нас це було величезним випробуванням, адже ми тільки робимо перші кроки. І те, що нас так сердечно прийняли і після Симфонії зала встала, це було для наших музикантів справді великим успіхом!

- Оксано, ви - диригент зі світовим ім'ям: виступали на різних світових майданчиках, кілька сезонів працювали помічником генерального музичного директора Баварської державної опери, у 2015 році були визнані кращим диригентом цієї опери в номінації «Класична музика», нагороджені титулом «Зірка 2015 року» в номінації «Класика» і призом Мюнхенського оперного фестивалю, служили помічником диригента Одеської опери... Чим для вас є цей конкурс і YsOU?

- Для мене це один з найважливіших проектів у моєму житті. Оскільки я розумію, що зараз ми всі, як ніколи, несемо відповідальність за майбутнє нашої держави. Кожен особисто.

Я така людина, яка не перекладає відповідальність на міністерство, на високих керівників. Я насамперед думаю, що повинен зробити кожен з нас. І для мене дуже важливо, роблячи кар'єру, як ви сказали, міжнародного значення, перебувати в живому контакті з молодим поколінням українців, з музикантами, ставати для них і живим прикладом, і вчителем, і їхнім свого роду лідером. Тому ми зібрали команду, яка називається Молодіжний симфонічний оркестр України (YsOU).

- Розкажіть детальніше про цей колектив.

- Ми існуємо вже другий рік. Колектив створений та існує за зразком Федеративного молодіжного оркестру Німеччини.

Учасниками можуть стати молоді люди у віці від 13 до 22 років. Той, хто переростає, залишає цей колектив, на його місце приходять інші, на основі конкурсного відбору. У нас конкурс був приблизно 7 осіб на місце. Кращі з кращих відібрані, сьогодні це учасники з усієї України, з 22 географічних точок.

Колектив не має своєї бази, ми щоразу організовуємо нові проекти, нові концерти.

- Яким коштом він існує, є державна підтримка?

- На відміну від Федеративного оркестру Німеччини, де за кожного учасника батьки повинні вносити певну суму, тому що це розвиває дітей, дає їм творче спілкування, наші батьки за проекти, програми не платять. У нашому симфонічному оркестрі ми робимо все для того, щоб всі діти могли взяти в ньому участь, і вони не мають абсолютно ніяких витрат. Отримують 100-відсоткову організацію і покриття усіх витрат на проїзд, проживання.

Таке фінансування дається нам дуже непросто. Ми цього року отримали невелику допомогу від Мінкультури України, але сума не покриває нам на цілий рік видатків, це приблизно половина фінансування дороги до Берліна (приїзд YsOU в Німеччину профінансувало МЗС ФРН у рамках продовження проекту-кооперації з Федеративним молодіжним оркестром Німеччини - ред). Тому цього, звичайно ж, не вистачає. І ми змушені шукати інші засоби. Часто це приватні спонсори, люди, які розуміють важливість цієї ідеї, її прогресивність, і готові її підтримувати.

- Які плани щодо виступів оркестру цього року?

- Для нас це перший європейського значення концерт, де ми виступаємо повним українським складом - 70 осіб. Перший виступ на такому престижному фестивалі, як YoungEuroClassic. Варто зазначити, що не кожен молодіжний оркестр може похвалитися тим, що отримує запрошення стати учасником такого фестивалю. Ми були щасливі виступати тут.

Це вже другий концерт цього літа. Перший зіграли у рамках міжнародного фестивалю класичної музики LvivMozArt, який засновано також мною у Львові.

Ще буде третій виступ у вересні - будемо відкривати концертний сезон у Граці в Австрії.

УКРАЇНСЬКУ КЛАСИКУ МОЖНА СМІЛИВО ПОПУЛЯРИЗУВАТИ У СВІТІ

- Ви самі вже рік як є головним диригентом опери та філармонійного оркестру Оперного театру в Граці. Робота відповідає вашим очікуванням?

- Звичайно. Це дуже цікава, дуже відповідальна робота. У мене дуже насичений сезон, дуже багато концертних програм, оперних прем'єр. А також дуже цікаві солісти.

Це дуже велика відповідальність за цілий великий колектив, тому що на мені лежить не тільки творча робота, але також і певна адміністративна. Опера Граца є однією з найбільших і найвідоміших в Австрії. Тому це дуже престижно.

- А як оркестранти сприймають диригента-жінку, українку?

- На місце головного диригента в оперу Граца був великий конкурс, було 7 кандидатів. Я отримала місце, вигравши цей конкурс. За мене проголосували більшістю голосів якраз оркестранти і працівники оперного театру. Тому я відчуваю себе дуже впевнено. Якби їм не сподобався мій стиль роботи, - а це було 3 великих тури, де вони могли подивитися і на репетиційний стиль, і на диригування великих постановок, - очевидно, вони мене не запросили би.

Співпраця складається дуже успішно. Минулого року у нас було 2 великих оперних прем'єри: «Євгеній Онєгін» Чайковського та «Подорож до Реймса» Россіні. Ми отримали відмінні позитивні критичні відгуки. Усі зазначили, що помітна робота, зміна в музичному керівництві опери. Що є певні, дуже хороші перспективи.

- Ви виступаєте останнім часом в основному на європейських музичних майданчиках, де слухачі звикли до світової класики. Чи можливо представляти там українську класичну музику?

- У Берліні зараз у нашому виконанні прозвучало 3 українських твори: Камерна симфонія №1 для скрипки з оркестром та симфонічна картина «Купало» Віталія Губаренка, «Українська поема» для скрипки з оркестром Євгена Станковича. Слід зазначити, що ці твори українських композиторів у Німеччині виконувалися вперше.

Ця музика дуже цікава. Думаю, люди слухають її з великим інтересом.

Я скажу так: європейська публіка (я кажу з власного досвіду) з насолодою сприймає українську музику. Я в своїх гастрольних концертах, виступах з колективами всього світу регулярно виконую твори українських класиків. До цього часу я отримувала лише позитивні відгуки. Тому я вважаю, що українську музику можна сміливо популяризувати. Звичайно, у гарному виконанні. Як це було в Берліні у виконанні видатного українського скрипаля Валерія Соколова.

- А музикантам подобається грати українські твори?

- Так, подобається. Влітку я виступала з великою концертною програмою в Саарбрюкені (Німеччина) і серед інших творів я виконувала також музику Бориса Лятошинського і була дуже приємно здивована тим, що німецькі музиканти підходили, розпитували про композитора, про те, які ще твори є у його творчому доробку. Для мене це було дуже приємно.

В УКРАЇНІ СИЛЬНА ШКОЛА ДИРИГУВАННЯ

- Ваше основне місце роботи вже багато років у Європі. Як часто вдається виступати вдома?

- Настільки часто, наскільки можу, наскільки дозволяє мій графік. Фактично у мене немає вихідних, тому що всю свою відпустку проводжу у творчих проектах в Україні. Це організація та проведення міжнародного фестивалю LvivMozArt, який я заснувала. Подальший розвиток Молодіжного симфонічного оркестру України. А також співпраця з іншими українськими колективами, такими, наприклад, як Академічний симфонічний оркестр INSO - Львів.

Тому, скажімо так, мій календар надзвичайно інтенсивний, фактично це нон-стоп без відпочинку.

- Ви у своїх інтерв'ю говорили, що після закінчення контракту в Граці плануєте повернутися додому. Щось змінилося за цей час у ваших планах?

- Мій контракт у Граці до 2020 року. Після я вже підписала дуже багато контрактів з різними престижними оперними театрами світу. І я зацікавлена в тому, щоб за кілька років бути просто фрілансером. Для того, щоб мати можливість просто приймати запрошення різних театрів, подорожувати світом і мати більше часу для проектів в Україні.

- Ви входите в першу трійку видатних жінок-диригентів. Це тішить самолюбство?

- Насамперед, це велика робота за плечима. Це ніяка не Олімпіада, ти не думаєш, у трійці ти чи в десятці. Ти просто працюєш. Принцип такий: показати найкращий результат - на кожному концерті, на кожній репетиції, кожного вечора.

Насправді, я ніколи не думала, як все буде розвиватися, як далеко я можу зайти. Запланувати це неможливо, тому що воно фактично працює як бумеранг: якщо ти якісно робиш свою роботу, ти опиняєшся в центрі уваги, потрапляєш на сторінки преси з позитивними відгуками, і це все створює певний магніт твого імені, до тебе починають звертатися все більше театрів, оркестрів. Відповідно, зростає і складність завдань, які ти починаєш отримувати. Скажімо, якщо спочатку ти дебютуєш з якимось більш легким репертуаром, то з часом він стає все більш складним, і відповідно, престижність запрошень також весь час йде вгору. Відповідно, зростає і відповідальність.

Тобто це все здійснюється в прямій прогресії - і кар'єрне зростання, і успіх, який тебе оточує, але і критика, яка починає більш прискіпливо придивлятися до результатів твоєї роботи і не дозволяє тобі навіть найменших помилок.

Але, звичайно, якщо ти готовий як диригент працювати в дійсно складному, «дорослому» репертуарі і отримуєш запрошення від театрів і оркестрів першої категорії, то таких жінок у світі справді не так багато.

- А чому ви самі вибрали саме диригентську паличку?

- Свого часу я починала з фортепіано, потім закінчувала народний факультет музичного училища. В музучилищі у мене, як і у всіх інших студентів, був предмет «диригування», і на держіспиті, коли ми всі виступали з нашим студентським оркестром, до мене підійшли кілька людей і запитали, чи не думала я ніколи всерйоз про професію диригента. Що мене спочатку здивувало, тому що насправді я багато таких прикладів не знала. Але потім я все ж вирішила спробувати. І так все далі пішло.

- В Україні є визнана скрипкова школа. А диригентська є?

- Так, у нас є сильна школа диригування. Вона йде від Стефана Турчака, який був дуже відомим диригентом. Він жив і працював за часів Радянського Союзу, інакше став би справді відомою зіркою у всьому світі.

У Києві є диригентський конкурс його імені.

Я мала щастя навчатися у педагогів, які свого часу були учнями Турчака, якого я дуже люблю.

Ольга Танасійчук, Берлін.

Фото автора