Волл-стріт: Мисливець проти Вовка

Волл-стріт: Мисливець проти Вовка

Блоги
629
Ukrinform
Цікаві й харизматичні все ж персонажі проживають на Волл-стріт.

Три з половиною роки тому я із захопленням спостерігав за Вовком-ДіКапріо в епічно-епатажному вільному байопику Мартіна Скорсезе (досі не віриться, що цей режисер потім зняв кардинально протилежний в усьому фільм «Мовчання», але це так, до слова). Нинішнього літа на сцену вийшов Мисливець-Батлер у картині Марка Вільямса.

Історії Джордана Белфорта й Дейна Дженсена начебто різні, але якщо придивитися, у них можна помітити чимало спільного. Філософія/психологія фінансових операцій та набору персоналу часто йдуть пліч-о-пліч. Хоча сценарії і характери акторів внесли певні корективи. Якщо ДіКапріо вже не звикати грати таких яскравих неординарних особистостей із легким вивихом мізків і часто спираючись на цілком реальні історичні постаті (Говард Г’юз, Едгар Гувер), то серед переглянутих мною стрічок із Батлером на сьогодні це перша й наразі єдина його драматична роль такого масштабу після низки крутих хлопців із сьогодення, минулого і дуже далекого минулого. До цього списку входить і роль у дуже непоганому «Коріолані», де драматична постать все ж більше герой Рейфа Файнса, а Туллус Батлера, коли по правді, - практично той самий крутий хлопець.

І Батлер грає Дейна так переконливо, ніби все життя таких грав. Його герой, який в силу певних обставин змушений буде змінитися і багато чого переглянути, тим не менш, до кінця справляє дуже суперечливі враження - співпереживання стосовно випробувань, через які йому доводиться йому пройти, і роздратування від того, як він завзято чіпляється за свій чарівний, але все ж таки цинізм, а крім того - страшний у своїй холоднокровності прагматичний сухий розрахунок, де жодного місця емоціям, натомість на перше місце висунуті вигода, прибуток, авторитет і особистий успіх, яким він приносить у жертву дуже багато, включаючи родину. Не знаю, чи багато імпровізації дозволили актору під час роботи над роллю, але те, що Батлер однозначно вклав у персонажа частку свого шотландського спокою і завзяття, навіть впертості, - поза сумнівом. Болісну трансформацію, яку хочеш не хочеш доводиться пройти Дейну, Батлер передає чудово, Цей катарсис для нього дуже важкий ще й тому, що у глибині душі він розуміє, за якими жорстокими й цинічними правилами грає, але вирватися з це клітки уже важко, а надто коли згадати, що цей кодекс у нього вбивали ще замолоду, як цвяхи молотком. І головною загадкою для глядача після фіналу залишиться саме питання, а чи все в собі зламав і побудував наново Дженсен?

А тепер трохи про «молоток», яким вбивали цвяхи в Дейна. Головний з них - безумовно Ед Блекрідж у блискучому виконанні Віллема Дефо. Взагалі, дивлячись на роботи цього актора в останні років десять (нещодавно, скажімо, були «Сім сестер»), кортить переглянути всю багату фільмографію Віллема від самого початку. Ось й у «Мисливці ...» він відмінно вживається в образ холодного і цинічного керівника, загартованої життям «акули бізнесу». Однак і Віллем буквально двома-трьома сценами, одна з яких - в лікарні, куди він приходить навідати сина Дженсена, і сценою-розв'язкою ближче до фіналу розкриває в своєму персонажі натуру не холодну і розважливу, а лагідну та співчутливу. Але правила, бісові правила, не дотримуючись яких, завтра ж будеш з'їдений іншими, товстошкірішими «акулами»! Тому навіть гарні людські вчинки доводиться ретельно маскувати. Епізод за участю Еда і Дейна, теж ближче до фіналу, є яскравим прикладом. Бездоганно відіграна сцена, надзвичайно емоційна, хоча зовні в кадрі панує майже повний спокій. І якщо розібратися, то персонаж Дефо - фігура ще трагічніша за його «вихованця». Останній ще має можливість змінитися (інше питання, чи зробить це), але Еду вже доведеться або до кінця грати за правилами, або йти на спочинок.

Фільм Вільямса, крім Батлера, котрий вийшов за межі своїх звичних героїв, здивував дуже вдалими акторськими роботами, причому не там, де я цього більше сподівався. Так, виходячи із сюжету, розраховував передусім на юного Марка Дженкінса, який зіграв Раяна Дженсена. Тяжкохвора й обділена увагою дитина - подвійний драматизм. Ну і на Гретхен Мол, яка виконала роль дружини Дженсена Еліс, і в якої, з одного боку, - забив на сім'ю чоловік, нехай маючи сто разів чесні й шляхетні наміри, а з іншого - біль і переживання за сина. Ні Марк, ні Гретхен не розчарували, але справжніми відкриттями для мене стали, по-перше, вже згаданий герой Дефо, на якого, чесно сказати, я перед переглядом не заклався б. Як і на лікаря-індуса, якого дуже переконливо зіграв Анулам Кхер: цей персонаж став другою і теж приємною несподіванкою. Як на мене, одна з кращих ролей другого плану, які довелося бачити в цьогоріч. Холоднокровність, простота, мудрість, щирість доктора Сінгха викликають симпатію практично з першої його появи в кадрі.

Сценаристам і режисеру хочеться подякувати ще й за те, що в «Мисливці з Волл-стріт» їм вдалося блискуче витягнути назовні нутрощі американського бізнесу, показані через робочі будні та стосунки в рекрутинговому агентстві. Головна думка, яка залишається після перегляду: чи так уже важливо, гвинтиком якої системи ти є? Коли тебе все одно викинуть як непотреб, щойно спливе термін придатності або почнеш крутитися супротив годинникової? Чи вже такою важливою є професійна самореалізація, чи має вона бути на першому плані, або все ж таки – родина, близькі, яким ти потрібен таким, який є, а не таким, яким повинен бути (правила!)? Що тут можна (і чи треба взагалі?) приносити в жертву? Де межі, за які не можна вийти, в тому числі коли намагаєшся здолати відразу зо два десятки кар'єрних сходів? Де точка неповернення, за якою ти втрачаєш індивідуальність і перетворюєшся на справжній гвинтик, один з багатьох, і прирікаєш себе крутитися в колесі ледве не до скону? Як тут не втратити самого себе? Фільм Вільямса не першим порушує ці питання, але робить це дуже гостро, драматично і талановито завдяки вдалому сценарію та відмінній акторській грі. Після нього не можна не замислитися про багато речей. Повертаючись же до того, з чого почав, - Вовка і Мисливця. Вовк Лео все ж трохи випередив мисливця Джерарда завдяки жвавому темпераменту. Однак в будь-якому разі на кіновулиці Волл-стріт у нього з'явився дуже цікавий сусід.

Фото: IMDb, відкриті джерела

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-