Оскар-2018: "Гарячими слідами" американських кіноакадеміків - 05.03.2018 19:24 — Новини Укрінформ
Оскар-2018: "Гарячими слідами" американських кіноакадеміків

Оскар-2018: "Гарячими слідами" американських кіноакадеміків

2090
Ukrinform
Став історією черговий – ювілейний 90-й "Оскар" від Американської кіноакадемії

Як зазвичай, були на ньому й інтриги, й несподіванки, хоча цього разу, порівняно з кількома попередніми, їх дещо поменшало. Пояснити це можна зокрема тим, що, скажімо, у трьох із чотирьох акторських категорій переможці читалися ще навіть до оголошення номінантів, як і в деяких інших. Проте про все – по порядку.

У головній дев'ятці очевидним аутсайдером для мене від початку був фільм "Леді Берд" Грети Гервіг. Не такий беззастережний, як "Лев" Гарта Девіса минулоріч і "Бруклін" Джона Кроулі позаторік, проте очевидний. Десь поруч із ним вмостилася і "Пастка" Джордана Піла: вельми посередній, на мою думку, трилер.  

Джордан Піл
Джордан Піл. Фото: Xinhua/Укрінформ

На протилежному полюсі у мене розташувалися "Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі" Мартіна МакДони і майже впритул до них – "Назви мене своїм ім'ям" Луки Гуаданьїно. Переможцями я бачив одну з цих двох стрічок. 

Решта у моєму рейтингу симпатій опинилися точно посередині, всі п'ять: "Примарна нитка", "Секретне досьє", "Дюнкерк", "Темні часи" і нарешті переможець – "Форма води". Проти останнього в мене не було категоричних застережень. Але й до однозначно найкращого я його точно не зарахував би. Якнайточніше моє ставлення до цього рішення американських кіноакадеміків можна було б висловити філософсько-нейтральним: "Чом би й ні?". В усякому разі, поруч із минулорічним "Місячним сяйвом" Баррі Дженкінса картина дель Торо почувається значно впевненішою.

Відповідно, у режисерській номінації задніх у моєму рейтингу пасли ті самі "Леді Берд" і "Пастка", що їх режисували Гервіг і Піл. Натомість постановник, якому я б однозначно віддав перевагу (МакДона з "Трьома білбордами..."), взагалі не потрапив до фінального квінтету, а з-поміж інших виокремити було нікого. Тож і для рішення на користь Гільєрмо дель Торо у мене теж – "Чом би й ні?".

Гільєрмо дель Торо
Гільєрмо дель Торо. Фото: Xinhua/Укрінформ

У головній акторській номінації, попри, здавалося б, беззаперечне лідерство Гері Олдмена, який очолив список фаворитів практично наприкінці першого ж дня прокату "Темних часів", інші варіанти все ж таки не відкидалися остаточно, тим більше "під настрій" – мотив, яким американські кіноакадеміки керуються доволі часто. Наприклад, гідно провести на заслужений відпочинок Деніела Дей-Льюїса, який заздалегідь оголосив, що "Примарна нитка" – його останній проект у кіно. Чи заохотити молоді таланти в особі Тімоті Шаламе ("Назви мене своїм ім'ям", і тут я б погодився) та Деніела Калуї ("Пастка", а тут я був би категорично проти). Або, зрештою, – компенсувати Дензелу Вашингтону ("Роман Дж. Ізраел, Esq.") минулорічний ігнор його дуже непоганої ролі у "Парканах". Проте жоден із цих настроїв не зіграв, і рішення було ухвалено цілком очікуване. 

Те саме стосується й категорії "Краща актриса", де цілком заслужено статуетку отримала Френсіс МакДорманд за роль у "Трьох білбордах...". Яку, на жаль, не можна було розпиляти навпіл та віддати  другу половину Марго Роббі, яка зіграла на такому ж високому рівні епатажну американську фігуристку Гардінг у фільмі "Я, Тоня".  Що ж до решти, то Сірша Ронан у "Леді Берд" аж ніяк не награла на оскарівську номінацію. Саллі Гокінс у "Формі води" гарно попрацювала, але на тлі МакДорманд і Роббі дещо загубилася. Ну, а у Меріл Стріп більшість робіт у кіно – це рівень оскарівської номінації, але зрозуміло, що кожного разу статуетку їй ніхто не вручатиме. Тож Меріл і далі поповнює свою рекордну скарбничку номінацій, кількість яких цьогоріч сягнула вже двадцяти однієї.

. Фото: Xinhua/Укрінформ
Сем Роквелл, Френсіс МакДорманд, Еллісон Дженні та Гері Олдман. Фото: Xinhua/Укрінформ

А ось де все було вирішено практично заздалегідь, так це щодо актриси другого плану: Еллісон Дженні неперевершено зіграла цинічну матір Тоні Гардінг у картині "Я, Тоня". Лорі Меткалф у "Леді Берд" та Леслі Менвілл у "Примарній нитці" відпрацювали дуже схожі  характери жінок, втомлених і роздратованих життям, яке від самого початку піддавало їх суцільним жорстоким випробуванням, але зрівнятися із Дженні – що Лорі, що Леслі було вкрай важко. Мері Джей Блайдж сподобалася у "Фермі "Мадбаунд", проте це вже далеченько від "Оскара". Ну, а з Октавією Спенсер міг спрацювати той самий варіант, що й із Дензелом Вашингтоном: минулоріч статуетку в другому жіночому плані віддали Віолі Девіс за "Паркани", а не Спенсер за  "Приховані фігури", – тільки тут це було малоймовірно. Що у підсумку й підтвердила перемога Дженні.

У категорії "Кращий актор другого плану" гідним конкурентом неймовірному Сему Роквеллу міг стати тільки Вуді Гаррельсон із тих самих "Трьох білбордів...". Річард Дженкінс у "Формі води" непоганий, але не такий яскравий, як Сем. Те ж саме стосується й Віллєма Дефо у "Проекті "Флорида". Але найскладніше визначитися щодо "пожежника" Крістофера Пламмера в "Усіх грошах світу". З одного боку, якщо оцінювати суто його акторську роботу, то це дуже високий рівень, особливо коли зважити, що шановному пану Крістоферу довелося вирушити з корабля на бал, терміново замінивши Кевіна Спейсі. З іншого боку, власне ці обставини й залишили в мене дуже неприємний присмак, кинувши тінь і на самого Пламмера.

Дуже сподівався, що, проігнорувавши МакДону-режисера, йому віддадуть належне хоча б як сценаристу, адже від карколомних сюжетних поворотів у "Трьох білбордах..." під час перегляду забивало подих. Конкурентів Мартіну в категорії оригінального сценарію особисто я не бачив. На відміну від американських кіноакадеміків, котрі віднайшли щось цікаве у шаблонному, як на мою думку, сюжеті трилера "Пастка", написаному Джорданом Пілом, який узяв на себе у цій картині, окрім режисерських, ще й функції сценариста, з якими, втім, впорався, мені здається, не набагато краще.

sdfsdfsdfsdfdf
Джеймс Айворі. Фото: Steve Granitz/WireImage

Натомість дуже радий, що тонку, ліричну й дуже емоційну стрічку про кохання "Назви мене своїм імям" Луки Гуаданьїно оцінили принаймні у плані адаптованого Джеймсом Айворі сценарію, який вдало "пристосував" для кіно однойменний роман Андре Асімона. Запасним варіантом у мене в цій категорії був "Логан: Росомаха", де над сюжетом так само ретельно попрацювало тріо на чолі з Джеймсом Менголдом, який, до того ж, записав собі в актив відмінну режисуру цієї стрічки. До цього додалися такі ж переконливі акторські роботи, й у підсумку вийшов нетиповий і дуже цікавий кінокомікс, який став однією з подій 2017 року. 

А от де на 90-му "Оскарі" не було з чого вибирати, так це в номінації "Кращий анімаційний фільм". Дивишся на цю п'ятірку, згадуєш минулорічні "Зоотрополіс", "Кубо: Легенду про самурая", та й "Ваяну",  – і стає зовсім сумно. Надто як побачиш у цьогорічному квінтеті "Бебі-боса", дуже вже дитячого навіть як на дітей. Тож, мабуть, погоджуся, що "Коко" тут був правильним і практично безальтернативним вибором.

Натомість здивував переможець у категорії "Кращий фільм іноземною мовою", Правду кажучи, у ній я віддавав перевагу російській "Нелюбові" чи ліванській "Образі", тримаючи десь поруч і шведський "Квадрат". Вибір на користь чилійської "Фантастичної жінки" став для мене несподіванкою.

У номінації "Краща музика до фільму" ми спостерігали цікаву і потужну конкуренцію. Перемога кожного з п'яти претендентів, гадаю, сприймалася б як належне, хіба що Джона Вільямса номінували скорше за минулі здобутки, аніж безпосередньо за саундтрек до "Останніх джедаїв". Що ж до переможця, Александр Десла цілком заслужив на статуетку, написавши дуже атмосферну музику до "Форми води".

У категорії "Краща пісня" перед церемонією я готовий був закластися на перемогу "This Is Me" з  "Найвеличнішого шоумена". Пісня з мюзиклу як фаворит у відповідній категорії – логіка читалася. Тим більше, що ця композиція у стрічці Майкла Грейсі – далеко не єдина, що вартує "Оскара". Тож нагорода для "Коко" особисто для мене теж стала несподіванкою. 

423432423
Кращі візуальні ефекти "Той, що біжить по лезу 2049"

Тепер щодо технічних номінацій. Кращим оператором я бачив Роджера Дікінса ("Той, що біжить по лезу 2049") або Гойте Ван Хойтему ("Дюнкерк") – обидва вправно попрацювали з камерою на знімальних майданчиках, тож статуетка Дікінсу була для мене очікуваною.

У категорії "Кращий монтаж" п'ятірка номінантів була досить рівною. Чогось цікавого у цьому плані я не побачив тільки у "Формі води". "Дюнкерк" цілком заслужив на нагороду, проте зауважу, що дуже цікаві рішення у плані монтажу я побачив й у картині "Я, Тоня".

Стосовно кращого звуку та звукового монтажу –  теж усе очікувано: "Дюнкерк" під проводом Нолана і компанії явно перевершив конкурентів. 

А ось нагороду за кращі грим та зачіски я б присудив "Вікторії й Абдулу" – і хоча б так віддав належне стрічці з чудовою Джуді Денч у ролі королеви Вікторії, коли вже їй чомусь не знайшли місця в акторських номінаціях. Ні-ні, я, безперечно, віддаю належне героїзму і професіоналізму (жодного сарказму!) Гері Олдмена, який по кілька годин терпів накладання гриму в "Темних часах". Як і підсумковому результату та майстерності тих, хто це робив. Проте мені все одно здається, що над іміджем королеви попрацювали аж ніяк не гірше, аніж над іміджем британського прем'єра.   

Перемога "Примарної нитки" у номінації "Кращі костюми" була настільки очікуваною, наскільки й не беззаперечною. Думав, що перевагу тут віддадуть "Красуні й Чудовиську". Якщо римейк діснеєвської класики і є за що відзначити, то саме за це. Як і в категорії "Краща робота художника", де рішення було у підсумку ухвалено вже на користь "Форми води" (припускаю, що кіноакадеміки банально не встояли перед харизмою та безперечно самобутньою стилістикою дель Торо, але менше з тим).

Гідна конкуренція мала місце й у категорії "Кращі візуальні ефекти". Випадає тільки "Конг: Острів Черепа", що, чесно кажучи, не справив на мене враження своїм візуальним рядом. Кожна з решти чотирьох стрічок були варті нагороди, зокрема й підсумковий переможець – "Той, що біжить по лезу 2049": спецефекти у картині Дені Вільньова бездоганні. Особисто я все ж таки вболівав за Цезаря та "Війну за Планету мавп". 

3423423423
Ден Коган та Браян Фогель. Фото: Getty Images

З-поміж документально-короткометражних категорій відзначу перемогу "Ікара" як кращого повнометражного документального фільму, який розповідає про російський допінговий скандал на зимовій Олімпіаді в Сочі 2014 року. З огляду на те, яких зусиль коштувало режисерам Браяну Фогелю та Дену Когану зняти цю стрічку, ті реальні небезпеки й погрози, з якими вони зіткнулися, та тиск з боку Росії, аби не допустити перемоги картини на "Оскарі", про який заявили деякі американські ЗМІ напередодні церемонії, рішення Кіноакадемії, що відзначила увагу режисерів-документалістів до цієї проблеми та гідно оцінила її оскарівською статуеткою, заслуговує на повагу. Тим більше, що, як засвідчила нещодавня зимова Олімпіада у Південній Кореї, проблема допінгу в спорті залишається актуальною, і знову – переважно в російському контексті.

Ось такими є мої враження від підсумків 90-го "Оскара". Щось розчарувало, щось порадувало, але загалом мої очікування він справдив, передусім, що стосується інтриги та неочікуваних рішень. Сподіваюся, наступний "Оскар" буде принаймні не менш цікавим за нинішній.

Михайло Коронкевич, Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>