Кіноберезень: З Київської Русі – у 80-е майбутнє

Кіноберезень: З Київської Русі – у 80-е майбутнє

Укрінформ
Фестивальний репертуар першого місяця весни розцвітає повільно, а ось кіношний – безліччю кольорів

Березень запропонує видовище до серця кожного з наших співгромадян, готових продовжити знайомство з вітчизняним кінематографом – від саморобної інтерпретації народних легенд до високобюджетної анімаційної варіації на пушкінські теми, від чорної комедії до екзистенціальної драми. Однак і для тих, хто віддає перевагу творам іноземних майстрів, відшукається і хвацький кібер-панк, і естетський трилер.

З 1 березня

Іній

Стрічка відомого литовського режисера Шарунаса Бартаса, копродукція Литви, Польщі та України, лише зараз виходить в український прокат, хоча її реліз мав відбутися ще у жовтні, а вітчизняна прем'єра відбулася на Одеському МКФ. Якими б не були закулісні причини затримки, вона цілком відповідає складному ставленню до роботи Бартаса наших співвітчизників, багато з яких були незадоволені тим, як у ній відбилися галас і лють української сучасності.

Головний герой картини, молодий литовець, везе гуманітарний вантаж української армії в зону АТО. Молода людина вирушає в дорогу, маючи вкрай невиразні уявлення про конфлікт на сході України, не усвідомлюючи те, яка небезпека на нього чекає, і до того ж тягне з собою кохану, немов для того, щоб у бойових умовах перевірити міцність почуттів.

Розмови героя про те, що відбувається з військовими журналістами-іноземцями і нашими співгромадянами, які вступають з ними в суперечку, пропонують відсторонений, об'єктивістський погляд на місце нашої трагедії у світовому порядку денному. «Міжнародне співтовариство зовсім забуло про нас». «А чи багато ви самі думаєте про Сирію? Про те, що діється в Ємені, Судані?» «Але ж ми знаходимося у самому серці Європи!» «Пробачте, з точки зору, скажімо, Франції, Україна не знаходиться ні в якому серці Європи».

Між тим, ставлення творців картини до пережитих нашою країною катаклізмів наповнене співчуттям і симпатією. Образи учасників АТО з «Інею», бійців добробата і солдатів ВСУ (виконавці грали самих себе) можна віднести до найбільш виразних і цікавих характерів наших співгромадян, які з'являлися у сучасному кіно.

З 7 березня

Викрадена принцеса: Руслан і Людмила

Третій повнометражний анімаційний фільм (і другий, виконаний в 3D-анімації) вітчизняної кінематографії є пробним каменем масштабного проекту з виробництва пригодницьких казок, покликаних відповідати голлівудським стандартам і орієнтованих не тільки на вітчизняний, а й на зарубіжний ринок. Справді, якщо судити з трейлеру, сюжет цієї дебютної роботи Олега Маломужа нагадує скоріше про диснеївські мультфільми (як би далеко вони не були за якістю комп'ютерної графіки), ніж про казку Олександра Пушкіна, за якою вона поставлена. Фабула, втім, має безсумнівну схожість з поемою: коли чорний маг Чорномор викрадає дочку київського князя Володимира, прекрасну Людмилу, на пошуки принцеси-княжни вирушає закоханий у неї Руслан – який у цьому творі, втім, не витязь, а мандрівний музикант.

Крім персонажів першоджерела, в дію, згідно з диснеївськими лекалами, введені маленькі помічники героя, відповідальні за комічну складову, і дракон, що підсилює схожість оповідання з типовим фентезі.

З 22 березня

Тебе ніколи тут не було / You Were Never Really Here

Тема боротьби з сексуальним рабством знову – після «Порока на експорт» Девіда Кроненберга 2007-го року, – опиняється в центрі сюжету стрічки, яка привернула увагу завсідників авторитетних фестивальних майданчиків. Картина шотландської постановниці Лінн Ремсі, відомої трилером «Щось не так з Кевіном», отримала призи за кращий сценарій, написаний Ремсі за романом Джонатана Еймса, і краще виконання чоловічої ролі (Гоакін Фенікс) на кінофестивалі у Каннах.

Фенікс грає роль відставного агента ФБР і ветерана війни, який, пішовши з державної служби, тільки активізував діяльність на невидимому фронті, на власний страх і ризик ведучи війну з організаторами торгівлі людьми. Найнятий впливовим сенатором, чия дочка була викрадена, він відправляється визволяти дівчину, проте в якийсь момент стикається з несподіваними труднощами, які перетворюють і без того небезпечне завдання на практично нездійсненну місію.

Ржака

Поставлена одним з найбільш значущих вітчизняних кінематографістів Дмитром Томашпільським історія пригод артхаусного режисера, вимушеного під дулом автомата звернутися до комедії, стала чи не найбільш радикальним в українському кіно представником цього ненависного герою стрічки жанру. Не відаючи, здається, жодних обмежень, міркувань коректності та правил пристойності (в картині не випадково цитуються «Гаргантюа і Пантагрюель» Рабле як зразок творів, «наскрізь правдивих і далеких від манірності»), фільм накидається, немов поножовщик, на представників кожного кінематографічного цеху, кожну інституцію українського кіновиробництва. Дістається і продюсерам, неосвіченим людям і просто випадковим, але переконаним у своїй компетентності, і членам різноманітних експертних комісій, які сприймають в багнети все, що не відповідає їхнім закостенілим уявленням, і кінокритикам, упевненим, що вони є більш важливою частиною кінопроцесу, ніж творці фільмів, які приходить у лють, коли ті не відповідають їхнім очікуванням, і глядачам, які стороняться вітчизняного кіно, як чорт ладану; не забуті ні кіностудія імені Довженка, ні Український Оскарівський комітет, ні Одеський кінофестиваль.

Головною мішенню найбільш жорстоких кепкувань у картині Томашпільського є власна постать режисера з його непробивною самовпевненістю, з його здатністю черпати віру у власну геніальність з запевнень найближчих родичів і жменьки напівбожевільних шанувальників, з його готовністю приносити оточуючих в жертву своїй творчості.

Разом з тим, дивовижні перипетії фільму сприймаються як сновидницьке відображення умов, в яких доводиться працювати українським кінематографістам, свідоцтво, що українське кіно - як і українська культурна сфера загалом – є справою самовідданих ентузіастів. А за зовнішнім цинізмом розповіді відчувається біль за той стан роз'єднаності, жорстокої боротьби прихильників різних ідей і методів, в якому знаходиться не тільки вітчизняна кіноіндустрія, але й суспільство загалом.

З 29 березня

Першому гравцеві приготуватися / Ready Player One

Ще не завершився прокат «Таємного досьє», а на екрани виходить новий фільм Стівена Спілберга. Після екскурсу в героїчне минуле американської журналістики режисер відправляє свого глядача у похмуре майбутнє, у сутінки міської цивілізації Заходу середини 21-го століття. Наші близькі нащадки, пригнічені свідки розгулу бандитизму та олігархічного свавілля, черпають розраду в комп'ютерній грі, чий химерний світ дозволяє забути про бентежну дійсність. Популярноість грі надають запевнення розробників, що в її віртуальних надрах таяться загадки, вирішення яких обіцяє цілком реальне багатство. Коли центральний герой картини, захоплений юний геймер, виявляється набагато більш успішним у пошуках захованих у пікселі і байти скарбів, за ним починають полювати головорізи всіх мастей, що змушує його проявити вправність і відвагу вже за межами Мережі.

Слідом за літературним першоджерелом, однойменним бестселером Ернеста Клайна (примітно, що права на екранізацію були придбані ще до публікації роману), картина приділяє значну увагу культурі 1980-х. Згідно з сюжетом, на цій епосі схиблений творець гри, який наповнив її простір відсиланнями до настільних ігор, «Термінатора» і творчості Depeche Mode. Завдяки цьому твір може сприйматися як своєрідна метафора туги наших сучасників за культурним досягненням недавнього минулого, або, скоріше, ностальгії ровесників Джона Коннора, які вже підросли, за улюбленими творами дитинства.

Легенда Карпат

Ситуація в країні, на жаль, спонукає вітчизняних кінематографістів, які раніше вдохновлялися гетьманами, звертатися до фігур народних месників, які протистояли сваволі можновладців. Влітку 2019-го запланована прем'єра «Довбуша» Олеся Саніна, який зі своїм бюджетом у 86,7 мільйонів гривень є найбільш дорогою української ігровою картиною. Зараз же на екрани виходить фільм про ватажка опришків, створений дебютантом Сергієм Скобуном, власником мережі готелів, який вирішив спробувати свої сили у мистецтві кіно.

Сценарій, написаний Скобуном спільно з досвідченими кінодраматургами Оксаною та Мариною Артеменко, не стільки відтворює історичні свідчення про Олексу Довбуша, скільки слідує присвяченим йому легендами. При цьому на візуальне рішення картини, як можна судити з її трейлеру, вплинули жанри вестерну та фентезі.

Фільм став першим кінематографічним досвідом не тільки для його режисера, але і для виконавців головних ролей – самого Довбуша виконав фронтмен «Другої ріки» Валерій Харчишин, а його відважну кохану зіграла співачка Марія Яремчук.

Варто зауважити, що перший фільм про «карпатського Робін Гуда» вийшов у 1959-му році – його поставив на кіностудії ім. Довженка Віктор Іванов, наступною роботою якого стала прославлена картина «За двома зайцями».

Фестивалі місяця

Одна з головних кіноподій року, Фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA, що дозволяє своїй аудиторії побачити кращі зразки світової та вітчизняної документалістики, пройде з 23-го по 30-е березня. Цього року фестивальним центром стане кінотеатр «Жовтень».

Детальна програма та розклад незабаром будуть доступні на офіційному сайті фестивалю.

Олександр Гусєв. Київ.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-