Друга «Золота дзига»: очікувані «Кіборги» та кілька несподіванок
Друга церемонія вручення «Золотої дзиґи» подарувала кілька цікавих несподіванок, водночас у низці категорій на ймовірних переможців можна було закладатися вже після оголошення номінантів.
Безумовним фаворитом, звісно, від початку вважалися «Кіборги». Це стало ясно ще минулоріч у грудні, коли стрічка вийшла у прокат, побила кілька українських касових рекордів і почала підкорювати закордон. Це підкорення успішно триває й зараз, а до висунення номінантів на «Золоту дзигу» гідного конкурента для неї, здавалося, не знайти. Аж раптом він з’явився, хоча й до того не дуже ховався. Йдеться про картину Аркадія Непиталюка «Припутні» – гостродраматичний зріз сучасного українського провінційного життя з напрочуд справжніми, немовби просто взятими з натури жителями українського села – з усіма їхніми радощами й труднощами. Припутні відбивають саме загальну картину, адже подібне село з подібними героями можна знайти, мабуть, у будь-якому регіоні. І не одне.
Коли придивитися, у «Припутнях», як й у «Кіборгах», нам теж показали війну, але іншу: сіре, важке повсякдення, яке для деяких залишається єдиним на все життя, без надії на якийсь просвіт. Воно щодня навантажує людину купою проблем, на вирішення яких треба знаходити сили, а їх іноді просто немає. Сум, роздратування, злість просочуються у стосунки – люди починають шукати винних, на яких можна перекласти відповідальність і відчути душевний комфорт хоча б на деякий час.
На жаль, у цапи-відбувайли потрапляють найчастіше близькі люди, з якими можна надто не панькатися, а різати їм правду-матку, не добираючи слів й емоцій. Часто ці слова несправедливі, питання лише в тому, якою мірою.
За дріб‘язковістю, надуманими образами, що їх власна пиха збільшила у масштабі ледь не до вселенської катастрофи, люди вже на бачать одне в одному доброти, співчуття, щирості та інших чеснот. Але шлях нагору ще не втрачено, й фільм, попри все, дає натяки глядачеві, куди рухатися, аби не загубити себе та близьких людей. Це лише один, але далеко не єдиний меседж у стрічці Непиталюка, а всі разом вони наповнюють її глибоким емоційним змістом, незважаючи на всю зовнішню простоту подачі режисером «інформації до роздумів».
Тож, мабуть, не дивно, що «Припутні» навіть випередили фільм Ахтема Сеітаблаєва за загальною кількістю номінацій (11 проти 9), встановивши тим самим рекорд у небагатій наразі історії «Золотої дзиги», який перевершити буде важко, особливо якщо згадати, що загалом цих номінацій лише 18. Тож Непиталюк точно не марнував часу, знімаючи «Припутні».
Хоча дива у підсумку не сталося. «Кіборги» перемогли у шести з дев’яти категорій, де були представлені. Конкурентам змагатися з ними було складно, адже у картині Сеітаблаєва практично немає слабких місць – від сценарію до реквізиту. Це стосується, зокрема, й головної категорії – «Найкращий фільм», де, окрім неї та вже згаданих «Припутнів», були також присутні такі непогані стрічки, як драма Марини Степанської «Стрімоголов» – про людські долі та кохання на тлі Майдану, що посіла третє місце за кількістю номінацій (7), та запальна комедія Олега Борщевського «DZIDZIO Контрабас», де блискуче зіграв Михайло Хома, який за інших обставин, тобто відсутності «Кіборгів», цілком міг претендувати на «Дзигу» для найкращого актора. Як, до речі, і Дмитро Хом’як, який дуже непогано виконав роль Юрка у «Припутнях».
Проте шансів у них, як і в категорії «Найкращий актор другого плану» в Олега Мосійчука (дідусь у «Стрімголов», якого хочеш, а не забудеш) та Яківа Ткаченка (знову ж таки, «Припутні» – Славко) поруч із суто чоловічими в усіх сенсах «Кіборгами» (в тому числі й буквальному: жіночих ролей у цьому фільмі фактично немає), було обмаль. Тож перемоги Серпня – В’ячеслава Довженка і Старого - Віктора Жданова були передбачуваними і не викликають жодних запитань.
Натомість у категоріях «Найкраща актриса» й «Найкраща актриса другого плану» інтрига була значно гострішою. Перемога Дар’ї Плахтій (Катя у «Стрімоголов»), як на мене, зовсім не є беззаперечною, адже і Людка – Олена Узлюк у «Припутнях», і тим більше Лілія Яценко в ролі Саїде Арифової у стрічці «Чужа молитва» справляють щонайменше не гірше враження.
Щодо другого жіночого плану питань менше, адже Ніна Набока в ролі баби Каті у «Припутнях» (єдина нагорода цього фільму на другій «Золотій дзизі») заслуговує на найвищі оцінки. Хоча, знову ж таки, не можна не відзначити тут і Римму Зюбіну, яка дуже вдало впоралася з роллю Ганни Дацей у «Межі».
У режисерській номінації мої симпатії були на боці Аркадія Непиталюка («Припутні»), хоча можна зрозуміти і статуетку для Сергія Лозниці з його адаптацією оповідання Федора Достоєвського «Лагідна». Хоча у цій категорії слід робити поправку на те, що до числа претендентів із незрозумілих, принаймні для мене, причин, не потрапив постановник «Кіборгів» Ахтем Сеітаблаєв, чия відмінна режисура багато в чому забезпечила успіх цій стрічці. Не бачу логіки в тому, коли певний фільм визнають найкращим, а його режисер навіть не потрапляє в номінанти у відповідній категорії. Подібні випадки трапляються й на тому ж «Оскарі» та інших престижних кінопреміях, проте від того зрозумілішими не стають.
У категорії «Найкращий оператор» вболівав за «Кіборгів» – професіональний рівень Юрія Короля у «Кіборгах», завдяки якому ти ні на мить не сумніваєшся, що перебуваєш саме на місці тих історичних подій – у Донецькому аеропорті, думаю, був вартий «Золотої дзиги». Натомість перемога Валентина Васяновича («Рівень чорного») не видається беззастережною.
Відмінно попрацював у «Кіборгах» і художник-постановник Шевкет Сейдаметов, який провів просто титанічну роботу з відтворення ДАПу-2014 та, здавалося б, найдрібніших деталей у ньому. «Золота дзиґа» стала гідною оцінкою його праці.
Сценарій Наталії Ворожбит до «Кіборгів» теж став однією з найважливіших складових загального успіху картини. Коли переглядаєш фільм про захисників Донецького аеропорту, просто не уявляєш, як можна було подати цю історію вдаліше, емоційніше, глибше і взагалі – якось інакше, ніж це було зроблено Наталією у дуеті з Сеітаблаєвим. Тож і в цій номінації статуетка для «Кіборгів» – більш як заслужена.
Цілком можна погодитися і з тим, що найкращим визнали саундтрек Віктора Моїсеєва до «Стрімголов»: композиції там дуже вдало передають настрій практично кожної сцени.
Художник із гриму – ще одна практично беззаперечна перемога «Кіборгів» (Ліліана Хома). Як на глядацький погляд, він бездоганний, хоча спеціалісти, може, й відшукають якісь дрібні недоліки.
«Золоту дзигу» «Кіборгам» можна було віддати й у категорії «Найкращий звукорежисер»: відповідальний за це Антон Бржестовський точно байдиків не бив. Тож щодо перемоги Сергія Степанського («Стрімголов») можливі дискусії.
А ось за кого можна щиро порадіти, так це за Світлану Симонович, яка отримала нагороду як найкращий художник із костюмів за стрічку «Червоний». Завдяки її рішенням глядач у цьому фільмі справді поринає у ту складну й трагічну добу, а в героїв тогочасся на екрані справді віриш. Сподіваюсь, що Світлану залучать і до роботи над другою частиною «Червоного», яка, певен, буде не гіршою за оригінал-частину і матиме ширше представництво на «Золотій дзизі». Адже одна номінація, нехай і переможна, – надто мало для цієї справді талановитої екранізації твору Андрія Кокотюхи. Знову ж таки, за інших обставин, думаю, «Червоний» був би представлений і в акторських категоріях. Принаймні Микола Береза там точно був би, а може, й за компанію з Олегом Шульгою.
Ну, і ще одна «Золота дзиґа», яка точно пішла за адресою, – це нагорода для мультфільму Андрія Щербака «Причинна». Цікаве прочитання балади Тараса Шевченка і не менш цікаве її візуальне подання, думаю, варто оцінити найвищим балом. Українська анімація явно набирає обертів, і нас у цій царині чекають ще багато цікавих проектів. Зокрема, кортить врешті-решт дочекатися екранізації іншого українського класичного твору – теж мультфільму: «Мавка: Лісова пісня» Олександри Рубан, прем’єру якого попередньо обіцяють у 2020 році.
Щодо документального фільму і короткометражного ігрового від коментарів утримаюся: на цей формат катастрофічно бракує часу, тому тут покладаюся на фаховий рівень українських кіноакадеміків.
Ну й звісно, ще можна порадіти за переможця у категорії «Премія глядацьких симпатій» – фільм «DZIDZIO Контрабас». Його авторам ще раз хочеться подякувати за той заряд бадьорості, гумору та гарного настрою, що його вони подарували глядачеві своєю стрічкою.
А ще дуже тішить те, що поряд із цією комедією у даній номінації багато картин, які теж цілком заслуговували на перемогу, зокрема «Мир вашому дому» (знову ж таки, класика: Шолом-Алейхем), «Сторожова застава», «Чужа молитва», «Межа», не кажучи вже про згадуваних вище «Кіборгів» і «Припутнів». В Україні справді знімається багато цікавих фільмів у різних жанрах, тож сподіваємося, що наступна, третя «Золота дзиґа» винесе на розсуд Української кіноакадемії ще більше якісного українського кінопродукту і стане ще більш непередбачуваною щодо підсумків голосування. Від цього виграють і кіно, і глядач.
А на завершення хочеться побажати успіхів найкращому українському фільму 2017 року – «Кіборгам» на майбутньому 91-у «Оскарі». Із цим фільмом, переконаний, Україна нарешті має там шанс.
Михайло Коронкевич, Київ.
Фото: flickr/uafilmacademy
