Париж, книги, український стенд... А культурна дипломатія – працює!

Дуже сильно с..икотно мені 15-го було 2 рази: коли полізла на каблах по слизькій драбині на висоту другого поверху кріпити витинанку (драбина хиталася як дурна, а я думала, де б мені взяти третю руку), і коли давала Макрону книгу оповідань Сенцова в перекладі Ірини Дмитришин.

Cалоном пробігла чутка, що президент не піде на стенд до росіян, а піде на наш. Ми йому приберегли там всякого доброго: дерунів, сирника, вареників. А він раз – і пішов по головній алеї, і купа преси, секюріті й роззяв за ним. І ми такі стоїмо з наготовленими книжками і пиріжками (які довелося захищати від роззяв), і всьо капец. І тут Alexandra Prys така: Карпа, бери Сенцова і пішли. І от ми покралися позаду того всього натовпу паралельно з Макроном. Висока і красива Саша пробивала дорогу, а я метикувала, між якими спинами щілини ширші, щоби втягнути пузо і втиснутися.

Спини стояли щільно. Пробити стіну людей, що наготували смартфони для клацання зірки, дуже нелегко. Коли між нами і дефіле лишалася товщина з трох-чотирьох громадян, стало ясно, що або зараз, або повзти під ногами. І тоді я почала кожному заглядати в очі й казати: "Це український політв'язень. Режисер у російській тюрмі. Мені дуже важливо передати його оповідання Макрону". І раптом люди, як це буває тільки в фільмах, починають розступатися: так, ми знаємо, це важливо, ідіть. І я пішла. До кордону секюріті. Дядько-агент-сміт глянув на мої червоні губи, на обкладинку і нічо не сказав. Зате дебела тітка секюріті тримала мене міцними руками і казала тверде "ні". Якби я пручалася, вона б і продовжила мене тримати. А так я зробила вигляд, що здаюся, і тітка просунулася далі відтискати бажаючих щось передати чи торкнутися до президента.

І тут він просто переді мною, цей красивий, усміхнений і не дуже більший за мене Емманюель Макрон. "Пане президент, – кажу я. – Це Олег Сенцов, український режисер в російській тюрмі". – "Я знаю! Я була на вечорі на його підтримку!" – каже міністерка культури Франсуаз Ніссен. Дякую їй, Макрон тисне мені руку. "А ви хто?" – питає. "Я українська письменниця. З українського посольства... (Да, думаю, звучить абсурдно, але не для французів – Ромен Гарі був консулом в Америці, може я не сильно на ідіота змахую). "Нам дуже потрібна ваша підтримка у цій справі", – кажу.

- "Вона у вас є".

І Емманюель Макрон узяв книжку.

"Браво! – казали люди, що пропустили мене. Тобі це вдалося!" А я знову відчула – я злізаю зі стремянки.

І Тільки на Сашиних фото я побачила ще й Бріджит, прекрасну женщіну, яка мене надихає.

А взагалі-то, це був пост для тих, хто каже, що яка там культурна дипломатія в політичних справах. Бєбєбє!

Ірена Карпа
FB

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства