Згадуючи Ільфа і Петрова: Весела історія із сумним завершенням

Згадуючи Ільфа і Петрова: Весела історія із сумним завершенням

Блоги
975
Ukrinform
Вирок створеній в СРСР бюрократичній системі всевладдя держави, що й досі не втратив актуальності

Прізвища творців «12 стільців» і «Золотого теляти» Ільфа і Петрова відомі кожному. Однак далеко не всі знають, що за літературними псевдонімами приховуються одесити Ієхієл-Лейб Файнзільберг і Євген Петрович Катаєв, який народився сто сорок років тому, – молодший брат автора романів «Біліє парус одинокий» та «Хутірець у степу» Валентина Катаєва.

Майбутні сатирики на початку 1920-х  переїхали з Одеси до Москви, яка тоді, за їхніми спогадами, була «брудним і занедбаним містом». Спільна праця в редакції газети «Гудок» стала прологом створення в позаробочий час роману «12 стільців», що обезсмертив імена його авторів.

Нині більшість публікацій про Ільфа і Петрова стосується їхнього життя в Одесі та ймовірних прототипів зображених письменниками літературних героїв. Однак не менш цікава історія самих романів. «12 стільців» тодішні літературознавці й критики зустріли мовчанкою, а «Золоте теля» спочатку вийшов окремою книжкою у США, а вже після того в СРСР. І тільки завдяки наполегливості й авторитету Максима Горького, який пробив категоричну заборону Головліту (радянського аналога царського «цензурного комітету»).

Надруковані наприкінці 1936 року в журналі «Знамя» подорожні нариси Ільфа й Петрова «Одноповерхова Америка» засудив горезвісний Мехліс. Лише передчасна смерть 13 квітня 1937 року одного зі співавторів твору від туберкульозу, найімовірніше, якимось дивом врятувала обох письменників від репресій, а їхні твори — від заборони.

2 липня 1942 року в безглуздій авіакатастрофі у прифронтовій смузі загинув Євген Петров, який повертався до Москви після поїздки до обложеного німецькими загарбниками Севастополя. Трагедія сталася саме того дня, коли покинуті командуванням напризволяще захисники міста змушені були припинити спротив ворогові.

Доречно нагадати, що хоч Євгена Петрова офіційно вважали  кореспондентом головної військової газети СРСР «Красная звезда» і редактором журналу «Огонек», основним його завданням з початком війни стала робота на Північноамериканську газетну асоціацію (NANA). Саме з матеріалів одесита за народженням у США дізнавалися про події на радянсько-німецькому фронті.

У 1949 році післявоєнні перевидання книжок Ільфа і Петрова оголосили «серйозною помилкою», а їхні твори, які на той час уже переклали 40 мовами, було заборонено в СРСР аж до 1956 року. У брежнєвські часи «12 стільців» і «Золоте теля» знову намагалися не перевидавати, а зняті за ними фільми були швидше водевілями, ніж сатирою.

Насправді нібито весела історія про сумний кінець підприємливого Остапа Бендера — вирок створеній в СРСР бюрократичній системі всевладдя держави, що й досі не втрачає актуальності.

Дивлячись на вітчизняні автоколимаги і закордонний секонд хенд з «євробляхами», як не згадати слова «великого комбінатора», що «автомобіль не розкіш, а засіб пересування». Описані Ільфом і Петровим надокучливі промови «про міжнародне становище» навіть під час відкриття трамвайної лінії у провінційному місті викликають асоціації з розповідями, що завдяки безвізовому режиму тепер кожен українець може випити кави у Відні. Хоч громадянам України, які змушені масово виїжджати за кордон у пошуках гідної зарплати, значно цікавіше дізнатися, коли ми нарешті заживемо по-європейськи у власному домі.

Віктор Шпак
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-