«Форсаж»: невдале перезавантаження

Не можу сказати, кого наслідував і чи взагалі наслідував оригінал, але фільм формально Ді Джея Карузо, а фактично Віна Дізеля, слід якого тут явно помітніший за той, якого залишає зазвичай актор у головній ролі, часто намагається виїхати саме за рахунок «родзинок» «Форсажу», але це поганенько виходить.

Банально, але головною бідою продовження «Трьох іксів» став сценарій, про який чесно було б сказати: «Провальний», а якщо вдатися до дипломатії, можна зупинитися на визначенні: «Слабкий». Скріпт Ф.Скотта Фрейзера і Річа Вїлкса - класичний приклад того, як із найкращих мотивів закрутити сюжет і інтригу всі ці шпигунські ігри зав'язали у такий вузол, що кінців не знайти ні глядачеві, ні, напевно, вже самим сценаристам. Низка героїв змінюють «забарвлення» із позитивного на негативне та навпаки з дуже слабким, непереконливим поясненням причин. Логічні ланцюжки у поведінці персонажів раз по раз обриваються: простежити і зрозуміти їхні вчинки, а також зв'язати всі ці сюжетні клапті в єдине ціле у «... Реактивізації» іноді неможливо. Сподівання на те, що хоч фінал розставить все по місцях, теж не виправдовуються: він, на мій погляд, залишає питання, як і всі кіно загалом, а велика несподіванка, якою, вочевидь, її замислювали творці, було прочитано мною (і не тільки) ще в зародку, тож жодного ефекту не мала.

Ще одна банальність, від якої нікуди не дінешся: слабкий сценарій іноді  більшою чи меншою мірою згладжують акторські роботи, але в сиквелі «Трьох іксів» і з цим напряг. Семюел Л. Джексон, як завжди, неперевершений, але в нього порівняно невелика роль, отже свято триває недовго. Сподобалася Рубі Роуз, яка не зупинилася на досягнутому і буквально за тиждень знову блиснула для мене своїм талантом вже у другому «Джоні Віку». Крім неї, приємне враження також справили Діпіка Падукон і Ніна Добрев. І першу, і, що зовсім дивно, другу, я побачив на великому екрані вперше (шанувальники «Щоденників вампіра», не вбивайте!) - роботу Ніни на озвучці в короткометражному «Різдвяному Мадагаскарі» до уваги не беремо. Підсумовуючи ж: у Карузо жінки мене порадували набагато більше за чоловіків.

Що ж стосується власне «містера Три ікси», то спроби Дизеля зіграти такого собі спотвореного високим інтелектом крутого спецагента, вдалися лише в одній сцені, коли він вираховує шпигунів у радіусі ста метрів навколо себе. Сцена справді сильна і блискуче зіграна, але вона фактично одна на весь фільм. У решті ми спостерігаємо Домініка Торетто, який незрозуміло чому змінив ім'я: один і той самий вираз обличчя, манера спілкування, гумор, приколи тощо. Аби зайвий раз подивитися на зірку «Форсажу», висаджувати його з-за керма в інше кіно було зовсім необов'язково. бачити  все це нудно, сумно і ніяково. Адже в тому ж таки «Останньому мисливці на відьом», а ще раніше - в «Ріддіку» Дізель грав оригінальних, самобутніх персонажів, тож чому він вирішив не напружуватися зі Ксандером, - велике питання, з огляду на те, що цей герой прославив його не менше від Торетто, адже перші «Три ікси» вийшли буквально за рік після першої частини «Форсажу».

Було б, звичайно, несправедливим не відзначити у фільмі Карузо пару-трійку дуже пристойних екшн-сцен, в тому числі сольний номер того ж таки Дізеля, але коли незрозуміло, чому, власне, цей гатить із пістолета у другого, той - у третього, а потім всі біжать і гатять одне в одного, не завжди рятує і видовищність зі спецефектами.

Загалом позитива на п'ять балів я нашкріб, але якщо франшизу  займатимуть далі - а натяк на це у фіналі, як на мене, прозорий, - їй вельми потрібні свіжі сценарні ідеї, а головне - справжній Ксандер Кейдж, а не alter ego вправного водія.

Головне фото: КиноПоиск