Змарнований час. Коли байдужість і пофігізм беруть у полон кіношників

Відчуття це посилилося, коли перегляд картини ледь перетнув екватор, а з кінозалу я виходив уже з чітко сформованою думкою (читай вище). При цьому сам собі дивувався, адже зазвичай намагаюся не робити поспішних висновків і ставитися толерантно до невдалих стрічок, знаходити навіть у них якийсь позитив. Але фільм Мостоу - за межами всього і підійти до нього з цією міркою не вийшло навіть за великого бажання.

У цій картині погано все. Сценарій - абсолютно без вигадки, фантазії, нових думок, в той час як його можна було б розгорнути в непоганий бойовик середнього рівня, проте водночас цілком такий, що його можна дивитися. Однак бажання у творчої команди, судячи з побаченого, не було. Взагалі, що вони мали на меті, знімаючи це кіно, досі для мене загадка, а переглянув я «Час скажених псів» уже кілька місяців тому. Суцільні кліше, штампи, герої, життєві історії яких світять сюжетними дірами, відсутністю принципово важливих подробиць, і які до того ж украй схематичні та передбачувані.

Що ватажок мафії, що кілер-наркоман, який домагається ... А й не втямиш напевне, чого він домагається і хоче: настільки історія Лукаса сценарно лаконічна, зім'ята і бідна на деталі. Після фінальної сцени щодо головного героя залишається більше запитань, ніж відповідей, про мотиви його вчинків і самих вчинки. Ще є нещасна дочка заможних батьків і жертва кримінальних розборок, яка теж не зовсім розуміє, до чого прагне, і мотиви якої теж не завжди отримують бодай якогось пояснення.

Ватажок злочинного клану дуже стандартний і не має ані найменшої харизми, життєво необхідної для подібних персонажів. Єдине, що в нього з мотивацією все більш-менш зрозуміло, але для глядача це слабка втіха.

Не тішать і герої другого плану, серед яких виокремити зовсім нікого - суцільна сіра маса без яскравих особистостей.

Цілком відповідає цьому видовищу і картинка. Локації обрано теж якісь сірі, бляклі, бідні на деталі, які б було приємно хоч на мить завважити поглядом. Зрозуміло, що в бойовиках вони не мають першорядного значення, але врешті решт, навіть у картинах цього жанру глядач дивиться не тільки на бійки, стрілянину та погоні, а й на те, що навколо. До слова, навіть екшен у фільмі Мостоу якийсь сірий, без іскри та драйву. Виокремити можна хіба що одну непогано поставлену в цьому плані сцену на початку стрічки, за яку я і ставлю «Часу скажених псів» один із двох балів.

Другий бал від мене призначається для Одеї Раш, яка в кількох епізодах хоча б намагається грати. Зі скромним успіхом, але спроба зараховується.

А решті, як на мене, м'яко кажучи, було все одно: матеріал не зачепив нікого, і грають всі без вогника та інтересу в очах. Так, історію вам запропонували не найкращу, але коли вже взялися, спробуйте вкласти у своїх персонажів хоч що-небудь! Проте ні, суцільні байдужість і пофігізм. Але якщо іншим можна ще з великими труднощами натягнути виправдання, то апатія і байдужість до свого героя Сема Вортінгтона, котрий є, крім виконавця головної ролі, ще і продюсером стрічки, але грає в ній так, ніби його змушують силоміць, мені зовсім не зрозумілі і навряд чи можуть бути виправдані. В принципі, я вже звик до того, що герої Сема - люди часто не надто балакучі, але тут актор, здається, перед фільмом взагалі дав обітницю мовчання: витягти з його героя хоч слово, що роз'яснює його мотиви і вчинки у «Часі скажених псів», вельми важко. Серед переглянутих мною картин за участю Сема вже є дві, які отримали від мене мінімальні оцінки - це «Битва Титанів» та її сиквел «Гнів Титанів». Тепер до них, на жаль, додасться і безпорадний в усьому «Час скажених псів». Сподіваюся, що Сем реабілітується в моїх очах з яким-небудь хорошим проектом уже найближчим часом, тому що актор він талановитий і дай Боже йому поменше ось таких недобойовиків із недогероями. І дуже хочеться, щоб ця реабілітація відбулася ще до другого «Аватара» в 2020 році.

На радує мене наразі своєю режисурою і Джонатан Мостоу. Тепер у моєму «активі» два його фільми і важко сказати, який з них гірший - «Термінатор 3: Повстання машин» чи «Час скажених псів». Вищі бали перший від мене отримав тільки тому, що оцінити двома балами фільм з моєї улюбленої франшизи «Термінатор» я просто не зміг.

До кінця 2018 ще два із хвостиком місяці, але вже зараз можу сказати, що «Час скажених псів» потрапить у мене до п'ятірки найгірших фільмів року. Одним з небагатьох переваг цього жалюгідного видовища, крім двох вищезгаданих, є його невеликий хронометраж. Дякувати Богу, терпіти все це доводиться тільки півтори години.

Михайло Коронкевич

Фото: IMDb, відкриті джерела

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства