Чи житиме Першотравень? Та хай живе!

Аналітика
1004
Ukrinform
У тріаді «любов, комсомол і весна» – тільки друге слово зайве. Його легко замінити словами Незалежність, Україна...

...На місці нинішнього Українського дому, просто серед дерев стояв колись непримітний гранітний камінь з викарбуваним написом: «Тут буде пам`ятник загиблим комсомольцям".

Симптоматично, що камінь цей був укопаний біля дверей скляної «наливайки» з претензійною назвою «Лада». Це було одне з небагатьох місць у центрі Києва, де радянська молодь могла у більш-менш цивілізований спосіб розпити пляшку вина і заїсти його шашликом.

Скільки комсомольських душ і кар`єр згубила ця «Лада», не відомо. Але кожного року першого травня, після того, як комуністична молодь столиці, примусово зігнана на демонстрацію трудящих, відбувала цей номер, вона вперто вишиковувалася в чергу до «Лади». Трохи раніше у часі ту ж роль втамовувача молодої спраги відігравало кафе «Слонік» (біля нинішньої «Арки дружби народів»), а пізніше – пивний бар на місці зруйнованого будинку на Європейській площі.

Свято Першого травня ми любили. Бо в цей день починали працювати фонтани й атракціони в парках, уже можна було грітися на сонці й задивлятися на дівчат, які, якщо не було дощу, вдягали на «демонстрацію трудящих» занадто короткі спідниці...

Закінчивши з «Ладою», ми йшли бешкетувати на схили Дніпра, купатися на Матвіївську затоку чи цілуватися на Володимирську гірку. Бо ж у популярній пропагандистській пісні того часу – «Любов, комсомол і весна» – комсомол був усього лише на другому місці.

Не миналося й без рукопашних бійок – що візьмеш із п`яних у «дрободан» молодих комуністів. Бували такі «махачі», що ого-го – «райком на райком»! Потім міліція влаштовувала лови на дебоширів, але до витверезників на відправляла, а на казенному бензині розвозила по домівках. Бо ж у день пролетарського свята напитися було не гріх. Це ж бо продовження революційних традицій!

Ми тоді геть не знали, що першотравневі молодіжні гулянки сягають традиціями у далеке минуле. Щосвята на честь богині весни Майі збирали молодь ще в стародавньому Римі. З часом це переросло у велелюдні травневі гуляння у лісах і гаях. На наших теренах побутували свої, автентичні обряди та звичаї зустрічі весни. Тож завезене з Європи свято знайшло своїх вподобальників і серед українців.

Як свідчить історія, неофітами перших українських «маївок» були викладачі та студенти Києво-Могилянської академії. І бере початок ця традиція ще з ХVІІ століття. Першого травня студентів звільняли від навчань і відпускали відпочивати на «рекреації».

До цього дня ретельно готувалися: спеціально писалася комедія або трагедія, яку студенти розігрували перед глядачами – а серед останніх були професори, префект і ректор Академії, навіть Київський митрополит.

Ідея сподобалася киянам. Незабаром серед учасників свята уже можна було побачити губернатора з почтом і заможних міщан. Щоправда, останніх студенти запрошували винятково за «подаяніє» на славу і розвиток «премудрості научної». Серед пожертв, як писав відомий дослідник українських звичаїв Олекса Воропай, можна було побачити «смаленого кабана, бодню сала, свіжі паляниці та інші того ж роду докази прихильності до науки».

Спочатку для «маївок» обрали гору Щекавицю, а після того, як Щекавиця відійшла під міський цвинтар, а на Шулявці було споруджено митрополичу дачу – перебралися до Шулявського (Кадетського) гаю на берегах Либіді.

Вже в наступному ХVІІІ столітті студентські травневі гуляння переросли у загальноміські – такий собі прообраз Дня Києва. Однак доброчесних містян ці гуляння з часом почали непокоїти – бо ставали дедалі розгнузданішими й почали нагадувати стародавні містерії.

Зрештою, як кажуть, догралися: проти «маївок» виступила церква. У 1827 році Київський митрополит Євгеній навіть пішов на хитрість: переніс день пам'яті святого священномученика Макарія з 19 січня саме на 1 травня. Митрополит сподівався, що з часом кияни відвикнуть від язичницького звичаю і віддадуть перевагу церковному святу. Гадаєте, це допомогло? Куди там! Кияни, як сумлінні християни, йшли до церкви, а причастившись – відправлялися грішити на ту ж таки Шулявку.

З кожним роком масштаби гулянь ширшали. І якщо вдень люди ще тримали себе в межах пристойності, то те, що творилося з настанням сутінків, більше нагадувало «Вальпургієву ніч».

Український педагог Автоном Солтановський у мемуарах не шкодує фарб, описуючи святкування на Шулявці Першого травня 1840 року. Люд, за його спогадами, упивався горілкою цілу добу, бився, співав сороміцьких пісень, несамовито матюкався та займався іншими «непотребствами». Вдосвіта по дорозі до Києва і в гаю, і в балці валялися сотні напівголих (іноді й геть роздягнених) п'янючих чоловіків і жінок різного віку. Наступного дня поліцейські дільниці були битком набиті буянами різної статі. І все це, бідкається мемуарист, відбувалося не без «благословіння» місцевої влади. Особливо дістається від нього генерал-губернатору Бібікову (чиє ім`я колись носив нинішній бульвар Шевченка).

Із середини ХІХ століття масові народні пиятики в Кадетському гаю потихеньку поступаються місцем новомодному явищу: пікнікам.

Ось як описує першотравневі гуляння у Кадетському гаю редактор «Київського телеграфа» Альфред фон Юнк: «Наше гуляння 1 травня не можна назвати народним. Частина гаю, відгороджена мотузкою, призначена для гуляння осіб, які мають можливість платити 30 коп. сріблом, а інша – для відвідувачів безгрошових. У першій половині ви помітите розкіш вбрання, пишно прибраний намет і буфет із продажем чаю, апельсинів, цукерок і т.п. на користь притулків, у другій – веселість, невимушеність, намети з кислими щами, збитнем і т.п.».

Та курс на гламур, на жаль, триває недовго. Вже з кінця ХІХ століття київські «маївки» поступово набувають політичного забарвлення. Простому люду вже замало горілки і дешевих розваг, він жадає від влади людських умов праці та гідної її оплати.

Втім, це не суто київський тренд. Наприкінці ХІХ – початку ХХ століття ріки горілки на маївках змінилися ріками крові. Вперше вона пролилася під час побоїща між робітниками і поліцією у 1886 році – у Чикаго. Трьома роками пізніше у Парижі, на конгресі ІІ Інтернаціоналу, травневе свято весни було заполітизоване остаточно, і отримало нове ім`я – День солідарності робітників усього світу.

У ХХ столітті пролетаріат переміг. Десь, як у світі соціалізму – знайшовши на свою голову нових нахлібників. Десь, як у Європі і США – перетворившись у робітничу аристократію, а потім у доволі забезпечений офісний планктон. Зрештою, Першотравень з часом об`єднав обидва  сенси – і весни, і праці. Демонстрації цього дня теж проходять, але мирні. Їх пафос – нагадати урядам країн про проблему безробіття та поліпшення соціальних стандартів.

На жаль, Україна виявилася ледь не останньою, хто у святкуванні Першотравня загруз у архаїчній совковій парадигмі. Ми легковажно віддали свято весни на поталу комуністам і соціалістам, запроданцям Кремля, які всі 25 років після розвалу СРСР за путінські гроші вешталися з червоними прапорами Хрещатиком, закликали до повернення Імперії, продавали робітничий клас бандитам Януковича і до кінця 2013 року били поклони бессарабському Леніну, аж допоки йому не відірвав голову повсталий Майдан.

Можна зрозуміти тих, хто прагне сьогодні зробити буднем свято Першотравня, зачорнити червоний день календаря, помститися тим, хто його святкував. Бо й досі нас тримає у напрузі старий страх перед кольорами отих, настояних на крові українців, прапорів, які в нашій пам`яті завжди супроводжували «пролетарське свято». А може, нас лякає зневіра, сумніви, що з радянським минулим покінчено назавжди?

Позбудьмося страху! Згадаймо, що сьогодні Перше травня відзначається у 142-х країнах світу й майже в усіх європейських – і нічого їм не робиться. Хоч і називається воно по-різному: День весни, Свято весни і праці, День праці, Свято трудящих, День солідарності трудящих. У  Великій Британії  святкують славнозвісний May Day, який дійшов до наших днів ще з часів кельтів (щоправда, він не завжди припадає на 1 травня, бо відзначається в перший понеділок цього місяця).

Доволі цікаво відзначають першотравень французи. Цього дня у них – цілий букет свят: у лівих – День праці, у правих – День Жанни д'Арк, у віруючих – День Королеви – початок місяця Діви Марії, а всю націю поєднує – День конвалій.

Гарна назва! Чому б нам не запозичити?

До речі, День конвалій має фольклорне підгрунтя, й одним із його засновників можна вважати короля Карла ІХ, який ще в 1561 році запровадив звичай 1 травня дарувати придворним дамам букетики ніжних конвалій. За давнім галльським повір'ям, конвалії, зірвані в ніч на 1 травня, мають чудодійну силу й приносять щастя. Пізніше християнські місіонери переконували, що квіти конвалії – то сльози Богородиці. Як там не було б, а на сьогодні букетик цих квітів став для французів символом весни, кохання і просто приязного ставлення.

І жодних серпів із молотами...

Можливо, люди, які вже знайшли себе в житті, які мають сім`ю і дім, зможуть обійтися без весняних свят. Але молодь – ні! Їй вони потрібні як повітря, аби ожити після довгої зими, розквітнути, розправити крила... Панове політики й ідеологи нового буття, не будьте занудами, не відбирайте в них цей драйв!

Зрештою, у тріаді «любов, комсомол і весна», тільки друге слово зайве. Його легко замінити: «Любов – Незалежність – весна», або «Любов – Україна – весна»...

Євген Якунов, Світлана Карабань. Київ.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-