На глибині. Коли історія різко повертає й ставить усе з ніг на голову
Спокуси перетворити свою картину просто на видовищний екшен зазнавав, зазнає і зазнаватиме, певно, кожен режисер, що працює із сюжетом на тему протистояння «Людина - хижа риба». Це найлегший і безпроблемний шлях: у підсумку, якщо з усім вгадаєш і не передаси куті меду, можна буде зняти вершки – визнання глядачів, якіі від душі викинули адреналін, і непогані касові збори. Як варіант, стрічці можна додати епатажу й натуралізму потоками крові, що ллються з екрану, і смакуванням відгризених кінцівок, цебто, – перетворити класичний трилер на слешер. Зняті кілька років тому «Піраньї» є тому приклад.
Драму ж у таких картинах намагаються розігрувати не часто і з різним успіхом. Однією з удач тут я вважаю фільм Ренні Гарліна «Глибоке синє море» 1999 року, з яким «Синя безодня» співзвучна за іронією та психологізмом, хоча і поступається йому масштабом і розмахом. Це якщо не брати до уваги канону «Щелепи» імені Спілберга, звичайно.
Що спонукає людей на такий ризик, які мотиви та обставини, які психологічні механізми тут спрацьовують, і наскільки вони індивідуальні? А коли критична ситуація з тих чи інших причин вже склалася – як реагує та чи інша людина, що ця ситуація в ній змінює, які нові якості, сторони, реакції, нарешті інстинкти запускає і чому? Все це у Робертса досліджується несподівано глибоко і тонко як для непретензійного, навіть камерного, сказав би я, трилера.
Тут треба віддати належне передусім сценарію, що його Робертс грамотно прописав разом з Ернестом Рієрою, і де історія кожної з головних героїнь виглядає повною. цілісною і без сюжетних дірок. Так, інформації про Лізу і Кейт буде небагато, але вся доречна: вона дасть змогу зрозуміти, чому кожна з героїнь змінилася і чинить саме так, а не інакше.
Дуже відповідально до роботи в цьому проекті поставилися також власне актриси: Менді Мур і Клер Голт, вочевидь, не вважали його за прохідний, і тому в плані акторської гри, її переконливості, емоцій – до них жодних претензій. Не в кожній амбітній драмі актори так викладаються, як у цьому простенькому за формою трилері. Але, як з’ясувалося, лише за формою, а не за змістом, і це стало для мене приємною несподіванкою, оскільки чогось надзвичайного від цієї стрічки, я, по правді, не чекав.
Утім, й усі традиційні смаколики якісного трилера тут у повному комплекті. Накручування напруги, очікування на межі нервового зриву, ефект несподіванки з появою небезпеки невідомо звідки – все це ми побачимо у Робертса. А на додачу - відмінна сюжетна обманка у ході дії, коли глядача заколисують начебто вірогідною версією розвитку подій. А потім історія різко повертає і ставить усе, що відбувається, з ніг на голову. Спрацював цей хід просто класно!
На рівні у фільмі і видовищність, за яку дякуємо вже оператору Маркові Сілку, що підібрав вдалі ракурси як для просторових зйомок, панорам морської глибини так і великих планів персонажів, які вдало розкривають їх настрій, почуття і переживання. До роботи з камерою – теж жодних претензій: вона завжди там, де треба, і тримає увагу глядача в потрібному тонусі.
Не попрацюй Робертс і Рієра так вправно над сценарієм і персонажами, не вигадай вони цікавий сюжетний хід, «Синя безодня» стала б сіреньким рядовим трилером, яких багато, а так вона справила дуже приємне враження своїм непоганим драматичним рівнем, виконавши водночас й основну функцію подібних трилерів з викиду адреналіну у глядача.
Михайло Коронкевич
Фото: IMDb
реклама