Ідеал за 5 копійок. Кіно тижня
Є люди, які не люблять сюрпризів, не люблять дивуватися, не люблять різноманітність і нестандартність. Фільм «Нескінченність» - для їх протилежностей. А разом з цим, кінострічка є сюрпризом для всього вітчизняного прокату.
Як провило, подібні фільми виходять на DVD або на інтернет-платформах у вигляді VOD. Навіть у Сполучених Штатах, де прокат приблизно в 200 разів більший за наш. На тутешніх екранах таке є нонсенсом, втім, дуже приємним, бо додає дещицю «іншості» в стандартизовані страви місцевої кінотеатральної кухні, при цьому не гвалтуючи глядача моральними чи фізіологічними збоченнями.
Гадаю, таке «інше» востаннє можна було у нас скуштувати влітку 2014-го, і страва називалась «Побудь в моїй шкурі». Тоді "кухар" Джонатан Глейзер зготував таку дивину, що, пам'ятаю, представники одного київського кінотеатру запросили мене на попередній перегляд цього фільму з подальшим прохання пояснити, чи буде це хоч комусь до смаку, і чи варто взагалі додавати таке до меню? Звісно, варто, - порадив я. Але при цьому не варто розраховувати на кількісну подібність до продажу поп-корну.
«Нескінченність» - кіно на любителя. І тут треба шукати не арт-хаусну складову, як, певно, може подумати більшість з читачів, а технологічну спрощеність й авторський погляд на цілком масовий жанр, яким є наукова фантастика. Презентований у квітні минулого року на кінофестивалі Tribeca в Нью-Йорку, він жодним чином не міг би потрапити на кінофестивалі в Канні чи Венеції, адже не є мистецьким твором. Та й мейнстрімовим його не назвеш. Чому? Режисери Джастін Бенсон і Аарон Мурхед просто граються в сюжет, задаються питаннями на кшталт «а що було б, якби сталося так?» і відповідають на нього у свій, вигадливий, кумедний або, часом, химерний спосіб. Ця гра винятково для фантазерів, підлітків-розумах чи дорослих, що залишилися підлітками в душі, - коротше для любителів фантастики. І то фантастики дуже навіть конкретної - про петлі часу.
Але і тут є нюанс, бо в кіно петлі часу є різні. В даному випадку, творці апелювали не до «Дня бабака», розтягнутого на цитати і «плагіатично» поширеного на десятки схожих фільмів, де мова йде про один день, що повторюється, і лише одна людина про це знає. І точно не до таких індустріально-багатих картин як «Петля часу», «На межі майбутнього» або «Початковий код» чи всіх решту пригодницьких «Назад у майбутнє», «Континуум» і «12 мавп». А скоріше до малобюджетних - «Детонатора» 2004-го року, «Помилки минулого» 2014-го і «Зв'язку» 2015-го року. І навіть тут не має 100% попадання, лише спорідненість атмосферна й інтелектуальна. Бо «Нескінченність» - оригінальне кіно! І в цьому його бонус для фанатів фантастики.
Знаходячись далеко за межами голлівудських стандартів «великого кіно», фільм Бенсона та Мурхеда, хоч виконаний в стилі мінімалізму - з огляду на форму, - бере ідейністю. Петлі часу тут існують не самі по собі, вони утворилися кимось.
Два брати колись були членами культу. Разом з купкою однодумців сповідували пришестя інопланетян і вознесіння до їх світу. Та вважаючи вознесіння масовим самогубством, відмовилися від такої участі, і з культу втекли. А за десять років після цього вони отримують стару відеокасету, на якій знайома їм дівчина, яка в культі залишилася, розповідає, що вони готуються до вознесіння. От брати й вирішують подивитися, що там з їх друзями сталося: повертаються, і, щасливі, не знають горя - всі привітні і добрі, але навкруги постійно відбуваються дивні речі - на небі палає два місяці, бо є дивна стіна, від якої відбивається зображення всього світу, вечорами всі граються в перетягування канату, коли з іншої сторони є невідомо хто і канат веде у небо, а під час пострілів по пляшках один з братів попадає в щось невидиме, об що куля деформується до непізнаваності тощо.
Судячи з усього, члени культу знають, що відбуваються, але мовчать. Одна дівчина малює дивні картини, інший хлопець пише математичне рівняння, яке б пояснило причини всього... Розкриття таємниці - шляхом демонстрації ще більших і дивніших таємниць - починається, коли один з братів, знуджений загадковістю навколишнього, вирішує піти. Але не може вийти з табору...
... Вперше петля часу пояснена! І зроблено це не через катастрофічний експеримент, дії машини часу чи фізичні обставини континууму, а... не хочу спойлерити, але пояснення вірогідне, цікаве і, що важливо, не розкладене на дрібниці, фактично, воно навіть не промовлене повністю, лише як версія, як вигук, як звинувачення, та все решту робить людська фантазія, і хто знає, може у когось іншого, ніж в мене, вона намалює дещо інше.
Режисерам, - і вони ж сценаристи і виконавці двох головних ролей, братів, - вдалося зробити хитромудру головоломку, в якій розкидані навкруги підказки виконують роль одночасно і допоміжних для розуміння речей, і навпаки - що дражнять, скубочуть і нестерпно вимагають фіналу й викриття головної інтриги.
Та весь кайф, як і завжди - в процесі: поки ти стежиш за чудернацькими подіями, поки силуєш їх зрозуміти, перебираючи в пам'яті колись бачене чи пережите, ніби шукаючи рятівні милиці, - ти перебуваєш в стані цілковитої концентрації, того бажаного занурення в екран, що і штовхає нас дивитися кіно і любити його, а когось, відповідно, продукувати його і, таким чином, заробляти на нашій слабкості гроші. (Чом не чергова петля?) Та ми й згодні відносити чесно (?) зароблене, коли нам дають подібне, - з інтригою, з легким польотом фантазії, з уже знайомими умовами, але виконаними у трохи інший спосіб. З цього приводу американський кінокритик Метт Цоллер Зейц зі сайту RogerEbert.com написав вичерпний вердикт: «Якщо у вас є добра ідея, міцний акторський склад, розумний сценарій і режисерські приколи, вам не потрібно багато грошей, аби зробити чарівне кіно, і фільм «Нескінченність» це довів».
Цікаво, що нова стрічка Бенсона-Мурхеда є продовженням або, як тепер кажуть, спін-оффом їх попереднього, дебютного повного метру «Ломка» 2012-го року. Якщо там мова йшла про двох друзів, що потрапили до пекла дивних подій навколо їх будинку, то в «Нескінченності» ці ж двоє друзів (їх грають ті ж самі актори) є одними з героїв фільму, і їх жах тепер пояснений - вони потрапили в петлю часу, з якої немає виходу.
6 років тому режисери своєю «Ломкою» зарекомендували себе як винахідливі творці, тепер вони пішли далі, і збільшили свій винайдений всесвіт. Наповнили його людьми і нанизали на певну філософію. Надали йому вигляду «під старе», з жовтувато-блідим кольором (минулої) реальності, і класно обіграли деякі речі, що в мейнстрімовому кіно обов'язково мали б бути достеменно і ретельно розкладеними по полицям. Наприклад, одного разу герой просить пояснити, чому йому потрібно встигнути до повного третього місяця, на що отримує перфектну у своїй незбагненності відповідь: «Це те ж саме, як пояснити неіснуючий колір».
Насправді, будучи добре продуманим, «Нескінченність» наповнена цікавинками - від окремих фраз, гідних стати крилатими висловами, до вражаючих моментів, нехай вони і не є абсолютно оригінальними... Брати проходять стежкою, і їх знімають збоку, потім це транслюють на біле простирадло, як вони проходять, і камера показує біле простирадло, на якому видно, як проходять брати, а за їх спиною видно простирадло, на якому... і так до нескінченості.
Цей прийом відомий, концептуально показаний ще в «Громадянині Кейні» Орсона Велса, де Кейн проходить між двома дзеркалами, відбиваючись у безкінечних відбитках. Вербально теж багато цікавого, і навіть дещо можна легко актуалізувати під нашу українську буденність. До прикладу ось це: «Якщо я багато про щось говорю, - каже один з членів культу, - це означає, що в мене немає відповідей».
Закінчення з ліричним хеппі-ендом не напружує своєю неможливістю. По-людськи він тішить, а з кінематографічного погляду - дає сподівання на продовження. Адже все до кінця так і не стало відомо, крім того, що у нескінченності немає кінця...
Ярослав Підгора-Гвяздовський, Київ
