Хто не проти нас, той із нами. Заповіді для України

Різдво в Україні відзначають дуже по-різному. Я маю на увазі час після служби. Хтось поспішає додому і зустрічає друзів. Хтось їде по в'язницях із подарунками, хтось – до військових в АТО, хтось – до дитячих будинків, інші влаштовують вечірку для бідних та безхатченків (гарну вечірку, в ресторанчику зі свічками), де всілякі ВІП-знаменитості сидять поруч зі злидарями. Відомі люди приходять не для того, щоб вгамувати голод, а для того, щоб подарувати запрошеним до орендованого ресторану свій час та увагу. 

Різдво – тепле, ненав'язливе нагадування, що Боголюдина народилася в хліву серед худоби (бідніше за немовля з найбіднішої родини), а після хресної смерті його тіло опинилося в печері (зразок смиренної смерті). І ті, хто проводить день народження Христа з нужденними, трохи уподібнюються до волхвів (як на той час – потужних науковців та магів), які прийшли вклонитися Богодитині. 

Це свято, сподіваюся, колись переміститься туди, де має перебували календарно – на 25-е грудня, і стане вже передноворічним нагадуванням про найголовніші речі. 

Перед Різдвом ми запропонували відомим єпископам та священикам процитувати рядки з Євангелія чи послань, які вони вважають найбільш актуальними для України, для кожної хрещеної (та й нехрещеної) людини. 

Перше, про що говорили єпископи та священики – любов. Є максима про те, що війна кидає людей у варварство. Можливо, передбачаючи це та діючи на випередження, клірики хочуть убезпечити нас від цього. Так чи інакше, але й від УПЦ, і від УПЦ КП, і від Константинопольських єпископів ми почули таке.

"Коли ви відчуваєте неспокій та роздратування, то згадайте слова апостольського послання до коринфян, які до речі, дуже любив митрополит Володимир Сабодан. – каже митрополит УПЦ Олександр Драбинко. – Любов довготерпить, ...милосердствує, не заздрить, не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!"

А далі я хотів би повторити те, що казав сам митрополит Володимир. Навчитися любити не дуже просто, бо ми часто в інших любимо самих себе. Любити – це жертвувати амбіціями, часом, плодами своєї праці... Любити слід ближнього навіть тоді, коли він не має рації... Обов'язок без любові робить людину дратівливою. 

Відповідальність без любові робить людину безцеремонною. Справедливість без любові робить людину жорсткою. 

Виховання без любові робить людину дволикою. Розум без любові робить людину хитрою. Привітність без любові робить людину лицемірною. Компетентність без любові робить людину непослужливою.

Влада без любові робить людину тираном. Віра без любові робить людину фанатиком.

Честь без любові – високомірною. Багатство без любові – жадібною". 

Єпископ Константинопольського патріархату Іов Геча уточнює – і в державних, і в міжцерковних, і в приватних стосунках пам'ятайте ці слова: "Любіть один одного.

Оцим побачуть, що ви мої учні, якщо матимете любов між собою"...

Важко любити, коли триває війна, коли одні жирують, а інші бідують, коли ненависть до ворога, хапуг і брехунів здається ледь не святим почуттям? А хто сказав, що любити легко?

«Заповіді любові, про які говорить Христос в Євангелії: люби Бога свого і люби ближнього свого, сьогодні є найактуальнішими, – каже єпископ УПЦ КП Нестор (Писик). – І це стосується у тому числі суспільної напруги через політичні протистояння. Воно нагнітається штучно і знищує любов. Нібито це зрозуміла логіка політичної боротьби та кон'юктури, але сьогодні вона небезпечна. 

Неможливо створити нову Україну на основі ненависті, яку часом продукують політики та й прості громадяни. Я бачу, що найпростіша дискусія (навіть із приводу дати святкування Різдва) перетворюється на запеклі й злі віртуальні битви. Всім, хто вважає себе християнином, треба згадувати в 2018-му році саме це. Якщо серед шестиста заповідей іудаїзму Христос виділив дві найбільші, то ми маємо йти за ними. 

Навіть війна... Вона справедлива для нас. Але ми маємо воювати тому, що любимо Україну, а не тому що ненавидимо агресора. 

Формуючи патріотичний світогляд дітей, маємо наголошувати – головне любов. Любов до ближнього, до свого народу і пояснює, чому ми маємо воювати. Ми маємо пояснювати, що будуємо нову сильну Україну, і тільки відстоюючи це право, ми взялися за зброю». 

Наступні цитати, за дивним збігом, є своєрідним рецептом чи нагадуванням – як саме любити. І вони, ці рецепти, – найнадійніші та безвідмовніші, бо їх дають ченці (уточню: митрополити – це ченці вже на генеральських посадах) і священики.

"Коли стоїте на молитві, прощайте, коли щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний відпустив вам гріхи ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не відпустить вам гріхів ваших, – нагадує митрополит УПЦ КП Димитрій Рудюк. – Це Євангеліє від Марка. Воно, окрім іншого, буде вам ключем до власного гніву. Маємо усвідомити правду. Війна дає героїв, гуртує суспільство, але війна загострює недоліки, вона підвищує градус напруги, вона здатна викликати і найсвітліші, й найгірші почуття, тож, гніваючись на ближніх просто через втому чи невпевненість, пам'ятаючи образи, згадуйте ці слова Закону: Прощаємо..."

"Я хотів би промовити до вірян усіх конфессій серед українців, що заради релігійного миру слід пам'ятати такі слова: "Обізвався до нього Іван: Учителю, ми бачили одного чоловіка, який із нами не ходить, що виганяє Ім'ям Твоїм демонів; і ми заборонили йому, бо він із нами не ходить. А Ісус відказав: Не забороняйте йому, бо немає такого, що Ім'ям Моїм чудо зробив би, і зміг би небаром лихословити Мене. Хто бо не супроти нас, той за нас!" (Мк. 9:38-40), – каже священик УПЦ Роман Загоруйко. 

Слова Христа "Той, хто не проти нас, той за нас" нам варто дуже серйозно осмислити. Здається, що вони адресовані саме до нас, сьогоднішніх. Велика частина наших громадян живуть на окупованій території. Ми, перебуваючи в теплі та безпеці, міряємо їх нашими мірками, чекаємо від них партизанського руху, спротиву, лаємо за пасивність. Так, можливо, вони сьогодні не готові на відкриту боротьбу, можливо щоденний стрес не залишає їм життєвих сил навіть на найпростіші речі. Та впевнена: багато хто з них чекають на повернення України, бережуть пам`ять про неї, виховують дітей так, щоб вони потім могли продовжити навчання в Україні. 

Вони за нас навіть тоді, коли вони просто відмовляються брати в руки зброю, аби воювати проти нас. 

Коли ж ви не згодні з Євангелієм, то раджу вам пам`ятати слова одного з теоретиків націоналізму про те, що нація виживає тільки тоді, коли приймає до себе всіх, хто до неї лине, незважаючи на політичні погляди, расу й віру. Тож за браком любові – віднайдіть у собі раціональні мотиви.    

Священик із Вінниці Роман Загоруйко просить і християн усіх конфесій не використовувати мову ворожнечі. Це як пояснення євангельською мовою, що, попри важкі часи, ми всі – діти Володимирового хрещення, і якою б не була маса, мале стадо, активна розуміюча меншість, та люблячі християни стануть тою закваскою, яка буде шляхом для порозуміння між християнськими конфесіями.  

А завершити я б хотіла цитатою з послань єфесянам, яку навів священик УПЦ з Житомирщини Петро Киричевський (УПЦ) : "Дорожіте часом, бо дні лукаві є". 

"Робити треба сьогодні. ВСЕ. Бо завтра може не бути. І це стосується кожного. Я часто кажу це не проповіді", – каже о. Петро.

Отже, нам порадили дорожити часом і витрачати його на прощення, молитву, і будь-що інше, одухотворене любов'ю. І розпочати можна вже з Різдва. Адже – що є більшим стимулом та примусом для любові, ніж Мама з Дитиною на руках, народженою в хліву, Різдво якого змінило історію людського роду та подарувало нашій цивілізації саме літочислення.

Лана Самохвалова. Київ