«На цвинтар у білих капцях? О, це так по-достоєвськи!»
Початкова серія 4-серійного фільму-інтерв'ю видатного американського режисера Олівера Стоуна справила сильне враження (часто – дуже смішне). Про що я вже відписав у матеріалі «Путін – шанувальник Фур'є і Сен-Сімона, Пєскова – канделябр Люм'єр»
По закінченні ж міні-серіалу потрібно підвести повні підсумки. Що і робимо.
ДОБРИЙ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ЛІВАК-ПЛАНОКУР
Але спочатку трохи особистого. Ні, персонально з кінорежисером я не знайомий. Хоча він наїжджав до Москви – і з прем'єрами, і просто так, але не пощастило, не сталося. Знайомство вийшло заочним і однобічним. У 2012 році я підрядився писати книгу «Великі кінорежисери світу. 100 історій про людей, які змінили кінематограф». У таких збірниках непростий етап – складання остаточного списку.
І ось під час збирання такого, надійшла пропозиція від генерального директора видавництва: «А ви не могли б, якщо вони вам теж симпатичні, включити в список Мела Гібсона, Олівера Стоуна і ...(третього, зізнатися, забув, - О. К.)». Я не просто погодився, але подумки подякував гендиректору за те, що він допоміг із моїми сумнівами, допоміг зробити остаточний вибір. Фільми правого, консервативного за поглядами Гібсона, як і стрічки лівака Стоуна мені були дуже симпатичні - енергійні, такі, що запам'ятовуються з першого ж перегляду. Взявся за роботу...
«У Маяковського було: «Мы всех зовем, чтоб в лоб, а не пятясь, критика дрянь косила. И это лучшее из доказательств нашей чистоты и силы». Правда, тут вийшло навпаки: погань викосила і самого Маяковського, і інших критиків. А ось за океаном ці рядки - точнісінько про Олівера Стоуна. Ось вже свята людина, ідеаліст і борець. Добрий, інтелектуальний лівак-планокур... Він - один з найбільш нещадних критиків своєї країни, особливо її зовнішньої політики та фінансової. Але при цьому ніхто не думає звинуватити Стоуна у відсутності патріотизму (все ж фронтовик-орденоносець). Навпаки, відзначають, що корисно подивитися, почитати ним зроблене, сказане. Навіть якщо йшлося і йдеться про інтерв'ю з такими міжнародними фриками, як Ясір Арафат, Фідель Кастро, Уго Чавес, колумбійські повстанці. Хіба що з посмішкою дорікнуть Стоуну за «ліві» перехльости, часом нелогічність, непослідовність. Дійсно, роблячи доброзичливі фільми про Кубу, він збирався робити і навіть вже написав сценарій фільму про радянських дисидентів (але у Голлівуді цей проект нікого не зацікавив)», - писав я тоді з незлою посмішкою, не знаючи, що відбудеться найближчим часом зі світом і самим Олівером Стоуном.
Минуло два роки. До осені 2014-го російське ТБ перетворилося на смердючу вигрібну яму, яку заповнюють нечистотами на українську тематику, щоб підігрівати антиукраїнські настрої, щоб було з кого набирати гарматне «м'ясо для Донбасу». І тоді після програми «Время», що раніше тривала півгодини, а після початку війни з Україною півтори - два з половиною почали показувати багатосерійний документальний фільм Олівера Стоуна. Він називався «Нерозказана історія Сполучених Штатів». Це традиційна ліво-ідіотична конспірологія, знята за однойменною книгою режисера. Її антиамериканізм, антизахідництво дуже гармонійно доповнювало переважний антиукраїнізм Першого каналу.
І ось тоді подумалося: ні, не так нешкідливий у своїй любові до диктаторів цей потужний старий.
«НАПЕВНО, НОГИ ВТОМИЛИСЯ. У ВАШОМУ ВІЦІ»
Друга серія шедевра під умовною назвою «СтоПутін» сподобалася значно менше за першу. Хоча тут чи не третина часу була приділена Україні, але що толку, якщо Стоун давав у цій темі співрозмовнику комфортну можливість у тисяча перший раз викласти ту нісенітницю, яку нам вже важко слухати.
У цій ситуації єдине питання до самого Олівера Стоуна. Він же, начебто, недурна члюдина. Ось що він дійсно так на 100% упевнений, що усі ці Помаранчеві революції і Євромайдани в Україні влаштовували американські ставленики разом з якимись місцевими нелюдами, а основна частина народу була проти?.. Схоже, що дійсно вірить.
На початку другої серії знову з'явився Джордж Буш-молодший. Стоун його ненавидить настільки гаряче, що той навіть окремий художній фільм зняв (називається «W.», вийшов у 2008 році, перший фільм про чинного президента, який вийшов у прокат при ньому живому). Цікаво буде далі подивитися. Стоун кожну серії буде починати зі штурхання своєї нелюбимої фігури? Може, він тільки заради цього «Путіна» зробив...
Ще одне спостереження повторюється. Для самоповаги Стоун намагається все ж в якихось місцях іронізувати. Для стороннього спостерігача - надзвичайно акуратно, але йому самому для очищення совісті, мабуть, вистачає.
Цього разу це був Путін на хокеї, точніше після хокею. «Ви кілька разів впали. Напевно, ноги втомилися. У вашому віці». Путін починає відповідати, що ні, просто спіткнувся. «Так, гаразд!» - з інтонацією Тіни Канделакі відповідає режисер. І далі починає міркувати, які сильні в Росії традиції мачизму.
І тут, здається, можна угледіти одну повторювану особливість. Стоун на Путіна і нинішню путінську Росію дивиться позитивно, з симпатією. Коли ж йому намагаються щось ззовні пояснити, показати, що це цілком типова, банальна авторитарна диктатура, що такої симпатії не заслуговує, він відповідає (і собі теж): «Так це ж просто традиція така! Російська». У якомусь сенсі це правильно, тому що дійсно традиція. Але традиція саме диктатури - у різних регістрах жорсткості. Однак так далеко у своїй логіці Стоун не заходить, ні - просто традиція».
«ЩО СТОСУЄТЬСЯ ДЕМОКРАТІЇ, НАША КРАЇНА СКЛАДАЛАСЯ ЯК МОНАРХІЯ...»
Цікавий нюанс з геєм в душі на підводному човні. Стоун не зовсім божевільний, він не ставив це питання в додатку до співрозмовника. Він говорив про принципову, безособову ситуацію. Путін же сам почав видавати свій фірмовий казармений гумор, подумавши, що це питання на його адресу. Чи то підсвідомість пре, чи, може якісь дитячі, юнацькі страхи? До психоаналітика його б...
А у продовження теми Путін збрехав. Ай-яй-яй, яка рідкість, скаже хтось. Не рідкість, але частіше ВВП все ж якось маскує свою брехню. Коли Стоун запитав, чи може одностатева пара усиновити дитину, Путін, ні секунди не вагаючись, відповідає: «Так, це можливо!». Ну брехня ж. (Може, ЛГБТ-активісти, озброївшись цим записом, тепер підуть до російських дитбудинків: «Старший наказав») І лише потім Путін чогось мимрить, що все ж таки в народі найбільше хотіли б, щоб усиновлювали традиційні пари...
Ще більш показовий момент, коли Путіну навіть брехати нічого. Стоун навів фрагмент, де Хілларі Клінтон цілком аргументовано порівняла його з Гітлером. ВВП взагалі не став відповідати, кажучи, що йому висока політична культура не дозволяє. Насправді ж, бити аргументи старенької Хілларі було просто нічим - дійсно аргументація Гітлера 30-х і Путіна 10-х практично ідентична.
Трагікомічно виглядало, як Путін переконував, що якщо хтось боїться Росію, то в НАТО вступати не обов'язково. Навіщо даремно витрачати час і гроші??? Потрібно просто укладати з РФ двосторонні угоди про дружбу, розвивати співпрацю. І то правда - що може бути простіше і надійніше?! Ми на своєму досвіді переконалися.
Абсолютно чарівно виглядала путінська відповідь на питання Стоуна про ущербність його путінського варіанту демократії: «Що стосується демократії, наша країна складалася як монархія...» Все, стоп, точка - далі не треба. Так ідеально ясно. Спасибі!
Ну і наостанок - приклад журналістської недобросовісності Стоуна. Путін каже, що дочки приїхали. Що зараз піде з ними спілкуватися. Стоун запитує про зятів, про онуків. Путін медово посміхається. Ідилія повна. Але Стоун не називає по імені ні дочок, ні зятів. «І це нормально?» - як спитав би Варлам Аравідзе (хто забув, є такий герой у фільмі «Покаяння»). Трясця, ну повинен ж мати якісь межі і лівий ідіотизм! Невже Стоун вважає нормальним, що піддані цього демократичного монарха не мають права знати хоч щось про сім'ю, про дітей, зятів свого великого правителя? Стоун ж хоч і лівак, але все ж американець. Невже незрозуміло, наскільки принизливо таке ставлення до народу, ну або до населення?
Немає відповіді. Почекаємо, може, якісь з'являться у наступних серіях.
ПУТІН, СТОУН І ПЕРШИЙ КАНАЛ ГРУБО ПОРУШИЛИ ЗАКОН РФ!
Третя серія «СтоПутіна», завдяки викриттю з приводу фейкового відео, підсунутого Путіну міністром Шойгу, очікувалася з особливою радістю. Завжди приємно подивитися на диктатора, пошитого у дурні його підручними.
Що сказати про цей фрагмент. Так, там вбивають людей. І це не смішно. Але те, як Путін це показує, як Стоун дивиться - це офігенно! Горді пояснення: «Це ми їх з боку Туреччини накриваємо...». Підлабузницька фраза Стоуна: «Треба показувати це відео як антирекламу для тих, хто хоче йти в ІДІЛ». Ага, враховуючи, що звук накладено з роботи українських пілотів по кадировцям у ДАПі, то дуже правильна ідея цього разу!
В іншому - пояснення щодо сирійської війні були банальними. За одним винятком. Путін розповів Стоуну чому, виявляється, потрібно стежити за всіма росіянами. Тому що в Сирії на ворожому боці, ІДІЛ, воюють 4,5 тисячі росіян. І ще 5 тисяч вихідців з братніх середньоазіатських країн. З цієї причини треба наглядати за 140 мільйонами росіян. Логічно? Ще б пак!
Ще важлива деталь. Перший канал і сам ВВП разом зі Стоуном постійно порушували у фільмі закон РФ, не додаючи після слова «ІДІЛ», «Правий сектор» чарівну очисну мантру «Терористична організація, заборонена в Росії». Немає жодних сумнівів, що це буде помічено Роскомнаглядом і «Перший канал» отримає попередження, а на Володимира Володимировича буде накладено штраф.
Ну і якщо вже мова зайшла про ПС, Україну, Євромайдан тощо - тут у путінських словах теж не було нічого цікавого. А ось William наш Шекспір... тобто вибачте, William Oliver наш Stone ну, простий як камінь, чистий кругляк. «Поліція не вела вогонь у відповідь». Це у Києві на Майдані... «Батальйони Правого сектора». Ну, дивно, що не дивізії...
А ось що вразило в цій серії, так це та паскудненька ніжна інтонація (у всіх), якою розповідалося, що Путін сидить у Кремлі в тому самому кабінеті, де колись працював Сталін. «О каждом из нас думает Путин в Кремле..»
Але взагалі треба було б окремо розібратися в цьому. Раніше говорили, що Путін зайняв кабінет Єльцина, а той - кабінет Горбачова. Горбі ж, ніби як, обладнав собі свій кабінет на третьому поверсі, а не взяв сталінський, який був на другому. Цікаво. Де правда? Де сидить Путін. Не знаємо. (Але знаємо, де б ми хотіли, щоб він сидів).
І останнє у третій серії. В одній з кімнат путінського багатоквартирного кабінету лежить свіжа преса і - о, диво! - книга Олівера Стоуна «Нерозказана історія Сполучених Штатів».
«Це ж моя книга! - вигукує Стоун з авторською гордістю, ніби це найкраще, що він зробив у житті. - Чудово». Ну, хоч би якось віджартувався, відіграв цей рояль в кущах. Ні.
Взагалі третя серія вразила тим, що на відміну від двох перших, не було взагалі ніякої іронії кінорежисера, тільки піддакування. Чому?..
Клієнт дозрів? Агент Ззавербований? «Я посмотрел в его глаза и увидел там душу»?
«ЛИС, ЯКИЙ ТІЛЬКИ-НО ВИЛІЗ З КУРНИКА»
Остання серія «СтоПутіна» показала: Стоун хоч і лівий, але все ж не зовсім ідіот. Так, у третій серії він взагалі не сперечався, тільки піддакував. Потім, як здається, щоб наостанок гостро розпитати. Ну, в його розумінні «гостро».
І починається четверта серія так: Стоун типу показує, що він тут загалом головний, режисер все- ж таки: «Ідіть з кінця коридору, так, звідти». Потім під час довгої розмови про проблеми кібербезпеки (а тут Стоун добре підкований після того, як зняв фільм «Сноуден») режисер дуже точно говорить про свого «клієнта»: «Знаєте, він забавно себе веде. Як лис, який тільки-но виліз з курника». Єдине, що встиг зробити Путін, щоб ситуація була не зовсім вже принизливою для нього, це піти в звичайну незізнанку: "Так, тільки курей не було". Але все одно, таке чітке фіксування режисером путінського акторування дорогого вартує!
Далі під час обговорення цієї теми Путін не вловив усі нюанси питання Стоуна: «Таке враження, що ви не хочете виправдовуватися з приводу звинувачень в кібератаках, не ходите робити заяв. І дієте, як раніше». ВВП так сподобався початок фрази, що він підтвердив - так, так, не хочемо виправдовуватись. І якось промовчав з приводу «дієте, як раніше». Внаслідок чого склалося враження, що підтвердив це.
Дуже показовою для розуміння путінського нерозуміння системи в США була його відповідь на питання про те, що з новою адміністрацією в якомусь питанні йому буде ймовірно важко вести переговори, тому що ситуація тупикова. «Це не глухий кут, - сказав Путін, - це кадрове питання!».
Ні, не дарма усі ж називають його Сталін-лайт (до речі, в цій серії багато говорили про Сталіна, але нічого цікавого - нав'язливе «так, злочини були, але не потрібно надмірно демонізувати»). Як не згадати класичне «Кадри вирішують все!». ВВП категорично не розуміє, що в Штатах система, встановлена батьками-засновниками, сильніша за окремих людей. Він всерйоз упевнений, що там таке саме управлінське свавілля і безлад, як у Росії: досить змінити якихось конкретних людей на конкретних місцях, і буде так, як захоче він і його партнер.
STONE, WHO-IS-MR-PUTIN І КАМІНЬ-НОЖИЦІ-ПАПІР
Також Путін категорично не зрозумів фінальну частину розмови. Стоун по-дружньому, фактично по-батьківськи намагався пояснити йому, як це потенційно небезпечно - непрозорість на виборах, влада, що так довго не змінюється. Стоун, в якості заохочення похвально відгукнувся про іншого свого улюбленця, покійного Чавеса, який допустив міжнародних спостерігачів на вибори. Путін у відповідь тільки долдонил старе: «Ми не повинні ні перед ким звітувати».
Стоун спробував зайти з іншого боку. Похвально відгукнувся вже про Китай: так, там однопартійна система, але там є система змінюваності влади. Кандидати в майбутні правителі (з чітко, як ми знаємо, обмеженим терміном перебування на вершині влади) тестуються на роботі в різних регіонів. Путін і тут, як здалося, не зрозумів логіку співрозмовника, видавши традиційно найболючіше для себе: «Так, у нас теж тестували, тестували, а прийшли до влади і Радянський Союз розвалили».
І коли ВВП в кінці підбив підсумок, мовляв, поки у людини (тобто, у нього самого) «є якийсь нерв», він може залишатися при владі. Повисла незручна пауза. У компаніях при такій зазвичай всі дивляться на годинник. І тут відбулося те саме. «Що у нас з часом?» - запитав режисер. На цьому сутнісна частина фільму закінчилася. Пішли фінальні обійми. А Путін ще наостанок пішов «вербувати» молоду дружину Стоуна Сун-Юнг Юнг. Очаровував, прямо скажемо, не дуже оригінально: «Найкращий час у Санкт-Петербурзі - білі ночі...».
При окремих цінних спостереженнях, загалом Олівер Стоун все ж розчарував. Надто вже часто він виглядав просто нерозумно. Знаєте, наприклад, як він прокоментував фейк з третьої серії? З великим розумом і проникливістю, притаманними йому останніми роками: «Навіщо йому (Путіну) фальсифікувати? Росія зробила величезний внесок у боротьбу з ІДІЛ у Сирії, особливо з "фінансовою імперією" ІДІЛ». Клас! Ще питання є? Схоже на анекдот про сильно люблячу дружину, яка застукала чоловіка: «Дорогенька, сама придумай що-небудь».
Великий режисер ускладнює Путіна, досить банального владо - і сластолюбця («Потрібно вміти отримувати задоволення від життя», - сказав, солодко мружачись, ВВП у першій серії). Стоун ліпить з нього те, що Путін не є, сам по-режисерськи додумує за нього складні, а деколи піднесені мотиви та логіку.
Це найкраще ілюструється таким прикладом. Запитали про те, чи є надія на щось. Путін у стилістиці свого простонародного гумору відповідає: «Ну, надія завжди є, поки не опинишся у білих капцях на кладовищі». «О, це дуже по-російськи, по-достоєвськи!» - розпливається у розуміючій, люблячій посмішці Режисер.
Тут просто хочеться крикнути в екран: щоб ви так жили, як помиляєтеся. Товариш Стоун, «На кладовищі у білих капцях» - це не оповідання «Бобок» Достоєвського, це кінокомедії «Діамантова рука» Гайдая!
Stone («камінь», як пам'ятається) ніби грає всі чотири серії з Who-is-mr-Putin в камінь-ножиці-папір. І зрідка коли той виставляє ножиці, виграє. Але набагато частіше програє, і його загортають у папір вербувальної емпатії та гебістської «щирості».
Однак заради кількох викривальних або самовикривальних моментів, де правитель опиняється у психологічному негліже, дивитися цю довгу в'язку нісенітниця все ж варто було.
Олег Кудрін, Рига
