На паротягу - через чарівну країну Міхаеля Енде

Сюжети, дещо меланхолійні герої із сумними історіями, які напрочуд органічно переплітаються з гумором, атмосферу чарівних світів від німецького письменника Міхаеля Енде не сплутаєш ні з якими іншими, настільки вони оригінальні і самобутні. Навряд чи знайдуться серед чарівних країн аналоги Медландії, де мешкає Джим, чи то країні Фантазії, куди потрапляє Бастіан із «Нескінченної історії».

Постановник Денніс Ганзель перед «Джимом Гудзиком ...» до казкового, та й просто фентезі-жанру не звертався, якщо, певна річ, не вважати за таке звернення стильно-вампірську драму «Смак ночі». З-поміж інших помітних проектів цього режисера варто виокремити потужну драму «Академія смерті» - про закриту школу часів Другої Світової з підготовки еліти для Третього Рейху, а також непогане продовження культового «Механіка» зі Стейтемом.

Проте відсутність досвіду роботи з дитячим матеріалом аж ніяк не завадило Ганзелю дуже чуйно поставитися до літературного першоджерела й обережно перенести його на екран, зберігши унікальну атмосферу і самобутніх героїв. Додаткової відповідальності для режисера додавало й те, що «Джим Гудзик ...» мав стати, по суті, лише другою помітною екранізацією творів Енде після культової «Нескінченної історії», поставленої співвітчизником Ганзеля й одним з найвідоміших німецьких постановників Вольфгангом Петерсеном. З неї останній, власне, і почав своє сходження в Голлівуді в середині 80-х. Так, був ще фільм про сирітку Момо Йоганнеса Шаафа, але, за всіх своїх переваг, статусу і популярності «Нескінченної історії» він не набув. Та й навряд чи мав шанси, особливо якщо згадати, що стрічку Петерсена з її масштабними панорамами і локаціями практично всю було відзнято у павільйонах і, тим не менше, залишається вподобаною вже не одним поколінням глядачів.

Закінчуючи розмову про екранізації Енде, треба згадати ще «Вуншпунш» (інша назва - «Чарівний напій»), ще одну «Момо» і двох «Джимів Баттонів» (тобто «Гудзиків», знятих у 70-ті і на початку 2000-х ), проте всі вони є мультсеріалами, а відтак – це інший формат. Тож від початку було зрозуміло, що порівнювати фільм Ганзеля будуть саме із «Нескінченною історією».

А кулінарні рецепти від імператорського двору Мандали, де монарх сумує за зниклою дочкою-принцесою? Такі страви навіть у теорії уявити складно, хоча «інгредієнти» переважно знайомі, нехай і не завжди апетитні. Та й багато жителів цієї країни звертають на себе увагу, скажімо так, своїми зовнішніми даними.

Що вже говорити про крихітну Медландію, яка миттєво підкорює глядача своєю мальовничістю, іграшковістю та затишком! Доречні для, певно, одного з найменших казкових королівств і його нечисленні підданці на чолі з королем Альфонсом, вже один титул якого - За-Чверть-Дванадцятий - змушує посміхнутися. Ну а коли знайомишся з ним ближче, емоцій від нього вже значно більше і дуже різних - від сміху до роздратування і навіть гніву. Відмінна робота актора Уве Оксенкнехта! У свого героя він напхав і статечності, і чванливості, і комізму, і навіть трошки дурості, яка, як не дивно, тільки додає йому чарівності. Приблизно такі ж почуття викликає і його підданець, за сумісництвом радник, - Армель у виконанні Крістофа Марії Гербста. Крім них, є дуже мила фрау Ваас, зіграна Аннет Фрір.

За ще один чудово виписаний персонаж - паротяг Емму, яка грає у сюжеті основну роль, треба подякувати передусім художникам, настільки вдало і красиво вони вималювали. А з не менш вдалою озвучую Емму відразу ідентифікуєш як живу істоту з першої ж її появи у кадрі. Причому настільки, що машиніст Лукас (до слова, відмінно зіграний Геннінгом Баумом), скидається швидше на її друга і напарника, ніж на господаря.

Жодних питань у фільмі - і до дитячих ролей. Юний Соломон Гордон дуже переконливий у головній ролі - Джима Гудзика: живий, енергійний, допитливий і пустотливий хлопчина. У ході фільму Джим вчиться брати відповідальність на себе, самостійно приймати рішення, бути холоднокровним навіть у найскладніших ситуаціях, заряджаючи своїм оптимізмом і життєлюбством як однолітків, так і дорослих. Все це Гордон грає напрочуд просто і розкуто, особливо якщо згадати, що роль Лукаса - його дебют у кіно. Та й зі своїм головним екранним партнером Баумом він швидко порозумівся. Тож буде дуже цікаво постежити за його подальшою кар'єрою: за умови вдалого вибору проектів перспективи Соломона видаються досить непоганими, акторськими здібностями він точно не обділений.

З-поміж інших юних талантів у фільмі звертає на себе увагу чарівний Пінг Понг, зіграний Іденом Гофом - ще один вдалий дебют у кіно! Ну і Лієнн Есперансат, звичайно, добре впоралася з роллю принцеси ЛіСі, нехай навіть за вельми скромний за хронометражем час у кадрі, відведений її героїні. І теж перша роль у кіно! Сподіватимемося, що завдяки інтуїції та режисерському чуттю Ганзеля ми в майбутньому отримаємо трьох щонайменше непоганих акторів.

Повертаючись до дорослих ролей, безумовно, треба згадати ще легендарну Ширлі МакЛейн («Дитяча година», «Мова ніжності», яка принесла їй «Оскара», «Гамбіт», «Неймовірне життя Волтера Мітті» та інші), озвучила дракониху - Місіс Іклу.

За загальноприйнятими канонами у картині виписали хіба що піратську Чортову Дюжину, але і тут я схильний погодитися із творцями: у результаті пірати надають казці більшої достовірності - якихось героїв хочеться бачити у звичному трактуванні.

Підсумок: екранізації «Нескінченної історії» сорокап’ятирічної давності фільм Ганзеля не поступився ні в чому. І завдяки цьому у нас тепер щонайменше дві дуже гарні кіноадаптації Міхаеля Енде. І хочеться вірити, що не останні, оскільки його оригінальні сюжети і герої - вдячний матеріал як для повного метра, так і для телебачення.

Михайло Коронкевич, Київ.

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства