Як у Прибірську русалок проводжали

Як у Прибірську русалок проводжали

Фоторепортаж
3158
Ukrinform
У час Зелених Свят цвіте жито й, за народним віруванням, прокидаються мерці, виходять з води русалки.

Проведу я русалочку аж до бору,

Сама вернусь молоденька аж до дому.

Проведу я русалочку аж у самий бор,

Сама вернусь молоденька аж до татка в двор.

Такі співи розливаються вулицями поліського селища, де досі вірять у лісових духів та переказують давні звичаї, які спостерігали ще дітьми. Це відтворення обряду проводів русалок, яким завершуються Зелені свята. Для наших предків вони символізували прихід літа, з прийняттям християнства поєдналися з Трійцею. У час Зелених Свят цвіте жито й, за народним віруванням, прокидаються мерці, виходять з води русалки. Бабусі Прибірська розповідають, що у їх дитинстві в русалчин тиждень  ніхто не відважувався купатися в річці, хіба що відьми, бо лише самі вони не бояться русалок. Тиждень завершувався проводами русалок в перший день Петрівки, цього року початок посту випадає на 12 червня. В Прибірську обряд відтворили трохи раніше, а старожили сусіднього Ораного проводжають русалок сьогодні.

Жмутики з полину і любистку на шиї в учасників ходи теж частина традиції – наші предки вірили, що русалки бояться цього зілля і людину з таким оберегом не чіпають.

Вечірнє світло золотить вулиці, корови та гуси повертаються з поля, а хода прямує за село, там у низині, серед вікових верб, усі будуть збирати трави і квіти. Ті хто вміє плести вінки, навчать тих, хто робитиме це вперше.

 «Традиції живуть, ми збираємось, співаємо і не тільки на свята», - каже бабуся Єфросинія. 

Перепочивши під вербою і вона шкандибає збирати трави на віночок. «Давай, давай і ти понахиляйсь трошки до землі», - сміється її подруга.

Сонечко вже зовсім низько, люди плетуть віночки і співають. Хтось вже добре «посвяткував», і просто слухає пісні, хтось робить все серйозно, усамітнившись, хтось дуркує і фотографується, але загалом все гармонічно і тепло. Незважаючи на те, що половина учасників обряду міські люди.

Вечірнє сонечко навіть маленьких кусючих мошок перетворило на сяючі цятки, які чарівною хмаркою супроводжують людей на лузі.

У такий вечір все відчувається глибше і яскравіше. Незважаючи на те, що третина учасників обряду міські люди, далекі від розуміння давніх звичаїв, атмосфера справжності тут іде наче від самої землі, а може й від тих духів, які, ховаючись в м’яких тінях і ніжних сонячних зайчиках, присутні поруч.

Ой, рутою да м'ятою заломили,

Шоб до нас больш русалочки не ходили.

Проведу я русалочку аж до ямки,

Сама вернусь молоденька аж до мамки.

Ой, ідіте, русалочки, не барітце,

Да на той год до нас знову повернітце.

Зі співами усі прямують у бік кладовища – як розповідають бабусі, колись віночки кидали на могилки, а дівчина-русалка, яка переховувалась серед могил вискакувала і переслідувала учасників обряду. У багатьох місцинах проводи русалок завершувались у полях, на житах, але подекуди, як у цьому поліському селі - на кладовищах. Припускають, що наші русалії традицією переплетені зі святом рож у стародавніх римлян. А їх Rosaria, мало ще й другу назву — «Parentalia» — свято предків, коли гробниці й могили мертвих встеляли квітами. В стародавніх мешканців Європи, а зокрема у нас в Україні, квітування хлібів вважалося за найнебезпечніший період; люди боялися, щоб із цвітом чогось не сталося злого. Мертві ж предки — це охоронці інтересів свого роду. Тому встановився звичай поминати мертвих родичів у час Зелених Свят.

А ось і «русалка» - вона бігає за малечею, та діти її зовсім не бояться, деякі батьки навіть просять – мого зловіть. Багато хто хоче фото з русалкою - так сучасність втрутилася у звичай. 

А раніше, розповідають бабці зі сміхом, тікали селом з кладовища аж серце зі страху вискакувало, хоч і розуміли, що то подружка у білій сорочці за ними женеться. Бо за старим звичаєм, недобре було русалці до рук потрапити, ось і бігли щодуху.

Коли ми поверталися, повний місяць піднявся над лісом і було трохи жаль, що ми не змогли затриматись у Прибірську. Ми відкрили для себе ще одне з чарівних селищ, де бережуть пісні і традиції, де художниця малює на воротях казкових істот, де в цих істот вірять навіть сурові чоловіки. Де озерця вкриті русалчиними квітками - білим і жовтим лататтям, а човник під старою вербою біля воріт нагадує казку – «Івасику-Телесику, приплинь, приплинь до бережка». 

Проводили русалочок, проводили,

Щоб вони до нас не ходили,

Та нашого житечка не ломили,

Та наших дівочок не ловили.

Велика дяка ентузіастам та організаторам фестивалю «Чорнобиль Renaissance Русалки». Ми провели лише три години у Прибірську і вони залишили по собі найкращі і найтепліші враження, тож радимо усім хоч раз побувати в цьому селищі – чи на фестивалі, чи просто приїхати і поспілкуватися з людьми, завдяки яким досі живе традиція.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>