Мрія Персі Фоссета

Напевно, своя мрія, своє місто Z, своя точка, після якої можна вважати себе реалізованим, а своє життя – таким, що  відбулося чи щонайменше пройшло важливий етап, є у кожного.

У випадку з Персі Фоссетом свій відбиток наклала ще й доба. Людство вже перегорнуло ганебну сторінку своєї історії під назвою «рабство», але її пережитки ще жили в головах і, передусім у мешканців імперій, у даному разі - Британської. Зламати стереотипи, упереджене ставлення до корінних жителів Південної Америки як до дикунів, відкрити їх розвинену як для свого часу цивілізацію стало для Фоссета справою життя, а його відданість своїй справі, готовність йти на найбільші жертви , включаючи свою сім'ю, не можна не поважати, хоча стосовно цілей і засобів для їх досягнення можна сперечатися.

А водночас і вкотре здивуватися щодо того, яку роль в житті людини відіграє Його Величність Випадок. Не згадали б про Фоссета певні впливові люди, зроби інший вибір сам Персі - і Південна Америка, можливо, взагалі ніколи не постала б у його житті. Але сталося так, як сталося, і ми отримали наскільки героїчну, настільки і загадковий розділ в історії географічних досліджень, останню сторінку якого навряд чи буде написано.

Власне Персі Фоссета не малюють у фільмі лише світлими фарбами. Це жива людина зі своїми слабкостями, недоліками і навіть забобонами. Так-так, забобонами. Як з’ясувалося, позбутися зневажливих штампів щодо південноамериканських індіанців простіше, ніж вичавити із себе консерватизм соціально-побутовий. Скажімо, про роль і місце жінки (конкретно своєї дружини) у суспільстві та малому його осередку, а також виховання дітей. Тут ще треба враховувати, що Фоссет - офіцер британської армії, а відтак позбуватися, змінювати щось у своєму розумінні багатовікових традицій, які для Англії взагалі майже святе слово, йому було геть не просто. Через це Фоссету доведеться пройти через непрості стосунки, конфлікти з дружиною, дітьми. Натомість дружина заради нього жертвує багато чим, народжуючи і виховуючи дітей фактично сама, без підтримки та допомоги чоловіка. А діти, у свою чергу, також роками не бачать батька. Фоссету доведеться багато чого переглянути і навіть переламати у собі, щоб спробувати повернути повну довіру і любов близьких йому людей.

Чарлі Ганнем завдяки сценаристам і власному таланту зміг знайти ключик до цієї непростої і суперечливої особистості та виглядає на екрані дуже переконливо в усіх її світлих і темних проявах. Перших, звичайно, буде набагато більше. Тут, крім фанатичної у кращому сенсі цього слова відданості своїй справі і зарядженості своєю ідеєю, своєю мрією, - чесність, відвага, безкомпромісність, нетерпимість до брехні, лицемірства, лукавства і неготовність жертвувати цими принципами навіть для досягнення своїх цілей. Сцени з Фоссетом й одним з його опонентів у манірному і досить пихатому Королівському географічному товаристві, де йому доводиться бути чи не одному проти всіх, тут особливо показові. Як і його публічний виступ, де він теж готовий один йти проти натовпу, аби відстояти і захистити те, у що вірить. Дуже гарний Персі і в одній із фінальних сцен із сином: за нею неможливо спостерігати байдуже. Тож вечір із Ганнемом - трохи згодом цього ж дня я переглянув «Король Артур: Легенда меча» - у мене вдався: Чарлі видав дві просто чудові ролі!

З інших акторських робіт передусім виокремлю Сієнну Міллер, яка вдало зіграла дружину Фоссета Ніну з її ніжністю, відданістю, любов'ю і водночас залізною волею, сильним характером, дуже чутливою до справедливості.

Знову молодець Роберт Паттінсон, який зумів запам'ятатися роллю соратника Фоссета Генрі Костіна, хоча я, по правді, розраховував, що режисер виділить йому більше часу на екрані. Більш того, складається таке враження, що роль Костіна режисер суттєво порізав. Якщо це правда, залишається тільки шкодувати про це. Втім, навіть з того часу, що йому дали, Паттінсон зумів скористатися і показав себе з найкращого боку. Починаючи з «Космополісу», Роберт мене незмінно радує. Чудовий «Ровер», потужне «Дитинство лідера», тепер ось «Загублене місто Z». Хіба що «Зоряна карта» трохи розчарувала, але там основна проблема зовсім не у Паттінсоні, а у слабенькому сценарії.

Сподобався також Том Голланд, який виконав роль Джека Фоссета і добре передав непрості стосунки свого героя з батьком.

Кастинг Джеймс Грей провів дуже успішний, зауважень у фільмі немає і за рештою акторських позицій. Але більш важливим, вдалим, правильним було рішення режисера знімати «на природі», у джунглях. Які б не були широкі можливості комп'ютерних технологій і зеленого екрану, реальна картинка все ж залишається реальною картинкою, і це відразу впадає в око, принаймні у Грея все саме так. Ефект присутності просто неймовірний, ти немов сам подорожуєш і переживаєш пригоди в цій сельві, з усіма її небезпеками і романтикою, красою, таємницями, які можуть бути вже за наступним поворотом річки. А в реальних локаціях, відповідно, дуже реальними, переконливими виглядають і герої. Як британці, так й аборигени. Ні, звичайно, непогано знято у картині й англійські локації, сцени на полях битв Першої світової, особливо якщо враховувати, що це стрічка не про війну, але епізоди у джунглях - на мій погляд, кращі.

Думаю, життя підготувало правильний фінал історії Персі Фоссета, закінчивши її трьома крапками. Всі крапки над «і» у дослідженнях нетрів Південної Америки просто не могли бути розставлені. Час це засвідчив: навіть через майже сотню років немає як точно підтверджених відомостей про долю самого Фоссета, так і відповідей на багато питань про таємничі цивілізації, що мешкали у глибині джунглів Амазонки. І чи отримаємо ми коли-небудь цю інформацію та відповіді, невідомо.

А від картини Грея у мене залишилися найкращі враження завдяки прагненню творців до реальності й дотримання історичної достовірності, а також відмінній акторській грі.

Михайло Коронкевич

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства