Ті, що живуть танцем

Часто сперечаються: балет – це спорт чи мистецтво, і кожен має вагомі аргументи щодо своєї позиції

Лонгрід 22.06.2017 09:00

Моє знайомство з хореографією почалося і закінчилося за один вечір. Як зараз пам’ятаю – мене, 6-річну шибайголову і непосидюху, привела на гурток мати подружки. Її донька з раннього дитинства захоплювалася танцями, мене ж вирішили долучити до мистецтва за компанію. Нас вишикував у ряд суворий лисий дядько і почав вигукувати незрозумілі команди. Пам’ятаю, треба було, стоячи на одному місці, змінювати положення стоп відносно одна одної, присідати, підіймати ноги. Мені стало нудно, потім смішно, я почала дуркувати. Дядько сварився, дівчата кидали в мій бік осудливі погляди. Одним словом, до кінця уроку довела вчителя до люті, постояла у кутку, і коли прийшла мати подружки, він сердечно просив її відвести мене на якийсь інший гурток.

Коли йшла на зйомку в Київське державне хореографічне училище, було цікаво і водночас не зрозуміло, яка вийде картинка, а обернулося все бажанням зробити маленьку фотоісторію.

І так, все як в армії – допоки хоча б хтось один завалює завдання, всі роблять знов і знов. Тільки замість нецензурної лайки звучало – «таргани», «хробаки», «мішки», «чаплі» й тому подібне. А дівчата мають навчитися не закушувати губи, а посміхатися.

«Шо ти робиш, киші з хребцями у труси висипаються! Дівчата, ну що з руками – ви на птеродактилів схожі! Вчителям треба давати молоко і додатковий бонус – місце на кладовищі…» , – втомлено сідає на лаву Марія Юріївна, і по ній видно – її напруга не менша, ніж у дівчат, просто вона інша.

Настав день державного іспиту. Це урочиста і відповідальна подія, зі своїми чіткими правилами й традиціями. Я спізнилася на 2 хвилини, двері зали вже зачинили – і потрапити всередину варіантів не було. Чималих зусиль коштувало вмовити працівників закладу пустити мене за лаштунки. І ось я спостерігаю, як дівчата вбігають зі сцени і буквально падають на лави і каремати – посидіти, полежати, ковтнути води і прикласти лід до розпечених м’язів.

Хтось шепоче молитви, хтось просто вирівнює дихання, всі сильно хвилюються. Перед цим батьки в коридорі розповідали мені, як їх сварять вчителі, як постійно кажуть – мало пітнієш, не будеш старатися – будеш виступати у карді (кардибалет) у 150-му ряду. Що ж, їх багато, і кожен же хоче солістом бути. А як воно складеться, хто зна. Але тут зараз виразно відчувалася атмосфера створення краси в умовах важкої фізичної напруги.

Ледве перевівши подих, дівчата знову вибігають, вилітають на сцену. Їхні червоні сукні потемніли від поту, не кожній вдається посміхатися чи приховати напруження, занадто воно велике.

А на сцену учбового театру виходять хлопці. Я видивляюся серед них Юліана, з бабусею якого встигла поспілкуватися в коридорі. Ось він – зліва на фото.

«Юлік танцює з трьох рочків. Чому саме балет? Тут така історія вийшла – прийшли на ринок купувати обновки, а продавчиня подивилася на його ніжки й каже: "У мене дочка балерина, бачу – в вашого малого гарні стопи, ви не замислювалися про балет?" Спробував, сподобалося, і в 10 років поступив в КДХУ. Він живе музикою і танцем», – розповіла вона.

Чоловіки танцюють не в пуантах, а в балетних туфлях. Мені пояснили, що тапочками чи капцями їх називати не можна, бо танцівники ображаються й кажуть – «в тапочках до труни кладуть». Самі їх називають лагідно балетками. «Ці балетки живуть тиждень, а то і менше, а пуанти… – зітхає мати, в якої екзамен складають син і донька, – 100 доларів пара пуантів коштує, балерині вистачає їх рівно на половину спектаклю».

Жан Жорж Новер, якого називають засновником сучасного балету, казав: «Гарно написана музика повинна бути живою, повинна говорити. Танець, який відображає мелодію, має бути відлунням того, про що оповідає музика».

Зал гучно аплодує хлопцеві, який раз по раз злітає над сценою. То посміхаючись, то наче в трансі, він зсередени змінює емоцію своїх рухів. Музика наче проходить крізь нього і по різному відчувається тими, хто спостерігає за танцем, затамувавши подих.

Учні й випускники КДХУ виходять на сцену Національної опери України ім.Т.Шевченка. Цей концерт – урочиста й довгоочікувана подія, якій передували місяці й роки наполегливої, важкої праці. Долі цих хлопців і дівчат складуться по різному – хтось і надалі виходитиме на цю сцену, хтось поїде за кордон, а хтось може й покине танець, як професію і круто змінить своє життя. Міф, що крім балету в танцівника у голові нічого бути не може – лише міф. Більшість випускників училища одразу подають документи у виші, працюють і заочно навчаються, бо після 35 років їм доведеться шукати нову професію.

Одна з працівниць КДХУ розповіла, що буває й так – талановитий хлопець, який подавав великі надії, після закінчення училища пішов до армії. Зараз він прикордонник, офіцер. Коли заходив навідати вчителів, розповів, що з досвідом училища в армії йому було легше за інших. Витримка, звичка до самодисципліни й наполегливої праці не раз ставали у нагоді в його службі.

Слово «балет» походить від італійського «ballo», що означає «танцюю». Його предтечі – народні танці та обряди. Я рідко буваю на виставах, якщо чесно, то цей концерт – другий, який я дивилася у своєму житті. Може мій погляд на балет розсмішить тих, хто знається на ньому краще. Але мені він і зараз нагадує ті ритуальні танці, виконувати які могла не кожна людина. А лише той, хто завдяки терпінню, витривалості, наполегливості й самовіддачі оволодів мистецтвом, той, хто відчуває музику так, що здатен її переказати мовою рухів, передати її емоційне і смислове відчуття. Такі вони для мене – ті, що живуть танцем.