Кузько Кузякін, дитячий письменник
Пишу, поєднуючи задоволення і катування
04.02.2018 11:00 2205

Дитячий письменник Кузько Кузякін організував у Житомирі допрем'єрні читання своєї майбутньої книги «Кожен може поцілувати принцесу». Автор збирається на півроку до Варшави, де вже вдруге втілюватиме свої творчі плани на стипендіальній програмі «Gaude Polonia». Тому перед від'їздом зібрав дітей і дорослих у затишній кав'ярні й навіть розподілив між усіма ролі. Любителі творів Кузька Кузякіна читали разом із письменником. Комусь випала роль королеви, хтось перетворився на вередливу принцесу, а татові однієї з дівчаток довелося бути королем, глашатаєм та ще й одночасно принцом. Як потім ділилися враженнями мами, у дітей боліли животики від сміху (добре, що не від солодощів) і тепер усі з нетерпінням чекають, коли захоплено перегортатимуть сторінки нової дитячої книги, яка от-от з'явиться на полицях книжкових магазинів.

Кузько Кузякін майстерно переносить буденні реалії у казковий дитячий світ. Його історії не просто веселі, а й повчальні. Знаходимо в них застереження, що накопичувати борги за газ та електроенергію не варто, оскільки доведеться митися холодною водою і проводити наради при свічках. Самі ж герої ідуть в ногу з часом, користуючись смартфонами, в яких шукають підказки на екзамені, гортають стрічку принцесбуку і переписуються в месенджерах.

Для дітей він улюблений Кузько Кузякін, а друзі та знайомі знають, що таке веселе літературне амплуа вигадав собі Дмитро Кузьменко з Житомира. Учитель математики і фізики за першою освітою, дипломований журналіст і навіть кандидат у майстри спорту з велосипедного туризму – це все про нього. Автор ще й устиг закінчити художню школу і курси живопису. Свого часу працював редактором дитячих журналів «Пізнайко», «Артек», «Професор Крейд», а зараз готується до виходу восьмої власної книги.

Про дитячу літературу, свою творчість та улюблену книгу Кузько Кузякін розповів кореспонденту Укрінформу.

- Дмитре, розкажіть, будь ласка, як виникла ідея стати в літературі Кузьком Кузякіним?

- Кузько Кузякін походить від мого прізвища Кузьменко. Довелося змінити своє ім'я через те, що є такий письменник і художник Дмитро Кузьменко. Дуже часто в інтернеті можна знайти його біографію під моїм іменем. Тепер я вітаю його щоразу, коли в нього виходить моя книжка, а він мене, якщо організовую його виставку. Нас і досі плутають, коли похапцем шукають інформацію про кожного.

- Коли у вас прокинулося бажання писати і чи розділяєте свою читацьку аудиторію на дітей та дорослих?

На презентаціях своїх книг я всіх перетворюю на дітей

- Постійно щось писалося, а потім почали з'являтися книги. Я не розділяю дітей і дорослих, бо вони для мене просто люди. Коли мене запрошують на презентацію книги, то всіх в аудиторії перетворюю на дітей. У дорослих просто не залишається вибору, якщо захід проходить в інтерактивній формі.

- У ваших книжках трапляються історії про те, як ви не любили в дитинстві гречаної каші, залюбки майстрували з татом шпаківні, грали у футбол. Вони реальні чи все ж трішки дофантазовані?

- Це алюзії. Можу сказати, що кожне моє оповідання – реальне і водночас абсолютно вигадане. У них є якась деталь із реальності, що завдяки фантазії переростає у щось цілісне. Реальність стає поштовхом до творчості. Часто допомагає мій досвід із дитинства. Наприклад, спогад про те, як ми клеїли колись у класі вікна, чого зараз уже ніхто не робить, став основою для одного з моїх оповідань.

- Звідки дорослий письменник бере натхнення для дитячої літератури?

- Мені цікавий сам процес вигадування, коли з нічого виникає щось. Найціннішим у такій роботі є інтимний процес творення, коли сам несподівано відкриваєш світи, яких немає, а потім про них дізнаються інші.

Книгою передовсім повинен бути задоволений автор, тоді її зрозуміють і читачі

- Як автор може оцінити успішність кожної зі своїх книг?

- Для видавців важливий такий критерій як наклад. Звичайно, я теж на нього звертаю увагу, але це не ключовий показник. Керуюся внутрішнім своїм відчуттям, коли закінчую книгу або вона вже вийшла: чи віддав усе, що міг. Тобто має бути відчуття такого собі творчого безсилля. Книгою передовсім повинен бути задоволений автор, тоді її зрозуміють і читачі. Необов'язково, щоб їх були тисячі чи мільйони.

- Розкажіть, яким уявляєте портрет свого типового читача.

- Це молодша школа, вік 8-10 років, діти з гарним почуттям гумору, які хочуть читати і пізнавати, а не просто споживати. До пасивного читача я не достукаюся та й самому це не цікаво.

- Багато батьків нарікають, що гаджети витісняють книги і відбивають у дітей охоту до читання. Як ви ставитеся до такої думки?

- Звісно, сучасний науково-технічний прогрес витісняє читання, але вважаю, що не витіснить. Упевнений, відсоток людей, які читають, залишається сталим. Автори разом із видавцями радіють, що в Україні розвивається книжковий ринок. Проте у масштабах всієї держави мало тих людей, які постійно читають. Книжкові форуми у Києві та Львові – це маленька ілюзія, бо вони збирають тих, хто цінує книги і захоплюється літературою, але то не показник для рівня такої великої країни.

- Як, на вашу думку, корелюють між собою попит і пропозиція на ринку сучасної української дитячої літератури?

- Кількісно вони збігаються, а от щодо якості виникає чимало запитань. Є ніші, які взагалі не заповнені. Конкуренція між авторами і видавництвами постійно зростає, а тому все має йти до кращого. Перш за все треба шукати бажання писати в собі і можливості реалізувати власний талант.

- Розкажіть, будь ласка, що читає молодий тато-письменник своєму маленькому синочкові.

- Перша книга, яку я йому прочитав, це збірка Василя Стуса «Небо. Кручі. Провалля. Вода», бо він тоді ще був маленький і слухав просто плин мови. Зараз ми читаємо дитячі віршики, які він розуміє і з цікавістю розглядає картинки. Мої оповідання – для старших дітей, а тому син їх ще не сприймає. Тому поступово привчаємо його до віршів Сашка Дерманського, Грицька Чубая, Івана Андрусяка та інших чудових поетів. У нас також є збірка іноземних авторів в українському перекладі.

- А що любить читати сам Кузько Кузякін?

- Моя улюблена письменниця - Туве Янссон. Подобається смакувати аскетичною простотою її текстів, потоком слів, побудовою речень і тим впливом, який виникає ніби з цих слів, але перебуває десь поза ними. Зараз читаю «Земля загублених» Каті Калитко. Розтягую на довше «Поезії Келії» Костянтина Москальця. Читаю для отримання естетичного задоволення. А пишу, поєднуючи задоволення і катування.

Ірина Чириця, Житомир

Фото: Укрінформ, https://starylev.com.ua

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-